| Жан Кокто | |
|---|---|
| Jean Maurice Eugène Clément Cocteau | |
| Кокто 1923 року | |
| Ім'я при народженні | фр. Jean Maurice Eugène Clément Cocteau |
| Народився | 5 липня 1889 Мезон-Лафіт, Іль-де-Франс, Франція |
| Помер | 11 жовтня 1963 (74 роки) Мії-ла-Форе, Іль-де-Франс, Франція ·інфаркт міокарда |
| Поховання | Chapelle Saint-Blaise-des-Simplesd :
|
| Громадянство | Франція |
| Національність | француз |
| Діяльність | режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер |
| Alma mater | Кондорсе |
| Мова творів | французька |
| Роки активності | 1908 — 1963 |
| Жанр | драма і трагедія |
| Magnum opus | Q56737517? |
| Членство | Французька академія, Німецька академія мови і поезії і Королівська академія французької мови і літератури Бельгії |
| Мати | Eugénie Cocteaud |
| Автограф | |
| Нагороди | |
| Сайт: www.jeancocteau.net | |
| | |
| Жан Кокто у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; 5 липня 1889 — 11 жовтня 1963) — французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.
Біографія Редагувати
Народився 5 липня 1889 року в Мезон-Лаффітт, Франція. Син адвоката і художника-аматора, який наклав на себе руки, коли синові було 9 років. Дід Кокто, який й виховував Жана, влаштовував у себе вдома аматорські концерти, був меломаном і колекціонером, в тому числі музичних інструментів. У сімейній колекції були картини Енгра, Делакруа, грецькі статуї. Своїм вихованням і освітою, як вважав Жан Кокто, він був зобов'язаний своєму дідові.
Навчався в одному з кращих ліцеїв Парижа — ліцеї Кондорсе.
У 1910—1920 роки сформувався як поет, віддавши данину дадаїзму в збірнику «Вірші» і сюрреалізму в збірнику поезії «Опера». Став особливо відомий як художник-графік, був прихильником кубізму. Художнє сприйняття і мислення Жана Кокто формувалося під впливом естетики, поглядів і співпраці з Еріком Саті, а також російського балету Сергія Дягілєва, музики Ігоря Стравінського, художніх робіт Пабло Пікассо і поезії Гійома Аполлінера.
З середини 1910-х років увійшов в мистецькі кола Парижа, познайомився з Марселем Прустом, Андре Жідом, Сергієм Дягілєвим, Пабло Пікассо, Еріком Саті й іншими, вплинув на сюрреалістів (потім конфліктував з А. Бретоном), пізніше зблизився з Жаном Маре й Едіт Піаф.
У роки Другої світової війни засуджував колаборантський Режим Віші. У 1949 був нагороджений орденом Почесного легіону.
Особисте життя Редагувати
У 1932—1934 рр. жив з російською актрисою, княжною Наталією Павлівною Палей. Пара розлучилася після того, як Палей втратила дитину від Кокто.
Жан Кокто ніколи не приховував своєї гомосексуальності. Він був автором, злегка гомоеротичного і напівавтобіографічного, Le livre blanc (перекладається як «Білий листок» або «Біла книга»), виданого анонімно в 1928 році. Він ніколи не відкидав свого авторства, а пізніше видання роману містить його вступ і малюнки.
Кокто 25 років прожив з актором Жаном Маре після знайомства з ним у 1937 році в Парижі. Їхні стосунки не афішувалися, але і ні для кого не були секретом. Свого коханого Кокто зняв у багатьох фільмах.
Був католиком.
Смерть Редагувати
Помер від серцевого нападу в його шато в Міллі-ла-Форет, Ессон, Франція, 11 жовтня 1963 року у віці 74 років. Його подруга, французька співачка Едіт Піаф, померла за день до цього, але про це оголосили лише вранці, у день смерті Кокто. Повідомляли, що серце Жана не витримало, почувши про смерть Піаф. Насправді, за словами автора Роджера Пейрефітта, Кокто був спустошений після конфлікту з його давньою подругою Франсін Вейсвайлер.
Відповідно до його побажань, Кокто похований під підлогою Chapelle Saint-Blaise des Simples in Milly-la-Forêt. На епітафії його надгробку на підлозі каплиці написано: «Я залишаюся з тобою» («Je reste avec vous»).
Досягнення та нагороди Редагувати
У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін.
У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.
Творчість Редагувати
Різнобічно обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності й прохідних, малоцікавих робіт.
Свої літературні праці друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Написав декілька лібрето для опер, ораторій, балетів.
Скандальний балет «Парад» Редагувати
Особливе місце у творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович у межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі й наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія доповнювалась творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави й балету як такого.
Маловідомий Кокто Редагувати
Він відчував недостатність свого акторства чи участі у виставах. Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).
Як художник Кокто́ узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин надихали багатьох художників, серед яких Дега. Не залишився осторонь і Кокто́. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, у багатій театральній пачці й на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані й водночас екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету Карла Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стала на один щабель з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша — надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).
Поезія Редагувати
- La lampe d'Aladin (1908)
- Le prince frivole (1909)
- Odes (1914)
- Cap de Bonne-Espérance (1918)
- Escales (1920)
- Vocabulaire (1922)
- Plain-Chant (1922)
- Prière mutilée (1922)
- La Rose de François (1923)
- L'Ange Heurtebise(1925)
- Cri écrit (1925)
- Opéra (1926)
- Eloge de l'Imprimerie (1929)
- Mythologie (1934)
- Enigme (1939)
- Allégories (1940)
- Léone (1944)
- La Crucifixion (1946)
- Le Chiffre sept (1952)
- La Nappe du Catalan (1952)
- Dentelle d’éternité (1953)
- Appogiatures (1953)
- Clair-Obscur (1954)
- Paraprosodies (1958)
- Gondole des Morts (1958)
- Cérémonial Espagnol du Phénix (1960)
- Le Requiem (1961)
- Taches (1962)
- Faire-Part (1968, посмертно)
Романи Редагувати
Есе Редагувати
- Le Coq et l'Arlequin (1918)
- Carte blanche (1920)
- Le Secret professionnel (1922)
- Le Rappel à l'ordre (1926)
- Opium (1930)
- Essai de critique indirecte (1932)
- Portraits-Souvenir (1935)
- Mon Premier voyage (1938)
- Le Greco (1943)
- Le Foyer des artistes (1947)
- Jean Marais (1951)
- Gide vivant (1952)
- Entretiens sur le musée de Dresde (1957, з Луї Арагоном)
- Le Cordon ombilical (1962)
П'єси Редагувати
- Parade (1917)
- Les Mariés de la tour Eiffel (1921)
- Antigone (1922)
- Roméo et Juliette (1924)
- Orphée (1926)
- La Voix humaine (1930)
- La Machine infernale (1934)
- L'Ecole des veuves (1936)
- Oedipe-roi (1937)
- Les Chevaliers de la Table ronde (1937)
- Les Parents terribles (1938)
- Les Monstres sacrés (1940)
- La Machine à écrire (1941)
- Renaud et Armide (1943)
- L'Epouse injustement soupçonnée (1943)
- L'Aigle à Deux Têtes (1946)
- L'impromptu du Palais-Royal (1962)
Кінофільми Редагувати
- 1930 — Кров Поета (фр. Le Sang d'un poète)
- 1943 — Вічне повернення (фр. L'Eternel retour) (сценарій)
- 1946 — Красуня і чудовисько (фр. La Belle et la Bête)
- 1947 — Двоглавий орел (фр. L'Aigle à Deux Têtes)
- 1948 — Жахливі батьки (фр. Les Parents terribles)
- 1950 — Коріолан (фр. Orphée)
- 1950 — Орфей (фр. Orphée)
- 1952 — Вілла Санто-Соспір (фр. Villa Santo-Sospir)
- 1960 — Заповіт Орфея (фр. Le Testament d'Orphée)
Лібрето Редагувати
Твори українською мовою Редагувати
Людський голос [Текст] / Жан Кокто ; пер. Оксани Соловей. — Мюнхен: Сучасність, 1974. — 47 с. (Український переклад «Людського голосу» друкований у журналі «Сучасність» ч. 1 (145) за січень 1973 р.).
Окремі твори Кокто переклали П. Петренко, М. Терещенко, Л. Гнатенко та ін.
Жан Кокто на українській сцені Редагувати
- Жовтень 1987 року ― «les Monstres sacrés» («Священні чудовиська»), Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (режисер ― Роман Віктюк, сценографиня ― Світлана Старцева, виконавиця ролі Естер ― Ада Роговцева). Вистава отримала театральну премію імені Таїрова.
- 4 березня 2019 року — прем'єра моновистави «Людський голос» за мотивами п'єси Жана Кокто (постановка театральної групи «Правда/перспектива», автор проєкту та режисер Євген Лапін, виконавиця Віталіна Ізотова). Вистава отримала міжнародне визнання: (травень 2019 року — І Міжнародний театральний фестиваль Solo Plays Fest (м. Київ) — диплом за оригінальне режисерське рішення; вересень 2019 року — VII Міжнародний театральний фестиваль «JoyFest» (м. Київ) — диплом за найкращий театральний експеримент.
- 17 жовтня 2019 року — Міжнародний українсько-голландський проект La Voix Humaine Facetime / Людський голос у рамках Року французької мови в Україні до 120-річчя від дня народження Франсіса Пуленка та 130-річчя Жана Кокто. Музика Франсіса Пуленка, текст Жана Кокто. Концепція, режисура і дизайн — Кріс Колміс (Нідерланди). Голос — Катерина Левенталь (Нідерланди). Партія фортепіано — лауреат міжнародних конкурсів Марія Прилипко (Україна).
- 13 лютого 2020 року ― «Мій Орфей. Жан Кокто», «Alpha» (постановка танцювальної компанії «nEra Dance Company», хореограф-постановник ― Владислав Детюченко, композитор ― Іван Гаркуша, художниця по костюмах ― Катерина Маньковська, у виставі беруть участь: Богдан Кириленко. Володимир Марчук, Владислав Детюченко, Поліна Луканська, Наталія Ждан, Дарія Геращенко, музика ― білоруський гурт Radiofillz).
Примітки Редагувати
- http://www.leparisien.fr/essonne-91/milly-la-foret-la-region-devient-proprietaire-de-la-maison-cocteau-19-03-2019-8035470.php
- http://www.arllfb.be/composition/successions.html
- ↑ Carnegie Hall linked open data — 2017.
- J. Maritain. Réponse à Jean Cocteau. — J. Maritain. Oeuvres (1912—1939). Paris, Desclée De Brouwer, 1975, p. 363—392.
- Resting places: the burial sites of over 7,000 famous persons. Choice Reviews Online 39 (06). 1 лютого 2002. с. 39–3120–39–3120. ISSN 0009-4978. doi:10.5860/choice.39-3120. Процитовано 1 січня 2019.
- Кокто.
- . esu.com.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 25 березня 2021.
- . Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 25 березня 2021.
- . Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
- Сергій Винниченко. . Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 25 березня 2021.
- На "Сцені 6" покажуть "Мій Орфей. Жан Кокто".
- «Мій Орфей. Жан Кокто». «Alpha».
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жан Кокто |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жан Кокто |
- Листи від Жана Кокто до Жана Маре [ 13 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт [ 12 лютого 2015 у Wayback Machine.] (фр.)
- (фр.)
- Кокто Ж. Людський голос. 1974. [ 21 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Фотогалерея Жана Кокто і Жана Маре [ 27 лютого 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- ЖЖ-спільнота, присвячена Жану Кокто [ 22 червня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Вірш Ж.Кокто «Моя ніч» на Українському порталі поезії