Період Хейан (яп. 平安時代, — хей'ан джідай) — епоха в історії Японії (794 — 1185). Почалася з встановлення столиці держави у місті Хейан (суч. місто Кіото) і закінчилася встановленням сьоґунату у місті Камакура. Особливостями епохи є зменшення ролі імператора у політичному житті країни, узурпація влади аристократичною родиною Фуджівара, поява езотеричних сект буддизму та формування нового соціального стану — самураїв.
| Період Хейан | |
| Названо на честь | Хейан-кьо |
|---|---|
| Країна | Японська Держава |
| Попередник | Період Нара |
| Наступник | Період Камакура |
| Час/дата початку | 794 |
| Час/дата закінчення | 1185 |
| Описано на сайті (за URL) | ancient.eu/Heian_Period/(англ.) |
| Період Хейан у Вікісховищі |
Політика Редагувати
Регентство Фуджівара Редагувати
Самурайська диктатура Редагувати
Економіка Редагувати
Культура Редагувати
Поява аристократичної гри каі-ооі, що була популярною до періоду Едо.
Нові течії буддизму Редагувати
У період Хейан в Японії набули поширення нові буддистські практики езотеричного буддизму. Серед них головними були махаяністські секти Тендай (天台, «Небесне узвишшя») і Шінґон (真言, «Істинне слово»). Перша була започаткована монахом Сайчьо у 806—807 роках разом із будівництвом її центрального монастиря Енрякуджі на горі Хіей поблизу столиці. Друга секта постала зусиллями ченця Кукая у 816 році, який звів на горі Коя храмовий комплекс Конгобуджі. Обидва вчення були проєкцією китайських і тибетських буддистських шкіл. Їх поширенню в Японії сприяли імператори й урядові аристократи.
Розташування центру секти Тендай поблизу столиці перетворило її на найбагатшу буддійську общину тогочасної Японії. Монастир гори Хіей був своєрідним інтелектуальним центром — «середньовічним університетом» країни. Він також слугував місцем умикання непокірних службовців. Завдяки активним контактам з двором і урядом, монахи секти часто брали безпосередню участь у прийнятті політичних рішень.
На відміну від Тендай, центр секти Шінґон був задалеко від столиці. Однак популярною ця течія буддизму стала в Японії завдяки подвижницькій діяльності її монахів і учнів.
Наприкінці епохи Хейан у зв'язку із кризою центральної влади, розвалом економіки, постійними міжусобицями й війнами, у японському суспільстві поширилися есхатологічні вірування. Це відбилося на двох головних сектах країни, які вступили у затяжну кризу. Більшість храмів Тендай і Шінґон перетворилися на общини, які мали власні приватні володіння, армії озброєних монахів сохей, кліентеллу серед аристократів і уряду. Ці общини дедалі більше втручалися у політику, і менше цікавилися релігійно-філософськими проблемами. Як наслідок, з кінця 12 — початку 13 століття ці секти полишили багато провідних монахів того часу, які заснували нові «протестантські» школи буддизму, такі як Джьодо-шю і Нічірен-шю.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: Аквілон-Прес, 1997. — 256 с.
| Це незавершена стаття про Японію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |