Жан-Франсуа Ліота́р (фр. Jean-François Lyotard, 10 серпня1924, Версаль — 21 квітня1998, Париж) — французький філософ, естетик-постфрейдист, одним з перших поставив проблему кореляції культури постмодернізму і постнекласичної науки. У своїй книзі "Постмодерністська ситуація. Доповідь про знання "(1979) він висунув гіпотезу про зміну статусу пізнання в контексті постмодерністської культури і постіндустріального суспільства.
Біографія Редагувати
Жан-Франсуа Ліотар народився у Версалі (Франція). Вивчав філософію в Сорбонні. Зазнав впливу Луї Марена. З 1950 року викладав філософію в східному Алжирі, в м. Костянтина, окупованому в той час французами. У 1954 році Ліотар став членом французької політичної організації «Соціалізм або варварство», що утворилася в 1948 році як реакція на невідповідність троцькістської доктрини тієї тоталітарної форми правління, яка прийняла виразні форми в Радянському Союзі. «Соціалізм або варварство» набувала все більш антимарксистську спрямованість, і його листи в цей період висловлюють стурбованість вкрай лівої політикою, що склалася навколо алжирської ситуації. Ці свої думки він відкрито висловлював у процесі викладання філософії в Костянтина. З початку 1970-х і до 1987 року Ліотар викладав в Університеті Париж VIII, під кінець кар'єри отримавши звання Заслуженого Професора. Протягом наступних двох десятиліть він читав лекції за межами Франції: в Каліфорнійському університеті, в Ірвіні, а як запрошений професор — в університетах, в усьому світі, Університет Берклі, Єльський університет, Сан-Дієго в США, Монреальський університет в Канаді, і Університет в Сан-Пауло в Бразилії. Він став також засновником і дорадчим членом Міжнародної Колегії Філософії в Парижі. Незадовго до смерті він ділив свій час між Парижем і Атлантою, де викладав в Університеті Еморі як Woodruff Професор Філософії та французької мови. Ліотар любив повертатися до поняття Постмодернізму у своїх численних есе. У 1998 році, якраз при підготовці конференції з Постмодернізм і Теорії ЗМІ, він несподівано помер від швидко прогресувала лейкемії. Ліотар похований на кладовищі «Пер-Лашез» у Парижі.
Погляди Редагувати
Науковий, філософ., Естетичний., Мистецький, постмодернізм він пов'язує з невірою в метарозповідь, кризою метафізики і універсалізму. Теми ентропії, розбіжності, плюралізму, прагматизму мовної гри витіснили «великі розповіді» про діалектику, освіту, антропологію, герменевтику, структуралізм, істину, свободу, справедливість і т. д., засновані на духовній єдності мовців. Прогрес сучасної науки перетворив мету, функції, героїв класичної та модерністської філософії історії в мовні елементи, прагматичні цінності антиієрархічної постмодерністської культури з її витонченою чутливістю до диференціації, несумірності, гетерогенності об'єктів.
Вибрані праці Редагувати
- La Phénoménologie, Presses universitaires de France, (coll. Que sais-je ?), 1954.
- Discours, Figure, Klincksieck, 1971. (Thèse de Doctorat d'État, sous la direction de Mikel Dufrenne.)
- Dérive à partir de Marx et de Freud, 10/18, 1973, nouvelle éd. Galilée, 1994.
- Des dispositifs pulsionnels, 10/18, 1973, nouvelle éd. Galilée, 1994.
- Économie Libidinale, Minuit, 1974.
- Rudiments païens, Christian Bourgeois, 1977.
- Les Transformateurs Duchamp, Galilée, 1977.
- La Condition postmoderne: rapport sur le savoir, Minuit, 1979.
- Au juste (avec Jean-Loup Thébaud), Christian Bourgeois, 1979.
- La pittura del segreto nell'epoca post-moderna: Baruchello, Milan, Feltrinelli, 1982.
- Le Différend, Minuit, Paris, 1983.
- Tombeau de l'intellectuel et autres papiers, 1984.
- Que peindre ? Adami, Arakawa, Buren (1987), rééd. préfacée et postfacée, Hermann, 2008.
- Le Postmoderne expliqué aux enfants: Correspondance 1982—1985, Galilée, 1988.
- L'inhumain, Galilée, 1988.
- Heidegger et les Juifs, Galilée, 1988.
- La Faculté de Juger (avec J. Derrida, V. Descombes, G. Kortian…), Minuit, 1989.
- Leçons sur l'Analytique du Sublime, Galilée, 1991.
- Signé Malraux, Grasset, 1996.
- La Confession d'Augustin, Galilée, 1998.
- Misère de la philosophie, Galilée, 2000.
- Pourquoi philosopher ?, PUF, 2012 [1964]
Примітки Редагувати
- LIBRIS — 2018.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ЛИОТАР (Lyotard) Жан-Франсуа // КУЛЬТУРОЛОГИЯ. XX ВЕК. ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. — С.406
Література Редагувати
- К. Богуславська. Ліотар Жан Франсуа // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.407 ISBN 978-966-611-818-2
- Ліотар, Жан-Франсуа // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання Редагувати
- Метанарація // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 33.
- Ліотар: Що є істина (укр.) [ 25 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Ліотар: Ситуація постмодерну (укр.) [ 24 березня 2013 у Wayback Machine.]