Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Павло́ Па́влович Гай-Ни́жник (нар. 28 травня 1971, м. Дунаївці, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР) — український історик, поет, громадсько-політичний діяч. Доктор історичних наук (2008), лауреат Міжнародної літературної премії імені І. Кошелівця (2014), академік ГО Української академії наук (2010), академік ГО Академії політичних наук України (2018), президент-академік (ГО) Української академії геополітики та геостратегії (2022). Заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (2020—2022). Є одним з провідних ідеологів і теоретиків сучасного націонал-консерватизму в Україні[джерело?], лідер Націонал-консервативного руху «Булава». Член Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму при Міністерстві культури та інформаційної політики України.
Павло Павлович Гай-Нижник | |
---|---|
Український історик Павло Гай-Нижник, 17 жовтня 2022 року Павло Гай-Нижник, 17 жовтня 2022 року | |
Народився | 28 травня 1971 (52 роки) м. Дунаївці, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР |
Місце проживання | Київ |
Країна | Україна |
Національність | українець |
Діяльність | історик |
Alma mater | Кам'янець-Подільський університет |
Галузь | історія, політологія |
Заклад | Науково-дослідний інститут українознавства |
Науковий ступінь | доктор історичних наук |
Науковий керівник | заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України |
Нагороди | Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2006) Почесна грамота Міністерства освіти та науки України (2007) Міжнародна літературна премія ім. Івана Кошелівця (2013) |
Особ. сторінка | Офіційний сайт |
Гай-Нижник Павло Павлович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Павло Гай-Нижник народився 28 травня 1971 року в місті Дунаївці Хмельницької області у сім'ї творчої інтелігенції.
Був активним учасником самостійницького руху в період перебудови в СРСР. Засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу», яка діяла у 1986—1989 роках у містах Дунаївці та Кам'янець-Подільський. У 1988 році вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В. Лєніна синьо-жовтий стяг).
1989 року був учасником Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.
Переможець Кубка Хмельницької області з боротьби «самбо» на приз Героя Радянського Союзу Ф. Є. Гончарука (м. Нова Ушиця, 1985). Здобув «Золотий значок ГТО СРСР» (1985), ІІ юнацький спортивний розряд з легкої атлетики (1985) й з боротьби «самбо» (1986) та І спортивний розряд з футболу (1988).
Освіта Редагувати
- У 1978—1988 роках навчався у середній школі № 4 міста Дунаївці. Закінчив із срібною медаллю.
- У 1989—1990 роках був курсантом Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку імені генерала армії Єпішева. Відрахований з ДВВПУ за недисциплінованість, зокрема за здійснення націоналістичної пропаганди і розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
- 1990—1991 — рядовий Радянської армії.
- У 1991—1995 роках — студент історичного факультету Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту ім. В. Затонського (нині Кам'янець-Подільський національний університет).
- З 1995 року живе і працює в Києві.
- У 1995—1998 роках — аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України.
Професійна та наукова діяльність Редагувати
У 1999 році Павло Гай-Нижник працює провідним археографом відділу пам'яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
У 2000 році захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918)» і здобув науковий ступінь кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
2001—2003 — провідний науковий співробітник відділу економічної реформи та удосконалення управління фінансовою системою Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.
2002—2003 — завідувач науково-інформаційного відділу Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства.
2003 — заступник головного редактора науково-популярного часопису «Гуманітарний seminarium».
2003 — науковий співробітник Інституту трансформації суспільства.
2003—2004 — старший викладач кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.
2004 — старший викладач кафедри гуманітарних наук Інституту ділового адміністрування в м. Кривий Ріг (за сумісництвом).
2004—2005 — доцент кафедри історії та теорії держави і права Національної академії державної податкової служби України.
2005—2008 — докторант історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
2008 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України: «Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 — квітень 1918)»[1] [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
2007—2012 — старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України.
2 липня 2010 р.— обраний дійсним членом (академіком) ГО «Українська академія наук»..
Від 17 квітня 2013 — Голова міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі при Громадській раді при МЗС України.
Від 1 вересня 2013 — старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії.
20 листопада 2014 - 6 лютого 2020 — завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства.
Засновник (фундатор) Музею української пропаганди, що був створений в травні 2014 р. на житловому масиві «Троєщина» в Києві (вул. Драйзера, 8). Музей став першим подібним культурним закладом на лівобережжі столиці України.
Від грудня 2014 — член експертної групи Громадського комітету з питань національно-патріотичного виховання при МОН України.
Від 8 лютого 2016 — голова історичної секції Міждержавного проекту «Україна-Польща».
Від 2016 — член «Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин».
Від 13 березня 2017 р. є членом експертно-перевірної комісії ЦДКФФА України ім. Г.C.Пшеничного.
11 жовтня 2018 р. — обраний дійсним членом (академіком) ГО «Академія політичних наук».
6 лютого 2020 — 15 вересня 2022 р. — заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.
Член редколегій:
- наукового щорічника «Україна дипломатична»
- наукового часопису «Пам'ять століть»
- наукового збірника «Становлення та розвиток української державності»
- часопису «Музеї України»
- наукового часопису «Українознавство».
Громадсько-політична діяльність Редагувати
1986—1989 — засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу» (Дунаївці, Кам'янець-Подільський). У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В.Лєніна синьо-жовтий стяг).
1989 — учасник Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.
Вересень 2002 — член ініціативної групи Української гетьманської організації по створенню Всеукраїнського об'єднання громадян «Союз гетьманців-державників».
Вересень-грудень 2004 — Учасник Помаранчевої революції в Києві.
4 березня 2010 р. підписав Петицію — Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С. Бандери в тексті Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р. .
У червні 2012 р. був включений у «Список — 300» — авторитетних і найвідоміших українців (представників інтелігенції, науки, освіти, мистецтва, політики і громадських діячів), що створили «Всеукраїнський Комітет на захист української мови».
30 липня 2012 р. на передвиборчому з'їзді УНА-УНСО був включений до партійного виборчого списку. Увійшов до першої десятки (№ 7, як безпартійний) виборчого списку Української національної асамблеї (УНА-УНСО) як кандидат у народні депутати України (вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012)
2012 — кандидат в народні депутати України (№ 7 у виборчому партійному списку Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО).
3 серпня 2012 р. підписав «Відкритий лист генеральному директору (президенту) Національної телекомпанії України Єгорові Бенкендорфу» з протестом відомих громадсько-політичних і наукових діячів проти російськомовного коментування Першим національним телеканалом ХХХ літніх Олімпійських ігор Чому Перший Національний коментує Олімпіаду недержавною мовою?! [ 12 листопада 2013 у Wayback Machine.].
Учасник Євромайдану та Революції Гідності (21 листопада 2013 — 21 лютого 2014) у Києві.
Під час Революції Гідності — член політради революційної організації «Правий сектор».
У березні 2014 р. разом з групою провідних вчених України підписав «Звернення до російських вчених з приводу окупації російськими військами Криму та спроб кремлівського керівництва повернути на президентський пост в Україні В. Януковича».
У серпні 2014 р. був одним з підписантів (П. Гай-Нижник, К. Гломозда, В. Сергійчук, Б. Якимович, А. Гречило, М. Железняк, О. Купчинський, А. Руккас, М. Ковальчук, М. Чмир, А. Сова, І. Скочиляс, М. Капраль та ін.) відкритого листа вчених щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, поширеному з нагоди Дня Прапора. В листі наголошувалося, що «протягом останнього часу ведеться системне нищення, паплюження та дискредитація Державних символів України» і ця політтехнологічна провокація має на меті посіяти чвари, створити штучне чергове протистояння в українському суспільстві й проводиться вона аналогічними методами, що й спроби розпалити конфлікти навколо неіснуючих мовних чи конфесійних проблем. З огляду на зазначене історики звертали увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України.
2014 — Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця за 2013 рік.
Від 2013 — засновник і голова Націонал-консервативного руху «БУЛАВА» (офіційно зареєстровано Міністерством юстиції України 24 жовтня 2017)
У 2018 — один з активних ініціаторів перейменування Дніпропетровської області на Січеславську (у Верховній Раді України цю акцію очолив народний депутат А. Денисенко).
2019 — один з підписантів Загальної декларації архівів (la Déclaration Universelle des Archives).
Від червня 2022 — член Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму при Міністерстві культури та інформаційної політики України.
11—12 серпня 2022 — один з учасників і доповідачів на Всеукраїнському форумі лідерів суспільної думки у Києві.
Від грудня 2022 — член робочої групи з розробки Концепції (Програми) опанування державної мови у Києві при Департаментах культури КМДА й суспільних комунікацій КМДА, за участі громадськості столиці України.
Ініціатор знесення у Києві пам'ятника радянсько-російському генералові Миколі Ватутіну та перепоховання його рештків з Маріїнського парку у столиці України. Пам'ятник Ватутіну у Києві було демонтовано 9 лютого 2023 року.
Від 2023 р. — член Видавничої ради при Департаменті суспільних комунікацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
Від 2023 р. – голова журі конкурсу поезії військових-киян "Голос бойового серця".
Сім'я Редагувати
Одружений.
Виховує доньок Дзвениславу (нар. 2005) та Яснославу (нар. 2009).
Нагороди, премії та відзнаки Редагувати
- 1999 — премія Федерації профспілок України «За активну роботу і сприяння при підготовці і випуску журналу Федерації профспілок України „Профспілки України“ у 1998 році і в першому кварталі 1999 року».
- 2004 — Лист подяки Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради «за плідну роботу по організації науково-дослідницької діяльності учнів».
- 2004 — Лист подяки кандидата в Президенти України, народного депутата України Віктора Ющенка «за участь у Міжнародному Форумі „Освіта і наука — стратегічний резерв України“».
- 2006 — Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня «за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Православної Церкви».
- 2007 — Почесна грамота Міністерства освіти та науки України «за вагомий внесок у розвиток освіти та високий професіоналізм».
- 2008 — Грамота Дунаєвецької районної державної адміністрації та Дунаєвецької районної ради Хмельницької обл. «за вагомий внесок у дослідженні історії Дунаєвеччини».
- 2012 — Дипломом лауреата редакції періодичних видань Національного банку України за версією журналу «Вісник Національного банку України» в номінації «Топ-20 докторів наук — активних авторів журналу „Вісник НБУ“».
- 2014 — лауреат Міжнародної літературної премії імені І. Кошелівця за 2013 рік.
- 2018 — Грамота Івано-Франківської обласної ради та Ювілейна відзнака «100 років Західно-Української Народної Республіки».
- 2019 — Диплом учасника Топ-10 у номінації «Життєпис» за дослідження «Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність» (Київ: Крок, 2019) Всеукраїнського бібліотечного «Біографічного рейтингу — 2019» Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського за участі незалежних експертів з метою виявлення та популяризації доробку в галузі біографістики та біографіки вчених, краєзнавців і бібліологів України.
- 2021 — Почесний Знак Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв.
- 2022 — Diploma Worldwide Cultural Diplomacy Award (Charitabile Organization «Commitee on Public Award of Ukraine»; Award Decision # 477, November 9, 2022, Kyiv)
- 2022 — Всесвітній орден «Культурна дипломатія» / «World Order of Cultural Diplomacy» (ГО «Грандів рейтингів і номінацій»; 30 листопада 2022 р., № 210).
Наукові інтереси Редагувати
- історія України першої половини XX ст.,
- історія світової та української політичної думки,
- історія української революції та національно-визвольних змагань 1917—1923,
- історія вітчизняної соціально-економічної та фінансової політики,
- біографістика,
- політологія,
- ідеологія,
- історія української діаспори.
Автор понад 900 наукових досліджень, опублікованих в наукових фахових виданнях України, США, Канади, Росії, Білорусі, Німеччини, Італії, Польщі, Угорщини, Сербії, Румунії, Латвіі, Мозамбіку та інших країн. Один із співавторів передмови до «Спогадів» гетьмана України Павла Скоропадського (Київ-Філадельфія, 1995)[3] [ 11 червня 2013 у Wayback Machine.].
Доробок Редагувати
Монографії Редагувати
- «Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Довідник» — К., 2004. — 47 с. [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
- «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918)» — К., 2004. — 430 с. [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
- «Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917—1930)» — К.: Цифра-друк, 2006. — 303 с. [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
- «Український Державний банк: історія становлення. Документи і матеріали (1917—1918)» — К.: Цифра-друк, 2007. — 340 с. [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
- «Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні» — К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2008. — 124 с. [ 16 березня 2012 у Wayback Machine.][У співавторстві]
- «Нариси історії державної служби в Україні» — К.: Ніка-Центр, 2008. — 536 с. [ 16 березня 2012 у Wayback Machine.] [У співавторстві];
- «Банківська система України: виміри глобальної фінансової кризи. Експертно-аналітична доповідь» — К.: Дорадо-друк, 2009. — 64 с. [ 16 березня 2012 у Wayback Machine.] [У співавторстві];
- «Історія державної служби в Україні». У 5 т. — К.: Ніка-Центр, 2009. — Т.1. — 544 с. [ 16 березня 2012 у Wayback Machine.] [У співавторстві]
- «Історія державної служби в Україні». У 5 т. — К.: Ніка-Центр, 2009. — Т.2. — 512 с. [ 16 березня 2012 у Wayback Machine.] [У співавторстві]
- «УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917—1920)». — К.: ЩеК, 2010. — 304 c. [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
- «Економічна безпека банківської системи в контексті нового курсу реформ в Україні 2010—2015 років. Експертно-аналітична доповідь». — К.: Дорадо-друк, 2010. — 64 с. [ 16 березня 2012 у Wayback Machine.] [У співавторстві]
- «Держава, влада та громадянське суспільство у документах політичних партій України (кінець 1980-х — перша половина 2011)». — К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2011. — 808 с. [ 1 травня 2012 у Wayback Machine.] [Співукладач]
- «Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х — початок 2012). Енциклопедичний довідник». — К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. — 588 с. [http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2012doc.bagatopart.php [У співавторстві]
- «Україна за двадцять років: матеріали міжнародної веб-конференції 22 серпня 2011 р». / Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місц. самоврядування, держ п-в, установ і організацій; Ред. кол. : В. М. Бойко (голова ред.) [та ін.]. — Чернігів, 2013. — 48 с. [У співавторстві]
- «УНР у період Директорії: пошук моделі державного устрою (кінець 1918—1919)». — Ніжин, 2013. — 214 с. [У співавторстві]
- Політичні партії України у парламентській виборчій кампанії 2012 року. – К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2013. — 400 с. [У співавторстві
- «Час на зміни (політична публіцистика та інтерв'ю за 2010—2013)». - К., 2013. — 258 с.
- «Українознавство: концептуальні та теоретико-методологічні основи розвитку». — К., 2015. — 504 с. [У співавторстві]
- «Догматика віри в Кафолічній Церкві й запровадження християнства у Давній Русі (кінець ІХ — середина ХІ ст.). Нарис історико-герменевтичної інтерпретації». — К.: «МП Леся», 2015. — 278 с. [У співавторстві]
- «Російська окупація і деокупація України: історія, сучасні загрози та виклики сьогодення: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 2016)». — К.: МП Леся, 2016. — 352 c. [У співавторстві]
- «Українська дипломатія й міжнародна фінансова політика урядів Центральної Ради, Української Держави (Гетьманату) та Директорії УНР (1917—1922)». — К.: Дуліби, 2016. — 532 c.
- «Агресія Росії проти України: історичні передумови та сучасні виклики». — К.: МП Леся, 2016. — 586 c. [У співавторстві]
- «Агресія Російської Федерації проти України: проблеми оптимізації державного управління та системи національної безпеки. Експертно-аналітична доповідь». — К.: МП Леся, 2016. — 28 c. [У співавторстві]
- «Росія проти України (1990—2016): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення». — К.: МП Леся, 2017. — 332 c.
- «Основні засади Стратегії деокупації та реінтеґрації Криму в контексті національної безпеки України: штрихи до проблеми й напрямки розв'язання». — К.: МП Леся, 2017. — 52 c.
- «Basic Principles of the Strategy for De-Occupation and Reintegration of Crimea in the Context of National Security of Ukraine: Aspects of the Problem and Solution Areas / Основні засади Стратегії деокупації та реінтеґрації Криму в контексті національної безпеки України: штрихи до проблеми й напрямки розв'язання». — К.: МП Леся, 2017. — 105 c.
- «Російська агресія проти України: правда і вигадки, причини і наслідки». — К.: МП Леся, 2018. — 435 c. [У співавторстві]
- «Aggression of the Russian Federation against Ukraine: ethnonational dimension and civilizational confrontation». — Saarbrücken (Germany): LAP Lambert Academic Publishing. — 229 p. [У співавторстві]
- «ЗУНР — ЗО УНР: становлення органів влади і державного управління (1918—1919)». – Київ, 2018. — 146 с.
- «Україна ХХ ст.: суспільно-політичні моделі національної держави (державницька ідеологія та програмні засади провідних українських політичних партій і громадсько-політичних об'єднань)». – К., 2018. — 705 c. [У співавторстві]
- «Велика війна 1914—1918: витоки, характер, наслідки». – К.: Видавничий дім «Кондор», 2018. — 536 с. [У співавторстві]
- «Світоч Української Церкви. До 90-річчя з дня народження Святійшого Патріарха Філарета (Денисенка)». – К.: ГДІП, 2019. — 157 с. [У співавторстві]
- «Трансформація української національної ідеї». — К.: Наш формат, 2019. — 464 c. [У співавторстві]
- «1918-й: два перевороти». – К.: Видавець Марко Мельник, 2019. — 298 с.
- «Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність». – К.: Крок, 2019. — 626 с.
- «Ярослав Мудрий та його доба: тисячолітній досвід українського державотворення». – К.: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2019. — 284 с. [У співавторстві]
- «Історія України. Семінар для студентів-медиків». – Тернопіль, 2020. — 178 с. [У співавторстві]
- «Українська Держава: суспільно-політична модель і соціально-економічний лад в теорії та ідеології ОУН-б (1940—1990)». – К.: Крок, 2020. — 432 с.
- «Цегельський Л. Битва за Соборність: від легенди до правди». – Київ: Видавець Олексій Бешуля, 2021. — 416 с. [Науковий редактор і автор коментарів ]
- «Історія України. Семінар для студентів-медиків: посібник». – Тернопіль: ТНМУ, 2021. — 180 с. [У співавторстві]
- «Dziedzictwo Józefa Piłsudskiego i Symona Petlury. Przeszłość, teraźniejszość i przyszłość partnerstwa Polski i Ukrainy». – Lublun: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2021. – 386 s. [У співавторстві]
- «Спадщина Пілсудського та Петлюри. Минуле, сьогодення та майбутнє партнерства Польщі та України». – Київ: Ніка-Центр; Люблін: Видавництво УМКС, 2021. – 424 с. [У співавторстві]
- «Україна: фінанси і політика (1917—1922)». – К.: Саміт-книга, 2021. — 808 с., іл.
- «Місця пам'яті української дипломатії: енциклопедичний довідник». – Київ: Горобець, 2022. – 672 c. [У співавторстві]
- «The Russian-Ukrainian war (2014–2022): historical, political, cultural-educational, religious, economic, and legal aspects». – Riga, Latvia: “Baltija Publishing”, 2022. – 1421 p. [У співавторстві]
- «Імміграція і транснаціоналізм: навчальний посібник» / Анакіна Т.М., Гай-Нижник П.П. та ін.; за ред. П.В.Токаря. – Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2023. – 372 с., іл. [У співавторстві]
- «Таємна історія монголів. …–1240 рр.» / [переклад До Тайж Цогтсайхан. – К. : Саміт-книга, 2022. – 256 с.] [Передмова – Павло Гай-Нижник. Коментарі до тексту: До Тайж Цогтсайхан, Павло Гай-Нижник]
- «Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух». – Книга І. 1900–1936 рр. – К.: Саміт-книга, 2023. — 544 с., іл.
Поетична творчість Редагувати
- «Згадуй мене… Лірика кохання» (Київ, 2006. — 114 с.)
- «Смак свободи… Лірика життя» (Київ: Вид-во «Цифра-друк», 2009. — 95 с.)
- «Вілаґ почуттів. Збірник української поезії». — Ужгород: Вид-во «ФОП Бреза А. Е.», 2012. — С. 408—411. (600 с.) [у співавторстві]
- «Тебе я колихав ночами». Поезії // Соборність (Ізраїль). — 2013. — № 1—2 (46—47). — С.50—61. (261 с.)
[ 16 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Воїнам Світла: поезія 2003—2014 — Вип.1. — Ужгород: Вид-во «Серце патріота», 2015. — С. 61—63. (300 с.) [ 4 квітня 2015 у Wayback Machine.] [у співавторстві]
- Воїнам Світла: поезія (збірник віршів поетичної сотні України). — Вип.2. — Ужгород: Вид-во «Серце патріота», Благодійний фонд «Віта Дольче», 2015. — С. 51—53. (256 с.) [ 4 квітня 2015 у Wayback Machine.] [у співавторстві]
- Поезія // Соборність (Ізраїль). — 2015. — № 3–4 (54–55). — жовтень–грудень. — С. 3–19. [ 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
- «Плинність: Поезія» (Київ, 2015. — 100 с.) [ 27 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- «Пером і пензлем, і душею». Мистецька антологія (2018). [у співавторстві]
- «Відчуття: Поезія» (Київ, 2019. — 150 с.) [ 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- «Крізь час. Поезія» (Київ: Саміт-книга, 2022. — 360 с.)
Поезії автора друкувалися у часописах «Подолянин» (Кам'янець-Подільський), «Батьківщина» (Торонто, Канада), «Дніпро» (Київ), а також у збірнику української поезії «Вілаг почуттів» (Ужгород, 2012) та у міжнародному літературно-публіцистичному часописі українських письменників «Соборність» (Ізраїль, 2013). Новітні поезії П. Гай-Нижника, а також «Лірична галерея» [ 14 січня 2012 у Wayback Machine.] автора набули численного кола шанувальників і особливої популярності серед молоді, на слова його віршів складаються популярні пісні (зокрема: «Якби ти знала мила моя» [ 14 травня 2014 у Wayback Machine.] та «Мамине кохання» [ 14 травня 2014 у Wayback Machine.]), а також твори для хорового співу (як, наприклад, «Скажи-но, гай» (слова П. Гай-Нижника, музика С. Заверухи) [ 19 листопада 2012 у Wayback Machine.] — хорова композиція, що брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012).
Сьогодні слова з вірша українського поета П.Гай-Нижника: «Вклоніться їм за те, що живете. / Усім – хто впав за Волю, за Ідею! / І свічку покладіть, де стоїте, / Щоб святість сяяла над нашою землею!» увіковічують монументи «Борцям за волю України» у Ковелі (Волинська обл.), Благовіщенському (Кіровоградська обл.), Покрові (Дніпропетровська / Січеславська обл.), Білобожниці (Тернопільська обл.).
Використана література Редагувати
- Кабачинська С. Проблеми тисяча й однієї школи Хмельниччини обговорювали педагоги на традиційних серпневих конференціях // Радянське Поділля. — 1988. — № 168. — 30 серпня. — С. 2;
- Захар'єв В., Шандебура С. Ярлики // Корчагінець. — 1989. — № 4. — 22 січня. — С. 3-4;
- Оліфер В. Якщо ти лідер, то будь ним завжди // Ленінським шляхом. — 1989;
- Резонанс «Ярлики» // Корчагінець. — 1989. — 23 квітня;
- Ільєнко Д. Ми однієї землі сини // Ленінським шляхом. — 1990. — 10 лютого. — № 17. — С. 3;
- Ільєнко Д. Обрав професію офіцера // Радянське Поділля. — 1990. — 23 лютого. — № 38. — С. 3;
- Отт-Скоропадська О. Третя подорож на Україну // Батьківщина (Торонто). — 1993. — № 8-10. . — С. 8—9;
- Кифоренко Л. До нас повертається наша історія // Дунаєвецький вісник. — 1997. — 8 березня. — № 18. — С. 2—3;
- Отт-Скоропадська О. Повернення в Україну (1991—1998). — К., 1999. — С. 55, 57, 95;
- Чуприна О. Гай-Нижнику Павлу Павловичу // Чуприна О. Від щирого серця. — К., 2002. — С. 16—17;
- Соловйов С. Соборність: криворізький аспект // Червоний гірник (Кривий Ріг). — 2004. — № 14. — С. 2;
- Гай-Нижник Павло Павлович // Прокопчук В. С., Прокопчук Т. К., Олійник С. В. Дунаєвеччина в іменах. — Дунаївці, 2006. — Вип.1. — С. 27—28;
- Швидкий В., Шепель Л. Гай-Нижник Павло Павлович // Українські історики XX століття. Серія «Українські історики». — Вип. 2, Ч. 3. — К.: НАН України, 2006. — С. 43—45 [ 14 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Оліфер В. Висока нагорода подолянина // Дунаєвецький вісник. — 2006. — № 98. — 15 грудня. — С. 1.
- Пам'ять століть. — 2007. — № 1. — С.169, 240;
- Журналу «Пам'ять століть» 10 років // Пам'ять століть. — 2007. — № 2. — С. 240;
- Головко І. Новий науковий погляд на історію // Вісник податкової служби України. — 2007. — № 41. — С. 78-80 [ 30 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Noiret S. Publications on financial history 2004 // Financial History Review. — Vol.13. — Is.02. — Cambridge: University Press, Oct 2006. — Р.235-307;
- Оліфер В. Відзначено вченого-Дунаївчанина // Дунаєвецький вісник. — 2007. — № 26. — 3 квітня. — С.2;
- Телячий Ю. Успіх нашого земляка // Дунаєвецький вісник. — 2008. — № 79-80. — 16 жовтня. — С. 3;
- Noiret S. Publications on financial history 2006 // Financial History Review. — Vol.15. — Is.02. — Cambridge: University Press, Oct 2008. — Р.203-261;
- Ідзьо В. Рецензія на автореферат докторської дисертації Гай-Нижника Павла Павловича «Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 — квітень 1918)» // Науковий вісник Українського Історичного клубу. — М., 2008. — Т. XIV. — С. 180—181.
- Павло Павлович Гай-Нижник // Україна наприкінці ХІХ ст. — у 30-х рр. XX ст. (наукова школа): біобібліографічний покажчик. — Серія: Наукові школи університету; Вип.2. — Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. — С. 42—56 [ 14 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Історична секція Міждержавного Проекту «Україна-Польща» // Міжнародна Дипломатична Місія Народної Дипломатії «Європейська Україна». [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] Офіційний сайт. — 2016. — 8 лютого;
- Гай-Нижник Павло Павлович // 25 років Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К.: ІПІЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2016. — С.403-409.
- Григоренко О. П. Борець за державність України, патріот і вчений, поет і людина (з нагоди 50-річчя від дня народження Павла Гай-Нижника) // Гілея. – 2021. – Вип.160 (№1–2). – Ч.1. Історичні науки. – С.7–22.
- Гай-Нижник Павло Павлович / М. Г. Железняк // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2023. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-880718
Примітки Редагувати
- Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 14 липня 2011.
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 серпня 2012.
- Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 23 серпня 2017.
- . Архів оригіналу за 21 квітня 2014. Процитовано 31 березня 2014.
- . Архів оригіналу за 4 червня 2022. Процитовано 8 червня 2022.
- Наказ № 296 Державного управління справами Президента України від 26 травня 2021 р.