Залізне

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Залізне (значення).

Залі́зне (до 1921 — хутір Нелі́півський; до 2016 — місто Арте́мове) — місто у Торецькій міській громаді Бахмутського району Донецької області, Україна. Входить до Горлівсько-Єнакієвської агломерації. Відстань до Торецька автошляхом місцевого значення становить близько 6 км.

Залізне
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Бахмутський район
Громада	Торецька міська громада
Засноване	1894
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼ 4 928 (01.01.2022)
Площа	7  км²
Густота населення	765 осіб/км²
Поштові індекси	85290—85292
Телефонний код	+380-6247
Координати	48°22′30″ пн. ш. 37°52′24″ сх. д. / 48.37500° пн. ш. 37.87333° сх. д. / 48.37500; 37.87333Координати: 48°22′30″ пн. ш. 37°52′24″ сх. д. / 48.37500° пн. ш. 37.87333° сх. д. / 48.37500; 37.87333
Висота над рівнем моря	200 м
Назва мешканців	залі́знівець, залі́знівка, залі́знівці
Відстань
Найближча залізнична станція	Магдалинівка
До станції	5,8 км
До обл./респ. центру
- фізична	42,7 км
- залізницею	73 км
- автошляхами	52,3 км
До Києва
- залізницею	701 км
- автошляхами	699 км
Міська влада
Адреса	85296 Донецька обл., Торецька міськрада, м. Залізне, пр. Піонерів, 14
Міський голова	Наумов Володимир Олександрович
Залізне у Вікісховищі Карта Залізне Залізне

Не плутати з Неліпівка (смт).

Населення

Населення міста згідно з переписом 2001 року становило 6725 мешканців, на початок 2004 року — 6,4 тис. мешканців. Від 1970 року населення міста скоротилося вдвічі: люди виїжджають, оскільки вибір місць роботи невеликий.

За даними перепису 2001 року населення міста становило 6543 осіб, із них 16,75 % зазначили рідною мову українську, 82,82 % — російську, 0,20 % — білоруську, 0,11 % — вірменську, 0,03 % — молдовську.

Історія

Відоме з 1894 року як хутір Неліпівський. У липні 1905 року гірники Неліпівського рудника (пізніше шахта імені Артема) провели страйк, у якому взяли участь понад 100 гірників. У квітні 1916 року на Неліпівському руднику страйкувало понад 5 тисяч робітників. Радянська влада встановлена 1917 року, головою ради робітничих депутатів обраний ударник М. І. Дубовий.

У квітні 1920 року прибув Артем (Ф. Сергєєв), який закликав гірників Неліпівського рудника взяти участь у відновленні Центральної шахти. Після смерті Артема рудник перейменований в шахту імені Артема, а 1921 року і сам хутір перейменовано на честь Артема. Статус міста Артемове отримало 1938 року.

У боях другої світової війни взяли участь близько 3 тисяч артемівців, з них 1217 — загинули, 1648 бійців нагороджені орденами і медалями. На братських могилах загиблих воїнів 1960 року встановлено 2 пам'ятники — у дворі загальноосвітньої школи № 13 і біля будівлі Будинку культури.

Пам'ятники загиблим воїнам

8 грудня 2014 року проросійськими терористами здійснюється артобстріл міста, при цьому відбувається руйнація школи. В приміщенні знаходилося близько 50 дітей, яких вчитель сховав у підвалі, одна дитина зазнала осколкового поранення.

Місто перейменоване на Залізне постановою ВР України № 1377-VIII від 19.05.2016 року.

Економіка

Руїни закритої шахти імені Артема

Видобуток кам'яного вугілля (шахта імені Артема ДП «Торецьквугілля» — закрита). Понад 50 % зайнятих у народному господарстві працюють у вугільній промисловості — на шахті «Південна» (ДП «Торецьквугілля»), розташовані у смт Південному.

На майданчику закритої шахти імені Артема планується створення підприємства «Дзержинськекоенергоресурс» із технологічним комплексом із переробки вуглевмісних відходів з муловідстійника збагачувальної фабрики «Дзержинська». На основі видобутих із відходів корисних компонентів будуть вироблятися високоякісні брикети для ТЕС і концентрат вугілля марки КЖ для коксохімії.

Транспорт

Розташоване за 6 км від залізничної станції Магдалинівка Донецької залізниці. До початку 2000-х років через місто проходив тролейбусний маршрут № 1 міста Торецька. Нині Залізне та Торецьк сполучають маршрутні таксі.

Визначні місця

• Дзержинський професійний гірничий ліцей
• Клуб шахти «Південна»
• загально-освітня школа № 13.
• міська лікарня № 1

Соціальна сфера

1 загальноосвітня школа, дитячий садок, професійний гірничий ліцей, територіальне медичне об'єднання, станція швидкої допомоги.

Постаті

• Казарін Владислав Вадимович (1994—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Примітки

1. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_%D0%A1huselnist.pdf
2. Міста і села України. Донеччина 2008^{[недоступне посилання з липня 2019]}
3. . Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 23 березня 2014. 
4. Артемово//Історія міст і сіл. Том Донецька область, стр. 308 [ 25 червня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
5. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 25 липня 2020. 
6. . Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 8 грудня 2014. 
7. . zakon4.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 3 червня 2016. 

Посилання

• Картка на сайті ВР [ 23 березня 2014 у Wayback Machine.]

Джерела

• Василь Пірко // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.