Євгенія Євгенівна Дебрянська (рос. Евгения Евгеньевна Дебрянская; нар. 1953) — російська письменниця, режисерка авторського кіно, діячка правозахисного та ЛГБТ-руху. Колишня лідерка першої Лібертаріанської партії.
Дебрянська Євгенія Євгенівна | |
---|---|
Народилася | 10 червня 1953 (70 років) Каменськ-Уральський, Свердловська область, СРСР |
Країна | СРСР Росія |
Діяльність | письменниця |
Знання мов | російська |
У шлюбі з | Дугін Олександр Гелійович |
Вона також була співзасновницею «Освобождения» (Звільнення), радикальної групи, яка виникла з першого гомосексуального руху в Росії та Демократичного союзу.
Дебрянська відома тим, що виступала за виведення радянської армії зі Східної Європи, відкриття російських кордонів і легалізацію одностатевих шлюбів. Вона також була першою дружиною Олександра Дугіна, російського політичного діяча, якого Інститут Мілкена називав «Распутіним» Володимира Путіна, а також «філософом Путіна» та «мозком Путіна». Дебрянська стала першою «відкритою» лесбійкою в Росії в інтерв'ю «Огоньку» 2008 року.
Дебрянська також є письменницею і знімала авторські фільми.
Біографія ред.
Дебрянська народилася 10 червня 1953 року в Свердловській області. Її характеризують як провінційну та неосвічену, оскільки вона не отримала вищої освіти. Однак вона мала статки і політичні зв'язки. Їй приписували вміння грати в азартні ігри, а своїми зв'язками вона була зобов'язана тому, що була позашлюбною дочкою боса московської партії. До того як жити як лесбійка, Дебрянська була в гетеросексуальних стосунках з Олександром Дугіним, російським «філософом» і пропагандистом. Вона познайомилася з ним, коли їй було 30 років. Кажуть, що обидва ненавиділи радянський режим. Вони одружилися і в 1985 році народили сина Артура Дугіна, названого на честь Артюра Рембо. Колись Дебрянська стверджувала, що вони з Дугіним були членами «чорного ордену СС» — кола осіб на чолі з Євгеном Головіним, який вивчав езотеричний фашизм і окультизм.
Активізм ред.
У 1987 році Дебрянська, Валерія Новодворська та Сергій Григор'янц стали співзасновниками першої офіційної політичної опозиційної партії в Демократичному Союзі Радянського Союзу. Однак згодом її виключили з партії за «аморальну поведінку». Вона також була членом Організації довіри між Сходом і Заходом.
Дебрянська допомогла заснувати рух за права геїв і лесбійок у Росії на початку 1990-х років. Це стало можливим завдяки політиці гласності Михайла Горбачова, який зняв деякі обмеження на свободу преси та свободу слова. З Романом Калініним та вісьмома іншими вона заснувала Московську організацію сексуальних меншин. Ця організація, пізніше перейменована на Московський союз геїв і лесбійок, видавала газету «Тема», яка сприяла досягненню таких цілей, як скасування статті 21, закону, який криміналізував гомосексуальні дії за згодою. Вона очолила кампанію з висунення одноногого відкритого гея Романа Калініна в президенти Росії. Кампанія провалилася через те, що Роман Калінін був молодше мінімального віку, дозволеного Конституцією Росії.
Разом з Машею Гессен вона заснувала організацію підтримки російських лесбійок «Трикутник». Він був названий на честь рожевого трикутника, значка нацистського концтабору, який ідентифікував в'язнів як гомосексуалів.
Однією з її помітних ініціатив стала організація суперечливого прайду в Москві, який привернув увагу міжнародної спільноти до сексуальних меншин у місті. Перший в історії парад відбувся через рік, 27 травня 2006 року, і закінчився насильством. Було заарештовано близько 200 активістів, у тому числі Дебрянська та Алексєєв. Вона також брала участь у показах фільмів, пресконференціях та дискусіях. Дебрянська написала та поставила авторське кіно. Декілька її ініціатив були підтримані міжнародним фінансуванням, а коли ці джерела скоротилися, власниками нічних клубів.
У подальшому житті Дебрянська стала підприємицею. Вона володіла лесбійським баром Dietrich, який привласнив Максим Козловський, її орендодавець. У грудні 2015 року Козловський винудив усіх покинути клуб, щоб уникнути неминучої поліцейської облави. Дебрянська віддала ключі Козловському і втекла, але поліція не приїхала. Орендодавець зайняв заклад, заявивши, що його перетворять на «натуральний нічний клуб».
Примітки ред.
- Либертарианцы: Президент может быть гомосексуалистом. Власть. оригіналу за 9 квітня 2013. Процитовано 19 березня 2009. Проігноровано невідомий параметр
|description=
(довідка); Проігноровано невідомий параметр|datepublished=
(можливо,|publication-date=
?) (довідка) - Pope, Cynthia; White, Renee T.; Malow, Robert (11 червня 2014). HIV/AIDS: Global Frontiers in Prevention/Intervention (англ.). Routledge. ISBN 978-1-136-78029-5.
- Dissidents No More: Three Russians Who Have Given Up Activism. RadioFreeEurope/RadioLiberty (англ.). Процитовано 3 червня 2022.
- ↑ The Bizarre Russian Prophet Rumored to Have Putin's Ear. The Bulwark (амер.). 27 квітня 2022. Процитовано 6 червня 2022.
- Russian intellectual Aleksandr Dugin is also commonly known as 'Putin's brain'. NPR.org (англ.). Процитовано 6 червня 2022.
- Putin's Rasputin. milkenreview.org (англ.). Процитовано 6 липня 2022.
- ↑ (52). Ogoniok. 2008. Архів оригіналу за 20 вересня 2012.
- Millinship, William (1993). Front Line: Women of the New Russia (англ.). Methuen. с. 56. ISBN 978-0-413-45671-7.
- ↑ Gessen, Masha (2017). The Future Is History: How Totalitarianism Reclaimed Russia (англ.). New York, NY: Penguin. с. 19, 20. ISBN 9781594634536.
- Gessen, Masha (2017). The Future Is History: How Totalitarianism Reclaimed Russia (англ.). New York, NY: Penguin. с. 19, 257. ISBN 978-0-698-40620-9.
- Debryanskaya, Elena Anatolyevna; Yanova, Elena Alekseevna (2021). The history of nuclear power development in the Russian Federation. Scientific Dialogue: Economics and Management (TSNS Interaktiv Plus). doi:10.21661/r-81173.
- Tatyana, Voltskaya (14 травня 2018). "Мы бежали впереди, проверяя минное поле". Демсоюзу исполнилось 30 лет ["We ran ahead, checking the minefield." The Democratic Union is 30 years old]. Radio Free Europe/Radio Liberty.
- ↑ "Вы словно ходите по лезвию ножа" [It's like you're walking on a knife edge]. Russian Planet. 28 травня 2014.
- Tolz, Vera; Tolz, Vera (1990). The USSR's Emerging Multiparty System (англ.). Westport, CT: Greenwood Publishing Group. с. 57. ISBN 0-275-93838-7.
- ↑ Gdaniec, Cordula (2010). Cultural Diversity in Russian Cities: The Urban Landscape in the Post-Soviet Era (англ.). New York: Berghahn Books. с. 151. ISBN 978-1-84545-665-8.
- ↑ Belmonte, Laura A. (2020). The International LGBT Rights Movement: A History (англ.). London: Bloomsbury Publishing. с. 151. ISBN 978-1-4725-1147-8.
- Евгения Дебрянская — о писателе [Evgenia Debryanskaya - about the writer]. Live lib.
- ↑ Moscow's first Pride ends in violence. xtramagazine.com. Процитовано 12 червня 2022.
- ILGA Europe (2006). Pride Against Prejudice. London: ILGA Europe.
- Browne, Kath; Ferreira, Eduarda (3 березня 2016). Lesbian Geographies: Gender, Place and Power (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-10564-0.
- Gessen, Masha (2017). The Future Is History: How Totalitarianism Reclaimed Russia (англ.). New York: Penguin. с. 257. ISBN 978-0-698-40620-9.
- ↑ Huetlin, Josephine (4 січня 2016). It's Legal to Steal a Gay Bar in Moscow Now. The Daily Beast (англ.). Процитовано 14 червня 2022.