| Катерина Олександрівна Лазаревська | |
|---|---|
| Народилася | 20 серпня 1879 |
| Померла | 16 вересня 1939 (60 років) Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна | СРСР |
| Діяльність | історик |
| Галузь | археографія, палеографія |
| Батько | Лазаревський Олександр Матвійович |
| Мати | Шрамченко Ганна Миколаївна |
Роботи у Вікіджерелах |
Катерина Олександрівна Лазаревська (20 серпня 1879 — 16 вересня 1939, Київ) — український археограф, палеограф.
Життєпис ред.
Народилася 20 серпня 1879 року. Була молодшою дочкою Олександра Лазаревського від його другого шлюбу — з Ганною Миколаївною Шрамченко та сестрою Бориса та Гліба Лазаревських.
Одержала домашню освіту. 1898 року закінчила київську жіночу приватну гімназію А. Бейтель. У 1901–1904 роках навчалась у Київському художньому училищі. У свого батька пройшла добру школу роботи з давніми документами. З часом стала фахівцем у галузі палеографії 17—18 століть. Авторка низки джерельних праць з історії цехів та шевченкознавства. Від 1919 року працювала в Постійній комісії ВУАН для складання історично-географічного словника української землі, Комісії ВУАН Лівобережжя та Слобожанщини, Археографічній комісії ВУАН та Постійній комісії ВУАН для складання історичного словника української мови. Викладала латинську мову в Першій українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка.
8 лютого 1927 року обрана дійсним членом Історичної секції ВУАН (разом з Віктором Юркевичем). Після смерті у 1928 році Марії Грінченко була виконавицею її духівниці.
Як заступник секретаря археографічної комісії ВУАН підписала проект угоди про соціалістичне змагання між комісією, в якій працювала, та археографічною комісією АН СРСР, що був розкритикований.
Згодом зазнала цькування з боку партійного начальства та режимних авторів. Зокрема, у спогадах Наталії Полонської-Василенко про засідання комісії ЦКК—РСІ з чистки апарату ВУАН, що відбулося 6 серпня 1930 року і на якому головував член Центральної контрольної комісії КП(б)У, колишній чекіст і судовий працівник М. Наваловський, є такі рядки:
«Тяжко уявити собі той глум, який виявила комісія для „чистки“ у відношенні до цієї всіма шанованої жінки. На питання, якого вона походження і хто її батько, вона відповіла: історик, дослідник… Її брутально обірвали: нам, мовляв, не цікаво, що він писав, не цікаво, що робить вона сама. Нам треба знати, як він визискував своїх кріпаків, які мав прибутки з маєтку і т. д.»
Комісія звинуватила Лазаревську у тому, що її «батько був членом судової палати в Києві, мав маєток на Конотопщині — 200 десятин землі. Брат в еміграції».
У лютому—листопаді 1934 року займала посаду молодшого наукового співробітника Історично-археографічного інституту ВУАН. У листопаді цього ж року була звільнена з роботи у ВУАН. Від 1936 року працювала в рукописному відділі Всенародної бібліотеки України (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).
Жила в Києві разом з матір'ю за адресою: вулиця Обсерваторна, 19, помешкання 3, не була одруженою. У середовищі старої, нерадянської української інтелігенції користувалася великим авторитетом.
Померла 16 вересня 1939 року у Києві. Похована на Байковому цвинтарі.
Праці ред.
- // Український археографічний збірник. - 1926. - Том 1
- Матеріали до історії цехів на Лівобережній Україні XVII-XIX вв. [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1925. — Книга 6.
Підготувала 2-й том «Українського археографічного збірника» (1927; присвячений О. Лазаревському та історії роду Лазаревських).
У різні роки упорядкувала:
- «Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.]» («Український архів», том 1. Київ, 1929);
- «Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку» («Український архів», том 4. Київ, 1931).
Брала участь (разом з Є. Тимченком, Е. Волошиним та Г. Петренком) у підготовці:
- «Історичного словника українського язика» (том 1: А—Ж, зошити 1—2. Х.—К., 1930–1932);
- «Опису Новгород-Сіверського намісництва» (1931);
- «Цехової книги бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам'янця-Подільського від 1601 до 1803 р.» (1932).
Разом з Сергієм Шамраєм уклала іменний та географічний покажчики до обох частин 9-го тому «Історії України-Руси» Михайла Грушевського (1931). Чимало її пізніших праць не вийшли у світ.
Джерела та література ред.
- С. І. Білокінь. Лазаревська Катерина Олександрівна [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 23. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; ред. кол.: Г.В. Боряк, Л.А. Дубровіна (голова), В.І. Попик та ін. ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2017. – C. 248–249. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146 [ 27 березня 2019 у Wayback Machine.]
- С. І. Білокінь. Лазаревська Катерина Олександрівна [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.