Каноне́рський чо́вен, або каноне́рка (фр. canonniere, від canon — «гармата») — бойовий артилерійський корабель, призначений для ведення бойових дій у прибережних районах моря, на мілководді й на річках та озерах.
Виконувані бойові завдання Редагувати
Канонерські човни поділяються на морські і річкові. Вони бувають спеціальної конструкції, але у воєнний час їхня кількість зазвичай збільшувалась за рахунок переобладнання суден торгового, промислового і технічного флоту з малою осадкою. Канонерські човни використовуються для завдання артилерійських ударів по берегових об'єктах, живій силі й бойовій техніці противника, знищення малих прибережних кораблів і суден, артилерійської підтримки приморських флангів сухопутних військ. Крім того, вони можуть використовуватися у десантних і протидесантних діях, для постановки мін, перевезення військ, конвойної, дозорної служб і рішення інших завдань. Торпедні канонерські човни, озброєні торпедами, будували у кінці 19-го — початку 20-го століття. Вони призначались для знищення міноносців.
Історія Редагувати
Вперше введені французами в XVII столітті, при бомбардуванні Дюнкірхена, у вигляді 30–40-весельних шлюпок з 2–3 великими гарматами; потім прийняті англійцями, голландцями та іншими. У 1805 р. Наполеон I звелів побудувати кілька сотень канонерських човнів, щоб напасти на Англію, але континентальна війна, що виникла в цей час, не дала йому закінчити розпочате. Представляючи незначну мішень для ворожих пострілів, канонерські човни могли завдати великої шкоди своїми великокаліберними снарядами, а невелика осадка давала їм змогу ховатися в такі місця, куди великі кораблі не мали доступу. Цей тип бойових кораблів широко використовувався в Швеції та Росії для дій в шхерах на невеликих глибинах і був важливим учасником морських протистоянь на Балтиці у 18-му столітті.
Після введення парового двигуна у флот їх стали робити паровими (гвинтовими), збільшили їхні розміри, артилерію обмежили однією носовою установкою великого калібру (до 12 дюймів) і кількома скорострілами. Корпус канонерських човнів спочатку будувався з дерева, потім з заліза або з того й того разом (змішана споруда). Машини ставилися горизонтального типу, спершу одногвинтові, потім скрізь двогвинтові.
Характеристики Редагувати
Водотоннажність канонерських човнів не перевищує 2,5 тис. т; швидкість ходу 9–20 вузлів (17–37 км на годину). Головне озброєння 2-5 артилерійських установок калібром 76-152 мм. Для оборони від повітряного противника канонерський човен можуть мати малокаліберні (20–37-мм) зенітні автоматичні гармати і великокаліберні зенітні кулемети. Після Другої світової війни 1939—1945 у зв'язку з розвитком берегової ракетної артилерії роль канонерських човнів як морських артилерійських кораблів прибережного дії знизилася. Водночас на озерах та річках канонерські човни використовуються для патрулювання.
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Канонерка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- «Велика радянська енциклопедія», головний редактор — академік О. М. Прохоров. Третє видання. Томи 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969—1978.
- Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, під редакцією професорів И. Е. Андреєвського, К. К. Арсеньєва та Ф. Ф. Петрушевського — С.-Петербург, 1890—1907.
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 2002. — Т. 2. — С. 306. — 480 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 5000 экз. — ISBN 5-203-01789-1.
Джерела Редагувати
- Канонерський човен [ 21 серпня 2014 у Wayback Machine.] в Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.