Кишинівське гето — єврейське гето в Кишиневі, створене румунською владою в період окупації міста. Гето створено 25 липня 1941 року по розпорядженню військового губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску (рум. Constantin Voiculescu).
Кишинівське гето | |
Країна | Молдова |
---|---|
Адміністративна одиниця | Кишинів |
Каталожний код | ghettos/935 |
Кишинівське гето у Вікісховищі |
Координати: 47°00′00″ пн. ш. 28°50′00″ сх. д. / 47.000000000028° пн. ш. 28.83333° сх. д.
Євреї в Кишиневі Редагувати
Згідно з переписом 1930 року, в Кишиневі проживало 50 603 євреї. На момент початку війни точне число єврейських жителів міста невідомо, різні джерела називають цифри від 60 до 80 тисяч.
Історія Редагувати
Створення Редагувати
Майже всіх, які не встигли евакуюватися, євреїв Кишинева і довколишніх містечок зігнали в найбідніші квартали міста й обнесли район парканом з колючим дротом (довжина 4 км по периметру). За різними оцінками в гето виявилося від 9 до 13 тисяч євреїв. На 11 серпня в гето було 10 578 осіб, потім чисельність ув'язнених збільшилася шляхом переселення євреїв з навколишніх населених пунктів до 11 525 осіб.
Офіційно гето було створено 25 серпня 1941 року наказом румунського коменданта Кишинева. Цю дату називає у своєму рапорті в Берліні штурмбаннфюрер Цапп, командир айнзатцкоманди 11A (айнзатцгруп D).
Особливістю управління цим гето було те, що воно знаходилося в подвійному підпорядкуванні — румунської та німецької комендатур. Крім того, з території гето були виселені місцеві жителі-християни, які отримали спеціальні перепустки на вхід і вихід з гето.
Гето підпорядковувалося військовому командуванню Кишинева, яке очолювали в 1941 році полковник Д. Тудос (18 липня — 1 вересня), генерал Костянтин Панаітіу (1-7 вересня) і полковник Євген Думітреску (7 вересня — 15 листопада).
Життя в гето Редагувати
З 5 серпня 1941 для євреїв Кишинева було введено обов'язкове носіння на одязі жовтої зірки.
Був організований юденрат в складі 20 осіб під керівництвом Гутмана Ландо. У гето були створені пекарні, лікарні й аптеки. Всі проживали в гето своїм коштом. У гето існував чорний ринок, якому сприяло наявність будинків прилеглих до гето, проживання в ньому християн з правом вільного виходу і дорога, що проходила через гето в аеропорт.
Існують різні відомості про ставлення окупантів до жителів гето. На першому виступі перед в'язнями військовий комендант полковник Тудос сказав: «Жиди відсьогодні ви — раби великої Румунії. Хто не буде виконувати накази, буде розстріляний…». Однак ряд свідків стверджує, що ставлення охорони і військового командування до в'язнів було гуманним і цивілізованим.
Опір Редагувати
В гето існувало організоване підпілля, яке влаштовувало акти саботажу. Були також випадки нападу на німців і румунів. Одним з ініціаторів підпілля в кишинівському гето був комуніст Б. М. Дейч. Він був заарештований і розстріляний.
Знищення жителів Редагувати
У жовтні 1941 року почалися депортації кишинівських євреїв до Трансністрії. За даними перепису румунської влади в 1942 році в Кишиневі залишалося всього 100 євреїв, з них 99 — в гето. Коли радянські війська увійшли до Кишинева, тих хто вижили в гето залишилося 6 осіб.
Пам'ять Редагувати
В СРСР замовчувався антиєврейський характер геноциду. Так, у книзі «Історія Кишинева, 1466—1966», випущеній до 500-річчя міста, сказано, що «на початку серпня район вулиць Іринопольська — Катеринівська був перетворений в гето. В цей табір фашисти зігнали 25 тисяч осіб, які були приречені на смерть від голоду і хвороб». Про те, що це були євреї, не згадується.
Пам'ятник жертвам гето був встановлений за ініціативою і на кошти Асоціації колишніх в'язнів гето і нацистських концтаборів в 1992 році на території гето (скульптор Наум Епельбаум і заслужений архітектор Молдови Семен Шойхет).
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Дорон (Спектор), 1993, с. 93.
- Дорон (Спектор), 1993, с. 95-96.
- ↑ Кишинёв // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- Дорон (Спектор), 1993, с. 90.
- ↑ Memories of the Holocaust: Kishinev (Chisinau) (англ.). Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 11 липня 2012.
- Дорон (Спектор), 1993, с. 165-169.
- Дорон (Спектор), 1993, с. 97.
- ↑ Пам'ятник в'язням кишинівського гето [ 11 червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Дорон (Спектор), 1993, с. 54.
Література Редагувати
- Дорон (Спектор) Д. Кишинівське гето - останній погром = Ghetto Kishinev — the Final Pogrom. — Кишинів : Ліга, 1993. — 236 с. — (Бібліотека Алія) — 3000 прим.
- Paul A. Shapiro. The Kishinev Ghetto 1941—1942: A Documentary History of the Holocaust in Romania's Contested Borderlands. With chronology by Radu Ioanid and Brewster Chamberlin. The University of Alabama Press, 2015. — 280 pp.
- Paul A. Shapiro. Ghetoul din Chișinău 1941—1942: O istorie documentară a Holocaustului în interiorul frontierelor contestate ale României. Бухарест: Curtea Veche, 2016. — 304 pp.
- Samuel Aroni. Memories of the Holocaust: Kishinev (Chișinău) 1941—1944. University of California, Los Angeles (UCLA), 1995. — 172 pp.
Посилання Редагувати
- Фотографії та карти [ 30 Травня 2016 у Wayback Machine.]