Глі́б Олекса́ндрович Лазаре́вський (* 14 (27) травня 1877 — 15 січня 1949) — український літературознавець, син О. М. Лазаревського, прокурор (прокуратор) Найвищого суду УНР (1919).
Лазаревський Гліб Олександрович | |
---|---|
Зліва Гліб Олександрович Лазаревський, посередині професор Петро Якович Армашевський, справа Борис Олександрович Лазаревський. Конотоп, 1907 | |
Народився | 14 (27) травня 1877 Підлипне |
Помер | 15 січня 1949 (71 рік) Львів |
Поховання | |
Громадянство | Російська імперія → СРСР |
Діяльність | письменник |
Батько | Лазаревський Олександр Матвійович |
| |
Роботи у Вікіджерелах |
Початки Редагувати
Перші роки проживав в селі Підлипне Конотопського повіту. Його батька переводять до Київського окружного суду, родина переїздить. Випускник юридичного факультету Київського університету св. Володимира. В часі навчання розповсюджує журнал Київська старовина. Там надруковано його першу пробу пера — статтю «Список докторов медицины из малороссов, практиковавших в России в XVIII ст.», схвально оцінену В. Горленком.
Працює в юридичній царині при Київському окружному суді, судовим слідчим у Конотопі, в окружних судах Чернігова, Вільна, Києва.
Кооперативний час Редагувати
1917 року почав дослідницьку роботу над творчістю Т. Шевченка.
Восени 1917 за власним бажанням полишає цю роботу та переходить у Київський губернський союз кооперативних закладів. За Української Центральної Ради став активним учасником нац. руху, був членом Українського правничого товариства. Від березня 1918 — 1-й помічник старшого військового прокурора Української Народної Республіки.
За гетьманату П.Скоропадського працював у Головному військово-юридичному управлінні, а також у Комісії з питань правничої термінології. У грудні 1918 очолив Окрему слідчу комісію при Осадному корпусі січових стрільців Є.Коновальця. Від травня 1919 — один з прокурорів (прокураторів) Найвищого суду УНР.
Кінцем серпня 1919 — коли в Києві денікінці, що оголосили мобілізацію юристів, виїздить за межі столиці. В кінці листопада таємно повертається, через кілька днів денікінська контррозвідка арештовує його на квартирі, ув'язнений в Лук'янівській тюрмі, вирок — «розстріляти в адміністративному порядку». 16 грудня більшовики займають Київ, це рятує Лазаревського від смерті. Продовжує роботу в кооперації, за сумісництвом — заступник ліквідаційної комісії при Київському губревкомі в 1920. Окрсільсоюз ліквідовано весною 1925, Лазаревський на роботі в Київській обласній сільськогосподарській студії Наркомзему як науковий секретар та юрисконсульт.
Робота за кордоном Редагувати
У січні 1930 дістає наукове відрядження на три місяці за кордон — до Польщі й Франції, для збору матеріалу, який стосується Т. Шевченка. Однак перебування там трьома місяцями не обмежилося.
Його роботи цього часу:
- «Молодість Лесі Українки» — 1935-36,
- упорядкував великий том листування М. Драгоманова з членами Старої громади,
- «Земельний устрій Совєтської України» — 1938,
- «Український науковий інститут за п'ять літ його існування. 1930—1935» — 1935,
- «Український науковий інститут за 1935-39 роки» — 1939,
- «Вмарш синіх жупанів. Фрагмент зі спогадів із року 1918» — 1939,
- «Та не буде лучше… (Спогади емігранта про старі панські садиби в Україні» — 1938.
Існують конспірологічні теорії, що науково-творча діяльність Лазаревського була прикриттям, а насправді «дізнавався про настрої буржуазного польського керівництва відносно СРСР».
Знову в радянському часі Редагувати
У вересні 1939 повернувся в радянську Україну. Дружини й сина вдома нема — їх засуджено на 5 років позбавлення волі за «підозру в шпигунській діяльності» на користь Польщі та заслано до Сибіру.
1940 року в Сумах — працює перекладачем і приватним викладачем іноземних мов — добре володів німецькою, польською, французькою; гірше — англійською, голландською, іспанською, італійською мовами.
1941 йому дозволено повернутися до Києва, клопочеться про повернення сім'ї.
В грудні 1941 евакуюється до Уфи, працює перекладачем при Академії наук та літературним редактором і перекладачем в Інституті історії Академії наук.
З липня 1943 — в. о. старшого наукового співробітника Державного літературно-художнього музею Т. Г. Шевченка в Уфі, в тому часі починає писати спогади про «Київську старовину» та працю «Шевченко й Лазаревські».
Літом 1944 року з музеєм переїздить до Києва, тут обіймає посаду завідувача відділу музею.
1 жовтня 1946 року з'являється постанова ЦК КП(б)У "Про журнал «Вітчизна», в ній зокрема є і таке:
5 жовтня переведений на посаду наукового співробітника музею.
22 листопада 1947 взагалі звільнений з роботи — «за недотримання ідеологічного рівня в наукових роботах».
Його роботи цього часу:
- «Культура російського народу й Т. Г. Шевченко» — 1946,
- «Культура російського народу і пам'ять про Т. Г. Шевченка (1861—1918)» — 1947 — були високо оцінені літературознавцем О. Білецьким.
Квітнем 1948 направлений до Львова, працює бібліотекарем в обласній бібліотеці у відділі опрацювання книг.
Помер 15 січня 1949, похований на 75 полі Личаківського кладовища. Помер від застуди внаслідок виснаження організму через життя впроголодь,
Джерела та література Редагувати
- О. О. Лазаревський, І. Б. Усенко. Лазаревський Гліб Олександрович [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 26. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- О. О. Лазаревський, І. Б. Усенко. Лазаревський Гліб Олександрович [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Прес-центр[недоступне посилання з липня 2019]
- Літопис роду Лазаревських (Спогади Гліба Лазаревського про журнал «Киевская старина») [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Три брати [ 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Лазаревський Гліб Олександрович [ 16 березня 2018 у Wayback Machine.]