«Орфей» (фр. Orphée) — сюрреалістична кінофантазія Жана Кокто, заснована на міфі про Орфея. Основою для сценарію стрічки стала однойменна п'єса Кокто, написана ним у 1926 році.
| Орфей | |
|---|---|
| Orphée | |
| | |
| Жанр | драма, фентезі |
| Режисер | Жан Кокто |
| Продюсер | Андре Полве |
| Сценарист | Жан Кокто |
| У головних ролях | Жан Маре Франсуа Пер'є Марія Казарес Марі Деа |
| Оператор | Ніколя Айє |
| Композитор | Жорж Орік |
| Кінокомпанія | Andre Paulve Film Films du Palais Royal |
| Тривалість | 112 хв. |
| Мова | французька |
| Країна | Франція |
| Рік | 1950 |
| Дата виходу | 29 вересня 1950 (Франція) |
| IMDb | ID 0041719 |
Сюжет ред.
Знаменитий поет і кумир натовпу Орфей і якась принцеса в чорному стають свідками багатолюдної бійки в кафе. Після прибуття поліції юний поет Сежест був збитий мотоциклістами, що казна-звідки взялися. Орфей і принцеса відвозять бездиханне тіло Сежеста до заміської вілли, де він від дотику принцеси нез'ясовним чином оживає.
Наступного ранку Орфей починає отримувати з радіоприймача в машині дивні, незв'язні повідомлення. Йому здається, що це дорогоцінні крупинки великої поезії. У надії повернути втрачене натхнення він забуває про молоду дружину, Еврідіку, і проводить цілі дні в гаражі, записуючи повідомлення. Як стає зрозумілим згодом, це рядки із віршів Сежеста. Коли Орфей публікує їх як власні, його звинувачують в плагіаті.
Між тим ночами, коли Орфей спить, до його кімнати з дзеркала приходить таємнича принцеса. Це сама Смерть, а дзеркало — той портал, яким вона входить у світ людей і йде з нього. Адже тільки при погляді на дзеркало людина розуміє, що старіє. Мабуть, за її наказом покійний Сежест диктує свої вірші Орфею. Принцесу супроводжує водій на ім'я Ертебіз. Колись він теж був людиною, але помер; під час відвідувань будинку Орфея він закохується в Еврідіку.
Кохання потойбічного створіння до смертних багата трагедією. Єдиний спосіб возз'єднатися з коханим — відправити його на той світ. До такого висновку приходить принцеса і посилає до будинку Орфея своїх мотоциклістів. За фатальної помилки під їх колеса потрапляє Еврідіка. Порушивши обітницю мовчання, Ертебіз веде Орфея через дзеркало на пошуки дружини в потойбічний світ задзеркалля, де вони стають присутніми при незвичайному судовому розгляді.
Підсудна — сама Смерть. Вищі сили (представлені у вигляді типового для Франції воєнного часу трибуналу) звинувачують її в тому, що вона допустила змішування почуття і обов'язку, що з любові до Орфея вона забрала раніше терміну життя людини. За це її чекає жахлива кара. Орфей забирає Еврідіку і приводить її назад до свого будинку. Щоб вона залишилася живою, він не повинен відтепер дивитися на неї.
Життя Орфея і Еврідіки стає нестерпним. При його появі вона вимушена тікати до іншої кімнати або ховатися під стіл. Одного разу їх погляди перетинаються у дзеркалі автомобіля. Фінал картини оптимістичний. Орфей і Еврідіка прокидаються і говорять один одному про те, що бачили дивовижний сон. Еврідіка чекає дитину.
В ролях ред.
- Жан Маре — Орфей
- Франсуа Пер'є — Ертебіз
- Марія Казарес — принцеса Смерть
- Марі Деа — Еврідіка
- Анрі Крем'є — редактор
- Роже Блен — поет
- Едуар Дерміт — Жак Сежест
- Жульєт Греко — Аглаоніка
- Рене Вормс — суддя
Прем'єра ред.
Прем'єрний показ фільму відбувся 1 березня 1950 року на Каннському кінофестивалі.