Кедайняй Кеда йняй лит Kėdainiai пол Kiejdany або ж Кейдани місто в центральній Литві в Каунаському повіті по обидва бок

Старе місто занесене до реєстру культурної спадщини як пам'ятка містобудування державного значення. Тут є 4 церкви та 1 костел (католицькі - Кедайняйська церква Св. Йосипа та Кедайняйська церква Св. Георгія, а також Кедайняйська євангелічно-лютеранська церква та Кедайняйська євангельсько-реформатська церква, Кедайняйська церква Преображення Господнього). Біля залізничної станції Кедайняй стоїть Монумент Незалежності Литви. Важливий промисловий (переважно хімічний і харчовий), а також транспортний вузол. Є два поштових відділення. День народження міста святкують 8-10 серпня.

Етимологія Редагувати

Літопис Германаса Вартберга згадує поселення «Гайдине», Янас Длугошас згадує «Кейдани». Пізніші джерела також називають місто по-різному — «Кейдайні», «Кейдани», «Кейдони» тощо. У 17 ст. згадується під назвою — «Kėdainys», у XX ст. між війнами — «Кедаіанія».

Вважається, що назва міста походить від множини власного імені – прізвища «Kėdainis». Це прізвище, у свою чергу, походить від дієслова «kēdoti» («розсипати, перевертати»).. Однак легенда говорить, що назва походить від купця Кейдангена, що походив з Куршаса, який нібито заснував невелике рибальське село.

Історія Редагувати

Міська ратуша

Коли на Кедайняйщину прибули перші жителі, невідомо. Про їхнє існування свідчать поодинокі й переважно випадкові артефакти кам’яної доби: шліфовані кам’яні сокири, різноманітні знаряддя праці з кременю та кістки.

Місто купців Редагувати

Шведський похід на Кедайняй. (Картина художника Йозефа Брандта)

Маєток Радзивілів, 19 ст.

Кедайняй вперше згадується в письмових джерелах (у хроніці Г. Вартберге) у 1372 році. Згідно з легендою, назва Кедайняй походить від імені багатого купця Кейдангена, який прибув з Куршської коси і заснував невелике рибальське селище. Археологічні розкопки довели, що Кедайняй виріс з невеликого поселення рибалок і землеробів, яке на початку 14 ст. вже розташовувалося на правому березі Невежиса. На північ від того села ріс величезний гай, де було язичницьке капище. Його зруйнували хрестоносці, а на його місці в 1403 р. тевтонці збудували мурований костел.

Точний час заснування міста невідомий. Припускають, що перший власник міста Астікайтіс Радзивіл приблизно в XV ст. побудував особняк на крутому мальовничому лівому березі Невежиса. Під маєтком (про який згадує Янас Длугош у XV ст.) у XV ст. було збудоване місто. У середині 19 ст. торговельні шляхи пролягали з Вільнюса до Расейнюса, важливого центру Жемайтії того часу, із Каунаса до Риги та Шяуляя. На узбіччі цієї дороги, біля гирла потоку Смілги, виникла ринкова площа, яка нині називається Старий Ринок. У 1520 р. тут було вже 145 житлових будинків і близько 1160 жителів, проводилися ринки та збиралися ринкові податки.

Власниками міста були Радзивілли. Частина представників роду, зокрема, Христофор Радзивілл, його син Януш були кальвіністами, у місті існував кальвінський збір.

В 1535 р. після призначення власника Кедайняя князя Йонаса Радзивіла старостою Жемайтії місто стало адміністративним центром Жемайтії. Економічна та комерційна діяльність Кедайняя пожвавилася в 1568 р. У 1581 сейм Гардіна отримав право розвивати морську торгівлю на річці Невежис. Варшавський сейм узаконив вільний порт у новому передмісті Сконгалі, а в 1585 р. затверджене положення про міських ремісників. З 1574 під час правління Йонаса Кішкайя в Кедайняї проводилися генеральні сейми жемайтійської шляхти. 15 квітня 1590 р. король Сигізмунд III Ваза надав Кедайняю магдебурзьке право, а також право проводити суботні ринки, три щорічні ярмарки, будувати крамниці для міщан і зберігати модельні ваги, міри довжини. Затверджено також перший герб Кедайняя із символікою роду Кішкай: у лазуровому полі герба зображено срібну підкову з трьома золотими хрестами; в середині підкови два лосося, звернені в протилежні сторони. Наприкінці 16 ст. тут збудована перша мурована ратуша в готичному стилі.

Протягом 1598 внаслідок пожежі згоріло 196 житлових будинків, а 1600 відбулося 59 пожеж. Проте вже в 1604 у Кедайняї було 348 житлових будинків і близько 2800 жителів. На той час у місті працювало аж 104 шинки: 82 пивних, 21 горілчаний і один з медовухою. З 1614 Кедайняй знову належав представникам протестантської біржайсько-дубінської гілки роду Радзивілів. Під правлінням великих гетьманів литовських і віленських воєвод — Криступа Радзивіла та його сина Йонаса (1612-1655) місто переживало економічний і культурний підйом. У першій половині 17 ст. в Кедайняї було 10 ремісничих майстерень, в яких працювало близько 300 майстрів. У місті діяли цехи кравців, гончарів, шкіряників, ковалів, ткачів, шевців, теслярів, різників і купців. 24 серпня 1627 Кріступ Радзивіл підтвердив старі вольності міста Кедайняй і надав йому новий герб, на якому використано геральдичні фігури двох родів, що правили містом – Радзивілів і Кішкаїв: на золотому тлі орел з чорними крилами тримає в пазурах сталеву підкову Кішкаїв із трьома золотими хрестами на лазуровому тлі.

Подвійне місто Редагувати

Головна вулиця

В 1629 році на садибних полях у західній частині Кедайняя оселилися німецькі євангелісти-лютерани, які були звільнені від податків на десять років. Близько 80 сімей іммігрантів оселилися в новому районі міста Йонушава.

28 квітня 1648 правитель Литви Владислав Ваза підтвердив право Йонушави влаштовувати ринки, мати власного старосту та окремий герб. Він складався з ініціалу «І» на синьому полі та червоної княжої шапки над ініціалом на жовтому полі. У Кедайняї почали існувати дві юридично легалізовані громади: Старий Кедайняй, заснований євангельськими реформаторами, і Йонушава, або Новий Кедайняй, де проживали німецькі євангельські лютерани. В історії литовських міст це другий випадок після Тракая, коли в одному місті існували дві юридично визнані громади. Крім того, у 1648 в південній частині Кедайняя біля ринку Книпава оселилися православні росіяни. Оскільки дружина Йонаса Радзивіла Марія Могилайте була православною, на її прохання Йонас в 1652 р. збудував у південній частині Книпави дерев’яну церкву і заснував при ній монастир. У 1655 у Кедайняї було близько 500 житлових будинків, понад 4 тис. населення. В 1667 маєток Кедайняй належав князю Йонасу Радзивілу, воєводі віленському (534 селяни).

Управління Редагувати

Св. Костел Йосипа

Кедайняйська церква

Євангелічно-реформована церква

Старе місто Кедайняй, вид на синагогу

Головна вулиця старого міста

Містом керував і управляв обраний громадянами Магістрат, який складався з 18 осіб: війт, 3 бурмістри, 4 надвірних радників, писар, скарбник, підскарбій, пристав і декан гільдій. Членами магістрату могли бути громадяни всіх віросповідань і національностей, що в Кедайняй можна було отримати лише шляхом присяги князю та магістрату.

На головних дорогах до Кедайняя стояла міська брама, яку вночі охороняла сторожа, складена з городян, і тих, хто прибув та отримав реєстрацію. Усі громадяни були зобов'язані брати участь у грошових поборах, військових навчаннях і процесіях. Князі Радзивіли опікувалися соціальними потребами міщан, тому в 1629 для незаможних жителів було побудовано 3 лікарні і дитячий будинок. У місті була заснована одна з перших аптек у Литві. Відомо, що в 1636 р. тут працював аптекар Еліус.

Громадяни різних релігійних конфесій були під захистом угоди про мирне співіснування, підписаної у 1627 р. Кріступас Радзивіл та віленський єпископ Євстахій Валавічус, які його підписали, визнали рівність євангельської, реформаторської та католицької віри.

Розквіт Кедайняя був перерваний у 1654–1660 війнами з Російською імперією і Швецією. Після того, як російське військо зайняло майже все Велике князівство Литовське, у серпні 1655 в місті почалися перемовини з представниками шведського короля Карлом X Густавом щодо капітуляції Швеції. Перемовини закінчилися в 1655 р. 20 жовтня з підписаним актом, за яким ВКЛ припинило унію з Польщею та утворило нову унію зі Швецією. З литовського боку унію підписав Йонас Радзивіл.

Кризовий рік Редагувати

З 1659 р. двоюрідний брат і зять Йонаса Радзивіла, прусський генерал-губернатор Богуслав Радзивілл (1620–1669) почав правити Кедайняєм. Він намагався відродити зруйноване війною місто: надав нові привілеї на торгівлю і судноплавство, затвердив нове управління містом і правила господарювання. Проте торгівля міста занепала, і більшість городян виїхала закордон. У 1663 в Кедайняї було лише 40 заселених ділянок і п’ята частина — ремісники, які жили тут раніше. Наприкінці 17 століття місто, що відроджувалося, було спустошене великою пожежею: згоріло близько 100 житлових будинків, бібліотека. 1701 і 1704 місто було оточене шведськими військами. З 1709 до 1711 у місті лютувала чума. Під час цього загинуло багато жителів Кедайняя і околиць. Лише в середині 18 ст. Кедайняй почав відроджуватися: збільшувалося населення, зросла кількість купців і ремісників. В 1765 у Кедайняї було близько 300 будинків, понад 2150 жителів, 16 майстерень.

Після розпаду Литовської та Польської держав наприкінці XIX століття всі міста ВКЛ втратили своє самоврядування, включно з Кедайняєм. У 1795 наказом генерала російської армії А. Тормасова міський магістрат було ліквідовано. Замість нього в Кедайняй призначали суддю та засідателя, які мали вирішувати справи мешканців усіх релігій та національностей. Однак власник міста Домінікас Єронімас Радзивілл (1786–1813) частково відновив самоврядування. Згідно з його вказівками, міщанам дозволялося обирати 5 осіб, які були зобов’язані виконувати функції князівської адміністрації.

У 1811 Кедайняй став власністю графа Пранцішкауса Чапського. За його наказом місту було залишене самоврядування. Однак у 1817 рішенням Расейняйського повітового суду Кедайняйську волость було скасовано, а місто стало центром повіту. Під час Листопадового повстання 1830 — 1831 рр. повстанці захопили місто і відбулася битва під Кедайняєм, під час якої багатотисячна армія царської Росії не змогла перемогти повстанців. Після придушення січневого повстання 1863 р. Кедайняйський маєток було конфісковано. Його власника Маріянаса Чапскіса-Гутенаса звинуватили в підтримці повстання і заслали до Сибіру. У 1866 маєток перейшов до генерала російської армії, військового інженера графа Едуарда Тотлебена(1818–1884). У 1871 через північну частину міста була побудована залізниця Лієпая-Ромни. Вона сполучала Кедайняй з іншими містами Російської імперії. 1886 садиба була відокремлена від міста, Кедайняй відновив самоуправління.

На кінець 19 століття в Кедайняї було 674 будинки, 6113 мешканців. У місті було 50 різних майстерень і 140 крамниць. У той час Кедайняй славився кінськими ринками. Садівники Кедайняя, почали вирощувати огірки, і відтоді Кедайняй став відомим як край огірківців.

Відродження Редагувати

Кедайняйська ратуша та пам'ятник Радзивілам

Кедайняй. Вул. Георгія і р. Невежис

7 лютого 1919 під Кедайняєм відбулися перші бої визвольної боротьби, в яких загинув місцевий уродженець Повілас Лукшис – перший загиблий литовський доброволець. Бої зупинили наступ більшовиків на тимчасову столицю Каунас.

У рік незалежності Кедайняй став центром повіту і був віднесений до першокласних міст. Місто росло і розширювалося: 1923 у Кедайняї було 7415, а в 1939 – 8622 жителів. Однак у 14 червня 1941, після окупації Литви Совєцьким Союзом, багато жителів міста та його околиць були заслані окупаційною адміністрацією до Сибіру. У липні 1944 , відступаючи, німці підірвали колишній палац графа Е. Тотлебена, гімназію, повітову лікарню і банк, мости. 3 серпня 1946 Кедайняй став центром округу, в 1950 - у віданні району. Після Другої світової війни Кедайняй розвивався як промислове місто, особливо в хімічній промисловості: 1963 — хімічний комбінат, біохімічний завод, побудований цукровий завод, зернопродуктовий комбінат, завод електроустаткування. Населення швидко зростало: 1959 у місті налічувалося 10,6 тис. населення, а в 1972 - 23,6 тис населення.

Влітку 1988 в Кедайняї відбувся мітинг литовського руху після прибуття колони велосипедистів на чолі з підписантом акту від 11 березня Рімантасом Астраускасом, який вимагав скасування пакту Молотова — Ріббентропа, і закликав людей домагатися незалежності. Невдовзі литовські зелені на чолі з Саулюсом Гріцюсом організували акцію протесту – годину мовчання на аеродромі ВПС СРСР. Восени 1988 в Кедайняї, на хімічному заводі, відбувся перший Литовський Зелений Конгрес. Завдяки його зусиллям на заводі закрили стару лінію з виробництва сірчаної кислоти. Незабаром після цього кількість випадків раку легенів у Кедайняї значно зменшилася.

Відповідно до Основного Закону про місцеве самоврядування, схваленого 12 лютого 1990 Кедайняйському району було присвоєно статус муніципалітету вищого рівня. З 24 березня 1990 знову обирається Кедайняйська районна муніципальна рада. 1991 затверджено новий герб Кедайняя.

У 2009 р. Кедайняй поділено на 11 районів (Бабенай, Ляуде, Науйойі, Парко, Пергале, Радвіле, Сенамієстіс, Смілга, Статибінінкай, Тайка, Жемайте).

Частини міста Редагувати

Цукровий завод Danisco Sugar

Основними частинами міста Кедайняй є Бабенай' (на півночі), Йонушава' (на заході) і Старе місто Кедайняй' в центрі. Інші частини міста насправді є невеликими кварталами, утвореними з колишніх сіл або промислових зон.

'Юстинава' — район колективних садів на півночі Кедайняя.
'Віляйняй' - частина міста Кедайняй на лівому березі Невежиса, на південь від поселення Віляйняй і дороги на Ариставу. Найважливіша вулиця - Шетос. Переважає власна забудова досовєцького та совєцького періоду. Є кілька багатоквартирних будинків. Створені малі підприємства. Є політехнічне відділення Кедайняйського центру професійного навчання.
'Промисловий район' («Забєліскіс») - південно-східна частина Кедайняя, між дорогами Йонава-Шедува і Кедайняй-Бабте, біля річки Обеліс. Тут розташовані підприємства виключно обробної промисловості: АТ Lifosa, ПАТ "Kemira Lifosa", AТ "Kėdainių grūdai", цукровий завод, AТ "Progresas", ПАТ "Medžio plaša", ПАТ "JGB". Також є склади ПАТ "Norfos mažmena" (у колишньому Кедайняйському заводі електрообладнання), автобусний парк, пекарня, нові будівлі ПАТ "Natūrali oda". Нове сміттєзвалище Забєлішкіса і шахти фосфогіпсу AТ "Lifosa" розташовані вздовж промислового району. Найважливіші вулиці: Pramonės, Metalistų, Biochemikų.

Економіка Редагувати

AТ „Lifosa“

AТ „Kėdainių grūdai“

Кедайняй є важливим центром хімічної промисловості країни. АТ «Ліфоса» виробляє мінеральні добрива, продукція експортується в країни Західної Європи та СНД

У Кедайняї також розвинена харчова промисловість. Прибутково працюють підприємства з виробництва консервів, м'яса, хліба, морозива, зерна, цукру, продукцією яких користуються споживачі по всій Литві і за кордоном. Є також підприємства металообробної, шкіряної та деревообробної промисловості. У перші роки Незалежності було створено великий нафтопродуктовий термінал ПАТ "Lukoil Baltija".

У Кедайняйському районі успішно працює декілька сільськогосподарських компаній. Місто славиться традиціями вирощування огірків. Рівень зайнятості в Кедайняї високий - відсоток безробіття нижче природного рівня (у 2006 році він становив близько 4%).

Найважливіші компанії в галузі:

АТ «Ліфоса» – мінеральні добрива
ПАТ "Vesiga" – соуси та майонези
ПАТ "Laumetris" – виробництво сільськогосподарської техніки; металеві конструкції (Keleškiai)
ПАТ "Progresas" - металоконструкції
ПАТ "Kemira Lifosa" – хімічне виробництво
AТ "Nordic Sugar Kėdainiai" – цукрова промисловість
ПАТ "Kėdainių duona" - хлібобулочні вироби
ПАТ "Međios pláta" - деревообробна промисловість
ПАТ "JGB" – виробництво меблів
Концерн Віконда:
ПАТ "Вікеда" - морозиво
АТ "Kėdainiai grūdai" - корми, продукти харчування
інші компанії.

Крім того, AТ Krekenavas Agrofirma (м’ясна продукція) та ПАТ Kėdainių konservų fabrikas (овочеві консерви) розташовані поблизу міста, у селах Mantviloniaių та Šingalių.

Відомі люди Редагувати

Христофор Радзивілл — власник міста, кальвініст;
Януш Радзивілл — його син, спадкоємець, був перепохований у кальвінському зборі тут.

Примітки Редагувати

baltnexus.lt/?w=k% C4%97doti kėdoti. База даних етимологічного словника Литви. Процитовано 25 квітня 2020.
. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 2 листопада 2022.
[1]
Wasiliewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 214. (пол.)

Джерела Редагувати

Kiejdany // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 17. (пол.) — S. 17-19. (пол.)

[1] tnexus.lt/?w=k% C4%97doti kėdoti. База даних етимологічного словника Литви. Процитовано 25 квітня 2020.

[postilla._mch.mii.lt-2] . Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 2 листопада 2022.

[3] [1]

[4] Wasiliewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 214. (пол.)