| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (серпень 2020) |
Йоан Славич (Іоан Славич, Йон Славич; рум. Ioan Slavici; 18 січня 1848 — 17 серпня 1925) — румунський прозаїк, журналіст і антисемит.
| Йоан Славич | |
|---|---|
| рум. Ioan Slavici | |
| Народився | 18 січня 1848[…] Ширія, Arad Countyd, Австрійська імперія |
| Помер | 17 серпня 1925[…] (77 років) Панчу, Румунія |
| Країна | Австрійська імперія Австро-Угорщина Румунське королівство |
| Діяльність | письменник, філолог, журналіст |
| Alma mater | Piarist High School, Timișoarad і Moise Nicoară National Colleged |
| Мова творів | румунська |
| Членство | Румунська академія і Universitatea de Titilimonted |
| | |
| Йоан Славич у Вікісховищі |
Біографія ред.
Народився 18 лютого 1848 року у трансильванскому селі Ширия, яке входило у склад Австро-Угорської імперії. Закінчив гімназію у Тімішоарі. У 1868 році поїхав у Будапешт для продовження навчання, але, не маючи коштів, вимушений був повернутися додому, де він нанявся на роботу до нотаріусу. У 1871 році він поїхав на навчання до Відня, де познайомився з Емінеску, котрий допоміг йому зробити перші кроки у літературі (комедія «Дочка сільського старости», 1871 і кілька літературних казок). У 1872 році знову через брак коштів перервав навчання. У листопаді 1874 року переїхав у Ясси, а звідти через два роки — у Бухарест. З 1874 по 1881 рік написав кілька оповіданьі повістей, які принесли йому популярність (найбільшу: повість «Сільський млин») Вони вийшли у 1881 році збірником під назвою «Новели з життя народу». На відміну від літературних творів своїх співвітчизників, які писали про минуле, Славич пише про своїх сучасниках. Він не прикрыває картини класового розшарування села, різниці між бідними і багатими. Прагнення збагачення і втрата людських гідностей,— головне, по його словам, що рухає людьми. Він показує реальні конфлікти, котрий відбуваються у селі, перш: експлуатація бідних сельчан багатими. У 1884 році Славич повертається у Трансильванію, де впродовж шести років керує у місті Сібіу видавництвом газети «Трибуна». На її сторінках він пропагує у літературі «народний реалізм», тобто правдиве відображення життя, використання у літературі народної мови, супротив доводам приверженцев «латинської школи», котрі вимагали латинізации румунської мови, нехай навіть і спотворивши її. Також Славич виступав за культурне зближення всіх румун у мирі. Він писав, що письменники повинні ставити перед собою високоморальні цілі, щоб письменники приділяли передусім увагу життю народу, його потребам і наболівшим питанням. Своїми переконаннями і висловленнями Славич, неодноразово вступав у конфлікт з властями Австро-Угорщини, а у 1888 році був засуджений на річне тюремне заслання
У 1890 році Славич повертається у Бухарест, де став висловлюватись проти об'єднання Трансильванії і Румунії. Говорячи про розпусту моралі у Румунії, продовжував виступати за культурне зближення. У 1894 році почав редагувати журнал «Ватра», спільно з Кошбуком і Караджале. З 1890 по 1907 рік ним створений ряд романів, кращим визнають: «Мара» (1906, окремі частини опубліковано з 1894 року). У романі показано життя невеликого трансильванского містечка, у ньому мирно живуть разом румуни, угорці та німці. Ринкова торговка Мара, лишившись вдовою, багато працює заради своїх дітей, але у дійсності вона подчинилась уже пристрасті до збагачення. Цілеспрямованою зростає її дочка, але вона жертвує всім не заради грошей, а заради любові. У «Марі» Славич також дуже точно передав своєрідний провинційний побут Трансильванії тих років.
У 1907 році Славич був вражений і откликнулся на селянське повстання. У 1909 рокові співпрацює з пронімецькою пресою. А у період Першої світової війни, висловлювався за союз з Німеччиною і Австро-Угорщиною, що противрічило політики Румунії, а яка вступить у війну у 1916 році на стороні Антанти. Після окупації Румунії, співпрацював з окупаційною владою. У 1919 році за свою коллабораціонную діяльність отримав новий строк тюремного заключения. У тюрмі зблизився з соціалістами, після визволення співпрацював з соціалістичною пресою. Також після визволення написав публіцистичні книги: «Мої тюрми» (1921), «Згадки» (1924) і «Мир, у котрім я прожив» (останні два томи вышли уже після смерті Славича — у 1929 і 1930 роках), історична драма «Гаспар Грациани» і кілька романів. 17 серпня 1925 року у місті Панчу Славич помер.
Бібліографія ред.
Комедії ред.
- Fata de birău (1871)
- Toane sau Vorbe de clacă (1875)
- Polipul unchiului (1875)
Історичні драми ред.
- Bogdan Vodă (1876)
- Gaspar Graziani (1888)
Повісті ред.
- Zâna Zorilor
- Florița din codru
- Doi feți cu stea în frunte
- Păcală în satul lui
- Spaima zmeilor
- Rodul tainic
- Ileana cea șireată
- Ioanea mamei
- Petrea prostul
- Limir-Împărat
- Băiet sărac
- Împăratul șerpilor
- Doi frați buni
- Băiat sărac și horopsit
- Nărodul curții
- Negru împărat
- Peștele pe brazdă
- Stan Bolovan
- Boierul și Păcală
Оповідання ред.
- Popa Tanda (1873)
- Scormon (1875)
- La crucea din sat (1876)
- Crucile roșii (1876)
- O viață pierdută (1876)
- Gura satului (1878)
- Budulea Taichii (1880)
- Moara cu noroc (1880)
- Pădureanca (1884)
- Comoara (1896)
- Vatra părăsită (1900)
- La răscruci (1906)
- Pascal, săracul (1920)
Романи ред.
- Mara (1894)
- Din bătrâni (1902)
- Din bătrâni. Manea (1905)
- Corbei (1906)
- Din două lumi (1920)
- Cel din urmă armaș (1923)
- Din păcat în păcat (1924)
Мемуари ред.
- Fapta omenească. Scrisori adresate unui tânăr (1888—1889)
- Serbarea de la Putna (1903)
- Închisorile mele (1920)
- Amintiri (1924)
- Lumea prin care am trecut (1924)
Екранизації творів ред.
- La 'Moara cu noroc' (1957) по повісті «Щасливий млин» (номінація на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю)
- Dincolo de pod (1977) по роману «Мара»
- Pădureanca (1987) по одноимённому розповіді
- Orizont (2015) по повісті «Щасливий млин»
Російською мовою:
- Славич, І. — Клад. Щасливий млин. — МА: Гос. изд. худ. лит., 1954, 224 стр.
- Славич, І. — Флорица з дремучего лісу. — Киш: Изд. І. Крянгэ., 1974, 182 стр.
- Славич, І. — Щасливий млин. (у сб. Василе Александри. Вірші. Михай Эминеску. Вірші. Джеордже Кошбук. Вірші. Ион Лука Караджале. Потерянное письмо. Розповіді. Иоан Славич. Щаслива млин (серія Бібліотека Всемирной Літератури))- МА: Худ. лит., 1975
- Славич, І. — Обране. — МА: Худ. лит., 1980, 462 стр.
- Славич, І. — Лесовичка. — МА: Худ. лит., 1988, 528 стр.
Українською мовою:
- Славіч, Й. — Щасливий млин. Скарб — К: Дніпро, 1972, 192 с.
Примітки ред.
- ↑ https://pantheon.world/profile/person/Ioan_Slavici
- ↑ Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Славич І. Mara — State Publishing House for Literature and Arts, 1967. — С. 5.
- Ioan Slavici – scriitor și jurnalist
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.