Віяло — невелике, як правило, складане опахало для створення потоку повітря, яке овіює обличчя, шию і плечі. Складані віяла були завезені до Європи на початку XVII століття спочатку єзуїтами, а потім і торговцями, які селилися на узбережжі Китаю. Західні майстри дуже швидко навчилися їх копіювати.
Як технічне пристосування віяло є лопаткою, прикріпленою до рукоятки.
Перші згадки про віяло Редагувати
Віяло було відоме на Сході ще з глибокої давнини — вони виготовлялися з пальмового та лотосового листя. В Індії віяло було атрибутом королівського положення, а в Японії — символом військової влади.
Перші відомості про появу віяла в Китаї відносяться до VIII—II століть до нашої ери. Це були своєрідні опахала з дерев'яною ручкою і пір'ям. З часом цей предмет удосконалювався, з'являлися різні види віял: на ручці в рамці натягнуті овальні або круглі полотна з тонкого спеціального паперу, різних матеріалів, а також віяла з очерету, лотоса.
В імператорському палаці віяла прикрашали шовковими вишивками — картинками, каліграфією. І нарешті — опахала-віяла були привезені в подарунок японському імператору і так припали до двору, що незабаром всі придворні користувалася цим зручним вишуканим предметом.
Японські майстри вдосконалювали форми і створили, в результаті, складане віяло з дерев'яних обструганих дощечок та складаного в гармошку півколом спеціального міцного паперу. Вони називалися сенсу (яп. 扇子). І ось вже в 988 році тепер уже японські ченці дарують імператору Китаю династії Північна Сун два віяла у вигляді кажана і двадцять інших різноманітних барвистих складних віял.
Особливе значення віяло придбало в епоху Нара і в епоху Хейан. Знаменита придворна дама і письменниця Сей Сьонагон зараховує віяло до предметів, які «полонять витонченою красою».
Віяло відіграє важливу роль у японському театрі Кабукі і традиційному танці. Виконавці ніхон-май (яп. 日本舞 ніхоммай, традиційний японський танець) використовують особливі складані танцювальні віяла май-огі (яп. 舞扇 май о: гі), більш міцні, ніж звичайні, а також круглі віяла утіва (яп. 団扇). Віяло використовують навіть як зброю (наприклад, гумбай).
Епоха бароко — мистецтво церемоній Редагувати
В епоху бароко віяло стало справжнім предметом розкоші. В 1660-і роки «Французька гільдія» по виготовленню опахал процвітала і її статус «постачальника двору» був підтверджений самим королем.
Французькі правила були дуже суворими, тому розписувати віяло дозволялося лише обмеженою кількістю сюжетів, проте в Італії майстри використовували найрізноманітніші малюнки, що, найчастіше, робило їх вироби більш привабливими для споживача.
Сюжети, як правило, бралися з античної міфології, з повсякденного життя королівського двору; часто використовувався популярний в усі часи рослинний або квітковий орнамент.
Матеріали, які використовувалися для виготовлення віял, були різні — шовк, шкіра, пергамент, щільний папір. Деякий час були в моді віяла з дзеркальцями посередині (такі віяла не складалися). Платівки для віяла нерідко робилися з перламутру і прикрашалися розписом або гравіюванням.
При дворі Людовика XIV віяло грало роль і в придворному церемоніалі — дами їх могли відкрити тільки в присутності королеви. Юна дівчина, перш ніж з'явитися в світ, крім інших наук повинна була навчитися мистецтву поводження з віялом.
Дама з віялом в епоху бароко — це неодмінно аристократка: «третій стан» не мав доступу до цього аксесуару. Віяло додавало придворній красуні значущості й важливості — вона гордо виступала на королівських прийомах і балах, а віяло в її руках виглядало, як жезл полководця.
З часом віяло з опахала і «знакового предмета» аристократки перетворилося у справжнє знаряддя флірту.
Рококо — флірт і легкість буття Редагувати
В епоху рококо віяло перетворилося на витончену іграшку, знаряддя флірту й продуманого жіночого кокетства. Більше того — тепер воно стало доступним і представницям буржуазії.
Однак уміння правильно користуватися віялом було раніше притаманне тільки аристократкам. І то різною мірою: недарма знаменита письменниця рубежу XVIII—XIX століть Жермена де Сталь стверджувала, що за манерою тримати віяло можна відрізнити «…княгиню від графині, а маркізу від буржуазки». А парвеню взагалі не володіли цим мистецтвом в належній мірі.
Змінилися й сюжети — тепер більшість віял були розписані пасторальними сценками (часто фривольного змісту), а також сценками з життя італійських акторів (в дусі картин Антуана Ватто).
Розписувати віяла було почесно — цим займався навіть такий обласканий владою художник, як Франсуа Буше.
З виникненням моди на китайську порцеляну і стиль «шинуазрі» (букв. «китайщина») віяла стали розписувати сценами з життя китайських володарів та їх придворних. Величезною популярністю користувалися дуже дорогі імпортні віяла з Китаю.
Мистецтво флірту за допомогою віяла досягло такого ступеня, що придворні дами могли пояснюватися з кавалерами за допомоги…одного тільки віяла.
Так, якщо дама торкалася відкритим віялом губ і серця, вона говорила: «Ти мій ідеал». Якщо ж прикладала віяло правою рукою до лівої щоки, то, на жаль, вона давала зрозуміти, що залицяння марні. Зрештою, виникла справжня мова віяла, яка поряд з мовою мушок дозволяла жінці вести любовну інтригу, не вдаючись до слів і листів, що могло її викрити.
У капіталістичній Англії виробництво віял було поставлено на промислову основу. Крім традиційних художніх сюжетів, англійські майстри використовували рекламу товарів чи правила гри в віст.
У Російській імперії віяло стало популярне в епоху петровських реформ.
Століття XIX — страусовий «бум» Редагувати
У XIX столітті «мова віяла» втратила своє значення, проте віяло як і раніше вважалося улюбленим жіночим аксесуаром. Саме в XIX столітті віяла стали виготовлятися не тільки з традиційних матеріалів, але і з страусового пір'я. Це призвело до значного скорочення популяції страусів. На карикатурах другої половини XIX століття можна побачити такий сюжет — модна дама наздоганяє зграю переляканих страусів.
У цей же час намітилася нова тенденція — віяла замовляли до певних туалетів. Змінилися й сюжети. Пасторальні та галантні сценки поступилися місцем історичним сюжетам, активно використовується стилізований рослинний орнамент, часто зображалися птахи і тварини, а в епоху ампір входять в моду античні мотиви.
Найбільш стильними були, як і раніше, французькі віяла, однак Німеччина і Голландія також виробляли вельми гідну продукцію.
Існували також віяла-програмки, які видавалися дамам при вході в театр. Були навіть такі екзотичні форми, як віяла-меню і віяла-запрошення. І, зрозуміло, віяло як і раніше є знаряддям жіночого кокетства.
Модерн, ар-деко і нью-лук — повторення пройденого Редагувати
Мода епохи Модерн тяжіла до екзотики. Це позначалося і в захопленні Стародавнім Єгиптом, Японією, мусульманським сходом (особливо після успіху балету «Шехерезада»). На хвилі цього захоплення увійшли в моду опахала в східному стилі.
Іншим напрямком було повернення до естетики рококо в тому вигляді, як її розумів Костянтин Сомов. Таким чином, виникла короткочасна мода на віяла з пасторальними сюжетами і численними рокайлями.
У моду входять незручні віяла з павиного пір'я.
А ось Art-deco з його суворою розкішшю, яскравими квітами і прагненням до концептуальності пропонує жінці справжні віяла-концепції.
Віяло вже не потрібне для флірту і кокетства — жінка XX століття все називає своїми іменами. Тепер опахало — просто стильна штучка, притаманна аристократичної «dolce vita».
Як і раніше в моді, пір'я страуса. Вони чудово поєднуються з боа і хутряними накидками світських левиць та кінозірок.
Сюжети в XX столітті стають ще більш різноманітними — тут і міжнародні події (паризькі виставки, спуск на воду корабля, і навіть будівництво мосту), карикатури, особи кінозірок.
Після закінчення Другої світової війни, як реакція на позбавлення і аскетизм воєнного часу виник дивний стиль New Look, на короткий термін відродив корсети, кринолін і, зрозуміло, віяла.
Віяло тут відіграє допоміжну і досить незначну роль — його використовують як «останній штрих» до світського наряду і він цілком може бути замінений крихітною сумочкою.
Особливою популярністю користувалися віяла з мереживним, напівпрозорим екраном (в епоху New Look мереживо досить широко використовувалося в індустрії моди).
Художники, що працювали в стилі pin-up, також досить часто обігравали тему віяла.
У сучасному житті віяло є, скоріш, аксесуаром модних дефіле, ніж предметом побуту. Крім того, віяла використовуються в постановках костюмованих та історичних п'єс, в екранізаціях літературних творів, у концептуальних фотосесіях для журналів Vogue і ELLE.
З підвищенням інтересу до китайського вчення фен-шуй, віяло почали використовувати і як засіб корекції енергетики приміщень. Вважається, що правильно розташовані віяла можуть позитивно вплинути на життєвий тонус мешканців квартири чи будинку.
Віяло в бойових мистецтвах Редагувати
Віяло — гарний, практичний інструмент, який не схожий на зброю. Однак століттями бойові віяла були цінним видом зброї в бойових мистецтвах Японії, Кореї та Китаю. Бойове віяло, в цілому, використовувався двома шляхами, як сигнальне пристосування (гумбай (яп. 軍配)) і безпосередньо як зброя (тессен (яп. 鉄扇)) — ним можна і завдавати ударів, і відбивати дротики й, навіть, стріли. Також як зброю його використовували жінки-ніндзя куноіті. Такі віяла, як правило, виготовлялися з міцних матеріалів, таких як дерево та залізо, і були набагато важче світських аналогів.
Види і конструкції віял Редагувати
У цілому віяла можна розділити на два види: складані і цілісні. В японській мові навіть існують терміни огі (складане віяло) і утива (цілісне віяло). Кожен з цих видів можна також розділити на підвиди залежно від конструкції. Втім, якщо мова йде про бойове віяло, то існує інша класифікація, — застосування віяла.
Складані віяла Редагувати
Складане віяло, також зване пліє (фр. plié), складається з декількох паличок, званих пластинами (крайні, потовщені пластини називають гарді), скріплених у голівці віяла спеціальною заклепкою — штивом. Гарді і пластини складають кістяк віяла, тобто його жорстку частину. Частина віяла, на яку наноситься малюнок, називається екраном віяла. В залежності від того, як зроблено екран віяло, розрізняють віяла з м'яким екраном, тобто з екраном, виготовленим з паперу чи матерії, і віяла з жорстким екраном, тобто такі віяла, де широкі пластини і самі являють собою екран. Такі віяла називають бризі (фр. brisé).
Жорсткі (круглі) віяла Редагувати
Жорсткі або круглі віяла, як правило, називають утива, від японського слова, яке позначає такий тип віяла. Віяло утива, як правило, складається з твердої ручки і множини (40-80) бамбукових лозин, покритих з обох сторін папером, складовою екрана віяла, форма якого може, втім, і відрізнятися від кола. Такі віяла можна розділити на ті, що мають раму з потовщених прутів по периметру екрану, і ті, що не мають такої.
Вогняні віяла Редагувати
Конструкція, звана віялами, також використовується в фаєр-шоу. Вогняні віяла, як правило, використовуються парами і являють собою металеві конструкції з спиць, приєднаних до округлої рукоятці у формі віяла, з 5-7 гнотами, виготовленими з кевлара і розташованими на кінцях спиць.
Віяло як інструмент нагнітання повітря в зону горіння Редагувати
Віяло є ефективним інструментом нагнітання потоку повітря в зону горіння палива в цілях посилення реакції горіння.
Література Редагувати
- А. М. Уманский. Веер // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Чевяков А. «Снаряд для навевания прохлады» // Пинакотека. — М., 1998. — № 6—7.
- А. Мещеряков. Віяло в японській традиції [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Мещеряков А. Н. Книга японських символів. М., 2003, с. 218—223
Посилання Редагувати
- Матеріал про китайські віяла [ 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- Історія і типи японських віял: від імператорських до повсякденних, від танцювальних до бойових [ 2 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Матеріал про японські віяла [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Хотів би віялом цим бути [ 5 листопада 2016 у Wayback Machine.] Стаття з журналу "Наука і життя.
- Матеріал про віялах Єлизавети I Тюдор [ 28 березня 2009 у Wayback Machine.]
- Матеріал про віялах епохи Людовика XIV (англ.)
- Сайт про віяла [ 16 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)