Хаджар (гори)

Хаджар (араб. جِبَال ٱلْحَجَر‎, трансліт. Jibāl al-Ḥajar) — гори на північному сході Оману, а також на сході Об'єднаних Арабських Еміратів є найвищим гірським масивом на сході Аравійського півострова. Також відомі як «Оманські гори», вони відокремлюють низовинну прибережну Оманську рівнину від високогірного пустельного плато та лежать за 50–100 км від Оманської затоки.

Хаджар
23°12′53″ пн. ш. 57°16′30″ сх. д. / 23.21486111002777974° пн. ш. 57.27518889002777769° сх. д. / 23.21486111002777974; 57.27518889002777769Координати: 23°12′53″ пн. ш. 57°16′30″ сх. д. / 23.21486111002777974° пн. ш. 57.27518889002777769° сх. д. / 23.21486111002777974; 57.27518889002777769
Країна	Оман
Тип	гірський хребет
Висота	3075 м
Хаджар Хаджар (Оман)
Хаджар у Вікісховищі

Геологія

Топографічна карта гір Хаджар з тектонічними та геологічними локалізаціями

Орографія і тектоніка

Гори Хаджар простягаються на 700 км через ОАЕ та Оман. Вони розташовані у північно-східному куті Аравійської плити, та прямують від півострова Мусандам до східного узбережжя Оману. Ширина хребта становить близько 100 км, причому Еш-Шамс є найвищою вершиною на 3009 м у центральній частині гір.

Зараз Аравійська плита рухається на північ у бік Євразійської плити 2-3 см на рік. Континентальна колізія відбувається в поясі складчастості та насуву Загрос^[en] на захід від півострова Мусандам. Межа цієї колізійної зони переходить у зону субдукції на сході. Тут океанічна кора Аравійської плити занурюється на північ під Євразію, що має назву Макранська зона субдукції.

Літологія

Геологію Хаджара можна згрупувати в чотири основні тектоностратиграфічні^[en] групи. Перша група — допермські породи фундаменту, осадова товща уламків, карбонатів і евапоритів. Друга група є товщею карбонатів континентального шельфу від середнього перму до пізньої крейди, що відкладалися неузгоджено над фундаментом. Третя група – серія покровів (алохтонних порід), що транспортувалися з північного сходу на південний захід горизонтально понад 300 км. Це була велика тектонічна подія пізньої крейди. Цей процес називається обдукцією, коли пермсько-середньокрейдовий континентальний схил (від мілководних до глибоководних) осадові породи та океанічна кора пізньої крейди (офіоліти Семаїла^[en]) були насунуті (обдуковані) над породами першої та другої груп. Нарешті, четверта група — мілководні морські та наземні осадові породи від пізньої крейди до міоцену, що відкладені поверх усіх трьох попередніх груп.

Структура

Високогірний рельєф знаходиться навколо двох основних точок: Джабаль-Ахдар і Саїх-Хатат, що є великомасштабними антикліналями. Вершина Саїх-Хатат містить еклогіт на північному сході в Ас-Сіфа. Ці породи були заглиблені приблизно на 80 км у мантію, а потім ексгумовані^[en] назад на поверхню. Ця ексгумація створила, можливо, найбільшу складку мегаоболонки на Землі - Ваді-Май. Поширена думка полягає в тому, що ці еклогіти спочатку були основними вулканічними породами в межах переднього краю континентальної кори Аравійської плити. Ця передня кромка потім була субдукована з північно-східним зануренням. Проте деякі геологи вважають, що ці еклогіти були субдуковані через південно-західну зону субдукції.

Дві точки розділені перевалом Семаїл. Це помітна лінійна структура, спрямована NNE—SSW. Проте досі точаться суперечки щодо того, що це за структура. Різні геологи стверджують, що це лівобічний (лівосторонній) зсув, звичайний розлом, бічний нахил, монокліналь внаслідок сліпого насуву або розлом із кілька фаз деформації.

Охорона

Подушечні базальти у Ваді Джиз, які є частиною офіолітової послідовності Семаїл. Вони були названі Geotimes Pillow Lavas після того, як їх фотографія була опублікована на обкладинці журналу Geotimes у 1975 році.

Геологічний літопис Оману надзвичайно цінний для геологів і потребує збереження. Він містить найповніші офіоліти на Землі, з яких він найвідоміший серед геологів. Послідовність офіолітів має вражаючу кульову лаву (Geotimes pillow lava), а також оголення викопної межі кора-мантія (Мохо). Як правило, офіоліти закриваються перед зіткненням континентів, що сильно деформує структуру первісної океанічної кори. Однак через те, що зіткнення континентів не відбулося в Хаджарі, Семаїл-офіоліти все ще неушкоджені. В Омані також є одна з найкраще збережених мега-оболонних складок, будь-коли виявлених, Ваді-Майх. Крім того, важливим є відносно невелике відслонення еклогіту. Еклогіт рідко зустрічається на поверхні Землі, оскільки це порода, яка утворюється під високим тиском глибоко в корі або мантії. З цих порід геологи можуть дізнатися про те, що відбувається в надрах Землі та про тектонічні процеси. В Омані також є різні локації скам’янілостей, що потребують захисту. Геологічна спільнота стурбована тим, що з розвитком інфраструктури ці породи, які містять багато інформації, будуть розкопані та знищені.

Сучасна топографія

Обдукція пізньої крейди створила прото-Хаджарські гори. Проте гори були зруйновані, і мілководне морське осадження розпочалось у регіоні, починаючи з палеоцену. Осадові породи від палеоцену до еоцену знаходяться на висоті 2200 м над рівнем моря в межах Хаджара і є складчастими. Це вказує на те, що сучасний рельєф сформувався після пізнього еоцену. Точний час обговорюється, і різні інтерпретації вказують на те, що рельєф утворився десь між пізнім еоценом та міоценом.

Рушійні сили, які сформували Хаджар, також обговорюються. Багато геологів вважають зіткнення з Загрос причиною підняття гір, , оскільки зараз півострів Мусандам (північно-західний кут гірського хребта) підіймається через це зіткнення. Проте Еш-Шамс, найвища вершина центральних гір, знаходиться на відстані понад 300 км від цієї зони. Крім того, немає значної сейсмічності в центральних горах , що вказує на те, що гори зараз не деформуються, навіть попри зіткнення з Загросом. Це вказує на те, що підйом, який створив сучасний рельєф, відбувся в минулому, можливо, до початку зіткнення Загросу, за механізмом, який повністю не вивчений.

Географія

Центральний Хаджар

Еш-Шамс, найвища вершина Оману

Центральна частина Хаджара є найвищою та найдикішою місцевістю в країні. Еш-Шамс - найвищий хребет , за ним йде хребет Джебель-Ахдар^[en]. Останній і менший хребет Джебель-Нахль обмежено на сході долиною Самаїл (яка веде на північний схід до Маскату).

Східний Хаджар

На схід від Самаїлу знаходяться Східний Хаджар (араб. ٱلْحَجَر ٱلشَّرْقِي‎, трансліт. Al-Ḥajar Ash-Sharqī), який простягається на схід (набагато ближче до узбережжя) до портового міста Сур , майже у найсхіднішій точці Оману.

Західний Хаджар

За межами Аль-Хута біля Нізви, Оман

Гори на захід від долини Самаїл, зокрема на півострові Мусандам і в ОАЕ, відомі як Західний Хаджар (араб. ٱلْحَجَر ٱلْغَرْبِي‎, трансліт. Al-Ḥajar Al-Gharbī), також відомий як «Справжній Оман». Оскільки Джабаль-Ахдар і гори в його околицях знаходяться на захід від долини, їх можна вважати Західним Хаджаром.

Відгалуження

У регіоні Тавам^[en], що містить прилеглі поселення Ель-Бураймі та Аль-Айн на кордоні Оману та ОАЕ Емірат Абу-Дабі, лежить Джебель-Хафіт (1100–1400 м), , що можна вважати відгалуженням Хаджар Ці гори мають хребти, що простягаються на північ до міста Аль-Айн.

Руус аль-Джібал

Руус аль-Джібаль у провінції Мусандам в Омані, на північ від ОАЕ міста та емірату Рас-ель-Хайма

Найпівнічніші гори хребта Хаджар знаходяться на півострові Мусандам. З цієї причини до них, або до самого півострова, застосовується фраза Руус аль-Джібал ("Вершина гір"). Попри те, що фізично вони є частиною західного Хаджара, вони відрізняються геологією та гідрологією від решти гір. Найвища точка ОАЕ — знаходиться на схилі Джебель-Джаїс^[en] поблизу Рас-Аль-Хайма , що має висоту 1934 м від рівня моря, але оскільки вершина знаходиться на території Оману, Джебель-аль-Мебра^[en], що має висоту понад 1500 м, є найвищою вершиною в ОАЕ.

Шумайліях

Гори, що розташовані на узбережжі Шумайлія (араб. شَمَيْلِيَّة‎) Оманської затоки, на півночі еміратів ОАЕ: Шарджа, Рас-Аль-Хайма та Ель-Фуджайра , також можуть називатися Шумайлія (араб. شُمَيْلِيَّة‎).

Флора і фауна

Фінікові пальми та інші дерева серед східного Хаджара, біля східного узбережжя Оману

Порівняно з більшістю території Аравії, гори багаті рослинним світом, та містить низку ендемічних видів. Рослинність змінюється з висотою, гори покриті чагарниками на нижчих висотах, що стають густішими, а потім стають лісами, та містять дикі оливкові та фігові дерева на висоті 1110 — 2510 м, а ще вище ростуть ялівці. Фруктові дерева, такі як гранат і абрикос, вирощують у прохолодніших долинах, а місцями є скелясті оголення з невеликою рослинністю. Флора демонструє схожість з гірськими районами сусіднього Ірану, а також з районами вздовж Червоного моря на Африканському Розі. Наприклад, і тут і в Сомалі зустрічається дерево Ceratonia oreothauma .

У горах серед птахів варто відзначити Neophron percnopterus і Torgos tracheliotos. Серед ссавців — гірська газель (Gazella gazella) і аравійський тахр (Arabitragus jayakari). Серед геконів і ящірок варто відзначити ендеміків: Asaccus montanus, Asaccus platyrhynchus, Pristurus gallagheri, Asaccus caudivolvulus, Asaccus gallagheri, Pristurus celerrimus, Omanosaura jayakari та Omanosaura cyanura.

Леопард аравійський, що перебуває під загрозою зникнення, був зареєстрований тут, зокрема в районі Ель-Хасаб у північній частині Мусандаму.

Подібно до Руус аль-Джібал , район Джебель-Хафіт відомий тим, що містить рідкісну флору та фауну. Наприклад, у лютому 2019 року тут був помічений аравійський каракал , а в березні — лисиця Бланфорда , про яку також повідомлялося в горах Рас-Аль-Хайма.

Примітки

1. Allen, Calvin H., Jr. (5 лютого 2016). 1: Land and People. Oman: the Modernization of the Sultanate. Abingdon, New York: Routledge. с. 1–8. ISBN 978-1-3172-9164-0. 
2. Geukens, F. (1966). У Bowers, S. D. United States Geological Survey Professional Paper. Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office. 
3. Searle, M. P.; Cooper, D. J. W. (1986). Structure of the Hawasina Window culmination, central Oman Mountains. Earth and Environmental Science Transactions of the Royal Society of Edinburgh 77 (2): 143–156. ISSN 1473-7116. doi:10.1017/S0263593300010798. 
4. Breton, Jean-Paul; Béchennec, François; Métour, Joël Le; Moen-Maurel, Laure; Razin, Philippe (1 квітня 2004). Eoalpine (Cretaceous) evolution of the Oman Tethyan continental margin: insights from a structural field study in Jabal Akhdar (Oman Mountains). GeoArabia 9 (2): 41–58. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia090241. 
5. Kusky, Timothy; Robinson, Cordula; El-Baz, Farouk (September 2005). Tertiary–Quaternary faulting and uplift in the northern Oman Hajar Mountains. Journal of the Geological Society 162 (5): 871–888. Bibcode:2005JGSoc.162..871K. ISSN 0016-7649. doi:10.1144/0016-764904-122. 
6. ArRajehi, Abdullah; McClusky, Simon; Reilinger, Robert; Daoud, Mohamed; Alchalbi, Abdulmutaleb; Ergintav, Semih; Gomez, Francisco; Sholan, Jamal; Bou‐Rabee, Firyal; Ogubazghi, Ghebrebrhan; Haileab, Biniam (2010). Geodetic constraints on present-day motion of the Arabian Plate: Implications for Red Sea and Gulf of Aden rifting. Tectonics 29 (3): TC3011. Bibcode:2010Tecto..29.3011A. ISSN 1944-9194. doi:10.1029/2009TC002482. 
7. DeMets, Charles; Gordon, Richard G.; Argus, Donald F. (1 квітня 2010). Geologically current plate motions. Geophysical Journal International 181 (1): 1–80. Bibcode:2010GeoJI.181....1D. ISSN 0956-540X. doi:10.1111/j.1365-246X.2009.04491.x. 
8. McQuarrie, Nadine; Hinsbergen, Douwe J. J. van (1 березня 2013). Retrodeforming the Arabia-Eurasia collision zone: Age of collision versus magnitude of continental subduction. Geology 41 (3): 315–318. Bibcode:2013Geo....41..315M. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/G33591.1. 
9. Agard, P.; Omrani, J.; Jolivet, L.; Whitechurch, H.; Vrielynck, B.; Spakman, W.; Monié, P.; Meyer, B. та ін. (November 2011). Zagros orogeny: a subduction-dominated process. Geological Magazine 148 (5–6): 692–725. Bibcode:2011GeoM..148..692A. ISSN 1469-5081. doi:10.1017/S001675681100046X.  {{cite journal}}: рекомендується |displayauthors= (довідка)
10. White, Robert S. (1982). Deformation of the Makran accretionary sediment prism in the Gulf of Oman (north-west Indian Ocean). Geological Society, London, Special Publications 10 (1): 357–372. Bibcode:1982GSLSP..10..357W. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/gsl.sp.1982.010.01.24. 
11. Searle, Mike; Cox, Jon (1 січня 1999). Tectonic setting, origin, and obduction of the Oman ophiolite. GSA Bulletin 111 (1): 104–122. ISSN 0016-7606. doi:10.1130/0016-7606(1999)111<0104:TSOAOO>2.3.CO;2. 
12. Mount, Van S.; Crawford, Roderick I. S.; Bergman, Steven C. (1 жовтня 1998). Regional Structural Style of the Central and Southern Oman Mountains: Jebel Akhdar, Saih Hatat, and the Northern Ghaba Basin. GeoArabia 3 (4): 475–490. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia0304475. 
13. K. W. Glennie; M. G. A. Boeuf (1973). Late Cretaceous Nappes in Oman Mountains and Their Geologic Evolution. AAPG Bulletin 57 (1). ISSN 0149-1423. doi:10.1306/819a4240-16c5-11d7-8645000102c1865d. 
14. Robertson, A. H. F.; Searle, M. P. (1990). The northern Oman Tethyan continental margin: stratigraphy, structure, concepts and controversies. Geological Society, London, Special Publications 49 (1): 3–25. Bibcode:1990GSLSP..49....3R. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/GSL.SP.1992.049.01.02. 
15. Mann, A.; Hanna, S. S.; Nolan, S. C.; Mann, A.; Hanna, S. S. (1990). The post-Campanian tectonic evolution of the Central Oman Mountains: Tertiary extension of the Eastern Arabian Margin. Geological Society, London, Special Publications 49 (1): 549–563. Bibcode:1990GSLSP..49..549M. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/GSL.SP.1992.049.01.33. 
16. Warren, Clare J.; Parrish, Randall R.; Waters, David J.; Searle, Michael P. (November 2005). Dating the geologic history of Oman's Semail ophiolite: insights from U-Pb geochronology. Contributions to Mineralogy and Petrology 150 (4): 403–422. Bibcode:2005CoMP..150..403W. ISSN 0010-7999. doi:10.1007/s00410-005-0028-5. 
17. Rioux, Matthew; Bowring, Samuel; Kelemen, Peter; Gordon, Stacia; Miller, Robert; Dudás, Frank (May 2013). Tectonic development of the Samail ophiolite: High-precision U-Pb zircon geochronology and Sm-Nd isotopic constraints on crustal growth and emplacement: TECTONIC HISTORY OF THE SAMAIL OPHIOLITE. Journal of Geophysical Research: Solid Earth 118 (5): 2085–2101. doi:10.1002/jgrb.50139.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
18. Searle, Michael P. (1 квітня 2007). Structural geometry, style and timing of deformation in the Hawasina Window, Al Jabal al Akhdar and Saih Hatat culminations, Oman Mountains. GeoArabia 12 (2): 99–130. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia120299. 
19. Warren, C.J.; Miller, J.McL. (March 2007). Structural and stratigraphic controls on the origin and tectonic history of a subducted continental margin, Oman. Journal of Structural Geology 29 (3): 541–558. Bibcode:2007JSG....29..541W. doi:10.1016/j.jsg.2006.10.006. 
20. Cornish, Sam; Searle, Mike (1 серпня 2017). 3D geometry and kinematic evolution of the Wadi Mayh sheath fold, Oman, using detailed mapping from high-resolution photography. Journal of Structural Geology 101: 26–42. Bibcode:2017JSG...101...26C. ISSN 0191-8141. doi:10.1016/j.jsg.2017.06.009. 
21. Searle, M. P; Warren, C. J; Waters, D. J; Parrish, R. R (1 березня 2004). Structural evolution, metamorphism and restoration of the Arabian continental margin, Saih Hatat region, Oman Mountains. Journal of Structural Geology 26 (3): 451–473. Bibcode:2004JSG....26..451S. ISSN 0191-8141. doi:10.1016/j.jsg.2003.08.005. 
22. Searle, Michael P.; Cox, Jon (May 2002). Subduction zone metamorphism during formation and emplacement of the Semail ophiolite in the Oman Mountains. Geological Magazine 139 (3): 241–255. Bibcode:2002GeoM..139..241S. ISSN 1469-5081. doi:10.1017/S0016756802006532. 
23. Gray, D. R.; Gregory, R. T. (2003). Ophiolite obduction and the Samail Ophiolite: the behaviour of the underlying margin. Geological Society, London, Special Publications 218 (1): 449–465. Bibcode:2003GSLSP.218..449G. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/gsl.sp.2003.218.01.23. 
24. Le Métour, J.; Rabu, D.; Tegyey, M.; Béchennec, F.; Beurrier, M.; Villey, M. (1990). Subduction and obduction: two stages in the Eo-Alpine tectonometamorphic evolution of the Oman Mountains. Geological Society, London, Special Publications 49 (1): 327–339. Bibcode:1990GSLSP..49..327L. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/gsl.sp.1992.049.01.20. 
25. Hansman, Reuben J.; Ring, Uwe; Thomson, Stuart N.; Brok, Bas den; Stübner, Konstanze (2017). Late Eocene Uplift of the Al Hajar Mountains, Oman, Supported by Stratigraphy and Low-Temperature Thermochronology. Tectonics 36 (12): 3081–3109. Bibcode:2017Tecto..36.3081H. ISSN 1944-9194. doi:10.1002/2017TC004672.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
26. Scharf, A.; Mattern, F.; Moraetis, D.; Callegari, I.; Weidle, C. (2019). Postobductional Kinematic Evolution and Geomorphology of a Major Regional Structure—The Semail Gap Fault Zone (Oman Mountains). Tectonics 38 (8): 2756–2778. Bibcode:2019Tecto..38.2756S. ISSN 1944-9194. doi:10.1029/2019TC005588. 
27. Searle, Michael P. (2014). Preserving Oman's geological heritage: proposal for establishment of World Heritage Sites, National GeoParks and Sites of Special Scientific Interest (SSSI). Geological Society, London, Special Publications 392 (1): 9–44. Bibcode:2014GSLSP.392....9S. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/sp392.2. 
28. Searle, Michael P.; Ali, Mohammed Y. (1 січня 2009). Structural and tectonic evolution of the Jabal Sumeini – Al Ain – Buraimi region, northern Oman and eastern United Arab Emirates. GeoArabia 14 (1): 115–142. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia1401115. 
29. Hansman, Reuben J.; Albert, Richard; Gerdes, Axel; Ring, Uwe (1 березня 2018). Absolute ages of multiple generations of brittle structures by U-Pb dating of calcite. Geology 46 (3): 207–210. Bibcode:2018Geo....46..207H. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/G39822.1. 
30. Poupeau, Gérard; Saddiqi, Omar; Michard, André; Goffé, Bruno; Oberhänsli, Roland (1 грудня 1998). Late thermal evolution of the Oman Mountains subophiolitic windows: Apatite fission-track thermochronology. Geology 26 (12): 1139–1142. Bibcode:1998Geo....26.1139P. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/0091-7613(1998)026<1139:LTEOTO>2.3.CO;2. 
31. Ali, M. Y.; Sirat, M.; Small, J. (2009). Integrated Gravity and Seismic Investigation Over the Jabal Hafit Structure: Implications for Basement Configuration of the Frontal Fold-and-Thrust Belt of the Northern Oman Mountains. Journal of Petroleum Geology 32 (1): 21–37. ISSN 1747-5457. doi:10.1111/j.1747-5457.2009.00433.x. 
32. Fournier, Marc; Lepvrier, Claude; Razin, Philippe; Jolivet, Laurent (1 жовтня 2006). Late Cretaceous to Paleogene post-obduction extension and subsequent Neogene compression in the Oman Mountains. GeoArabia 11 (4): 17–40. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia110417. 
33. El-Hussain, I.; Deif, A.; Al-Jabri, K.; Toksoz, N.; El-Hady, S.; Al-Hashmi, S.; Al-Toubi, K.; Al-Shijbi, Y.; Al-Saifi, M.; Kuleli, S. (1 жовтня 2012). Probabilistic seismic hazard maps for the sultanate of Oman. Natural Hazards 64 (1): 173–210. ISSN 1573-0840. doi:10.1007/s11069-012-0232-3.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
34. Cullen, Katherine E.; Kusky, Timothy M. (2010). «Encyclopedia of Earth and Space Science». Encyclopedia of Earth and Space Science. New York City: Infobase Publishing. pp. 26–38. ISBN 978-1-4381-2859-7. https://books.google.com/books?id=vMk4t21fOvoC&q=central+hajar+mountains&pg=PA33. 
35. . Ministry of Tourism, Sultanate of Oman. Архів оригіналу за 15 липня 2011. Процитовано 25 вересня 2022. 
36. Darke, Diane (2010). Oman: The Brad Travel Guide. Bradt Travel Guides. ISBN 9781841623320. Процитовано 15 березня 2015. 
37. The Eastern Hajar Mountains. Arabic Felix. Процитовано 17 січня 2019. 
38. Lancaster, Fidelity; Lancaster, William (2011). Honour is in Contentment: Life Before Oil in Ras Al-Khaimah (UAE) and Some Neighbouring Regions. Berlin, New York: Walter de Gruyter. с. 3–598. ISBN 978-3-1102-2339-2. 
39. Cavendish, Marshall (2007). Geography and climate. World and Its Peoples 1. Cavendish Square Publishing. с. 8–19. ISBN 978-0-7614-7571-2. 
40. Morton, Michael Quentin (15 квітня 2016). Keepers of the Golden Shore: A History of the United Arab Emirates (вид. 1st). London: Reaktion Books. ISBN 978-1-7802-3580-6. Процитовано 8 листопада 2016. 
41. Jebel Jais. Jebel Jais Ras Al Khaimah. Процитовано 5 грудня 2017. 
42. Gardner, Andrew Somerville (January 2004). The reptiles of Jebel Hafeet. ADCO and Emirates Natural History Group. с. 149–168. Процитовано 14 січня 2019. 
43. Lieth, Helmut; Al Masoom, A. A., ред. (6 грудня 2012). Reclamation potentials of saline degraded lands in Abu Dhabi eastern region using high salinity-tolerant woody plants and some salt marsh species. Towards the rational use of high salinity tolerant plants: Vol 2: Agriculture and forestry under marginal soil water conditions. 2: Agriculture and forestry under marginal soil water conditions. Springer Science+Business Media. с. 271–274. ISBN 978-9-4011-1860-6. 
44. Neild, Barry (3 жовтня 2018). Day trip from Abu Dhabi: The cool oasis of Al Ain. CNN. Процитовано 10 березня 2019. 
45. The Report Abu Dhabi 2010. Oxford Business Group. 2010. с. 171. ISBN 978-1-9070-6521-7. 
46. Salama, Samir (30 грудня 2011). Al Ain bears evidence of a culture's ability to adapt. Gulf News. Процитовано 7 серпня 2018. 
47. Yildirim, Ege; El-Masri, Sami (2010). Master Planning for Heritage Conservation in Al Ain Oasis, UAE. UAE: ADACH and ISOCARP. с. 1–11. Процитовано 15 серпня 2019. 
48. The Cultural Sites of Al Ain (Hafit, Hili, Bidaa Bint Saud and Oases Areas). UNESCO. Процитовано 15 серпня 2019. 
49. The Cultural Sites of Al Ain (Hafit, Hili, Bidaa Bint Saud and Oases Areas) – Serial Property – Executive Summary. UAE Government (UNESCO). March 2010. Процитовано 15 серпня 2019. 
50. Geography of United Arab Emirates, Landforms - World Atlas. worldatlas.com. Процитовано 27 березня 2017. 
51. . Dangerousroads.org. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019. 
52. Spalton, J. A.; Al-Hikmani, H. M. (2006). The Leopard in the Arabian Peninsula – Distribution and Subspecies Status. Cat News. Special Issue 1: 4–8. 
53. Edmonds, J.-A.; Budd, K. J.; Al Midfa, A.; Gross, C. (2006). Status of the Arabian Leopard in United Arab Emirates. Cat News (Special Issue 1): 33–39. 
54. Hillcoat, D., G. Lewis, and B. Verdcourt. "A New Species of Ceratonia (Leguminosae-Caesalpinioideae) from Arabia and the Somali Republic." Kew Bulletin 35, no. 2 (1980): 261-71. Accessed December 4, 2020. doi:10.2307/4114570.
55. Hanif, N. (4 лютого 2015). Arabian Oryx thriving at Abu Dhabi sanctuary. The National. Процитовано 3 квітня 2018. 
56. Endangered Arabian tahr born on Sir Bani Yas Island. Gulf News. 13 січня 2018. Процитовано 2 квітня 2018. 
57. Nader, I. A. (1989). Rare and endangered mammals of Saudi Arabia. У Abu-Zinada, A. H.; Goriup, P. D.; Nader, L. A. Wildlife conservation and development in Saudi Arabia. National Commission for Wildlife Conservation and Development Publishing (3) (Riyadh). с. 226–228. 
58. Harrison, D. L.; Bates, P. J. J. (1991). The mammals of Arabia 354. Sevenoaks, UK: Harrison Zoological Museum. с. 167–170. 
59. Simó-Riudalbas, M.; Metallinou, M.; De Pous, P.; Els, J.; Jayasinghe, S.; Péntek-Zakar, E.; Wilms, Thomas; Al-Saadi, Saleh та ін. (2 серпня 2017). Cryptic diversity in Ptyodactylus (Reptilia: Gekkonidae) from the northern Hajar Mountains of Oman and the United Arab Emirates uncovered by an integrative taxonomic approach. PLOS One 12 (8): e0180397. Bibcode:2017PLoSO..1280397S. PMC 5540286. PMID 28767644. doi:10.1371/journal.pone.0180397. e0180397.  {{citation}}: рекомендується |displayauthors= (довідка)
60. WAM (13 вересня 2017). . The Gulf Today. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018. 
61. Al-Wasmi, N. (15 лютого 2017). Jebel Hafeet boost for local biodiversity. The National. Процитовано 3 квітня 2018. 
62. Arabian Caracal sighted in Abu Dhabi for first time in 35 years. Emirates 24/7. 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019. 
63. Arabian Caracal spotted in Abu Dhabi for first time in 35 years. WAM (Abu Dhabi: Khaleej Times). 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019. 
64. Arabian caracal spotted for first time in Abu Dhabi in 35 years. The National. 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019. 
65. Duncan, Gillian (27 березня 2019). Rare fox spotted in Al Ain for first time in almost 20 years. The National. Процитовано 31 березня 2019. 
66. Rare creature caught on camera in UAE after 17 years. Khaleej Times. 30 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019. 
67. Llewellyn-Smith, R.E. (2000). A short note on Blanford's fox Vulpes cana in the mountains of Ras Al Khaimah. Tribulus.  10.1:23–24