|
Султана́т Занзіба́р або Занзіба́рський султана́т — держава-султанат на Занзібарі, що існувала як окреме державне утворення з XIX ст. до 1964 року, відколи є частиною держави Танзанія.
Історія Редагувати
Занзібар було виділено як удільне володіння молодшим членам династії правителів Оманського султанату (султанат Маскат) Бу Саїді. Влада занзібарського султана сягала не лише островів архіпелагу Занзібар (Унґуджа і Пемба), а й східноафриканського узбережжя Суахілі, зокрема від 3° півн.ш. (Варшейх) до 10° півд.ш. (бухта Тунгі). Велась активна торгівля рабами, прянощами, слоновою кісткою тощо; на Занзібарі було розгорнуте широке будівництво.
Наймогутніший з оманських султанів Саїд ібн Султан у 1840 році переніс столицю своєї держави з Маскату до Занзібару для контролю над підкореними східноафриканськими територіями. Після смерті Саїда його сини пересварилися між собою і звернулися за посередництвом до британців. Зрештою, в 1861 році була укладена угода про поділ держави, за якою Занзібар з усіма оманськими володіннями в Африці дістався молодшому сину і хафісу (наміснику) острова Маджіду ібн Саїду (1861—1870), що відтак почав іменуватися занзібарським султаном
До середини 1880-х років Занзібар перебував у сфері впливу Британської імперії, хоча формального протекторату не було встановлено. Активізація німецької колонізації у 2-й половині XIX ст., зокрема нападки на володіння Занзібарського султанату на узбережжі, призвела до укладення обома державами в 1890 році Занзібарського договору, за яким материкові володіння Занзібарського султанату були поділені між Німецькою Східною Африкою і Британською Східною Африкою, а сам Занзібарський султанат ставав британським протекторатом.
Однак протекторат протримався недовго. 27 серпня 1896 року внаслідок Англо-занзібарської війни, відомої як найкоротша війна в світовій історії (за книгою рекордів Гіннеса), султана Халіда ібн Баргаша було вигнано, й поставлено вигідного британцям правителя.
У 1-й половині XX ст. на Занзібарі встановився маріонетковий султанський режим, повністю підконтрольний Великій Британії, проте формально Занзібар залишався напівсамостійним державним утворенням.
Боротьба проти британської і султанської влади активізувалася на Занзібарі після Другої світової війни, і значною мірою підживлялася з континенту (з Танганьїки)[джерело?].
10 грудня 1963 року було проголошено державну незалежність Занзібару. 16 грудня цього ж (1963) року новостворену країну було прийнято до ООН. Але вже 12 січня 1964 року на Занзібарі відбувся державний переворот, в результаті якої султан Джамшид ібн Абдаллах був скинутий з престолу і вигнаний з країни, що й знаменувало собою кінець існування султанату й прискорило входження Занзібару за декілька місяців до новоствореної держави Танзанія.
Правителі Занзібару з династії Бу Саїді Редагувати
- Халід ібн Саїд, *1819, хаміс (намісник) Занзібару (1828—1854), син Саїда ібн Султана, Оманського султана (султанат Маскат, 1806—1856)
- Маджид ібн Саїд, *1834, хаміс Занзібару (1856—1861), султан Занзібару (1861—1870), брат попереднього
- Баргаш ібн Саїд, *1837, султан Занзібару (1870—1888), брат попереднього
- Халіфа ібн Саїд, *1852, султан Занзібару (1888—1890)
- Алі ібн Саїд, *1854, султан Занзібару (1890—1893), брат Баргаша ібн Саїда
- Хамад ібн Тувайні, *1857, султан Занзібару (1893—1896), син Тувайні ібн Саїда, Оманського султана (1856—1866)
- Халід ібн Баргаш, *1874, султан Занзібару (1896), †1927
- Хамуд ібн Мухаммад ібн Саїд, *1853, султан Занзібару (1896—1902)
- Алі ібн Хамуд, *1884, султан Занзібару (1902—1911)
- Халіфа ібн Харуб ібн Тувайні, *1879, султан Занзібару (1911—1960)
- Абдаллах ібн Харуб ібн Тувайні, *1910, султан Занзібару (1960—1963)
- Джамшид ібн Абдаллах, *1929, султан Занзібару (1963—1964)