Всеукраї́нський націона́льний конгре́с (6 (19) — 8 (21) квітня 1917 року) — найважливіша подія початкового етапу Української революції, перший представницький форум українського руху на теренах України, який перетворив Українську Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.
Мета та підготовка Конгресу Редагувати
Всеукраїнський національний конгрес було скликано 6—8 квітня 1917 року у Києві. Його значення зумовлювалося уже самою метою скликання форуму — зробити Центральну Раду керівним органом українського національного руху та розширити її соціальну базу, переорієнтувати пріоритети діяльності з культурно-просвітницької на державницьку.
Зростання національного руху Редагувати
За місяць революції, після цілого ряду національних демонстрацій, і, зокрема, Свята Свободи у Києві, український визвольний рух набув такого розмаху, що Українська Центральна Рада у своєму первинному складі не могла вже розраховувати на успішне керівництво ним. Усе тогочасне українське суспільство, його провід, також відчували потребу у перетворенні Центральної Ради на авторитетніший та правоздатніший орган, ніж той, що його було створено на початку березня 1917 року переважно з представників київських громадських організацій. Водночас у провідних політиків виникало бажання у такий своєрідний спосіб продемонструвати свої потенційні можливості у всеукраїнському масштабі й намітити, завдяки підтримці авторитетного національного органу, принципову лінію національно-визвольної боротьби, неминучість якої ставала дедалі очевиднішою.
Організація з'їзду Редагувати
Перше повідомлення про скликання з'їзду було опубліковано 19 березня 1917 року у газеті «Вісти з Української Центральної Ради». 28 березня у газеті «Киевская мысль» були оприлюднені програма з'їзду та інструкція про вибори до нього, розроблені Михайлом Грушевським. З'їзд призначили на Великодні свята — 6, 7, 8 квітня (четвер, п'ятниця і субота великоднього тижня). Лідери Центральної Ради мали намір провести з'їзд на принципах територіального представництва за участю всіх регіонів України, щоби перетворити організацію на загальноукраїнську.
У своїй статті «На Всеукраїнський з'їзд», опублікованій 29 березня 1917 року, Михайло Грушевський помістив заклик до українців і неукраїнців «всіх областей, країв і закутків нашої національної території, що стоять на українській політичній платформі», взяти активну участь в його роботі, яка сприятиме успішному виконанню покладених на нього сподівань. Автор наголошував:
Підготовка форуму проходила за напружених обставин. По місту ходили чутки про можливість розгону Центральної Ради військовою силою, щоб не допустити зібрання Національного конгресу і проголошення автономії України. На зустрічі з київським виконавчим комітетом Михайло Грушевський і Дмитро Антонович засвідчили про бажання УЦР будувати свою діяльність на правовій основі і запевнили, що Конгрес не має на меті проголошення автономії України. Цю справу на той час вони вважали завданням майбутнього.
Прихована мета зібрання Редагувати
Тим не менш, Михайло Грушевський у своїх мемуарах, повертаючись до подій того часу, наводить деякі факти, які розкривають «внутрішню логіку» підготовки з'їзду. Голова Центральної Ради зазначав, що ініціатори акції хотіли провести її як можна скоріше, щоб задокументувати перед центральним урядом серйозність і невідступність українських соціальних домагань:
Склад та учасники Редагувати
Отож, з 28 березня і до моменту скликання форуму в українських газетах з номера в номер друкувалися повідомлення про скликання 6 квітня 1917 року національного з'їзду, про норми представництва в ньому і пропоновану програму. Зокрема наголошувалось:
Умови участі у зборах Редагувати
Якщо кількість членів організації не перевищувала 50, вона мала право направити одного делегата з вирішальним голосом, більше 50 — відповідно двох, понад 100 — трьох, 200 — чотирьох, 300 п'ятьох (але не більше). Із дорадчим голосом участь у Конгресі міг взяти, з дозволу президії, будь-який «організований українець».
Систему цю розробив особисто Михайло Грушевський. У своїх «Споминах» він писав:
Прибуття гостей та делегатів Редагувати
Побоювання організаторів, що через погану інформованість, незадовільну роботу транспорту, а, можливо, й низьку політичну активність українства з'їзд виявиться не досить представницьким, не виправдались. На Конгресі були широко представлені делегати від усіх українських губерній, різних верств населення, багатьох політичних партій (УПСР, УСДРП, УПСФ, «самостійників», громадських рухів, селянських спілок, студентських громад, товариств, кооперативних організацій). На зібрання також прибули представники українських громад Петрограду, Москви, Кубані, Вороніжчини, Бессарабії, Саратова та інших територій поза межами України. Загалом зареєструвалося близько 1500 учасників (делегатів з вирішальним і дорадчим голосом, а також гостей).
Почесне місце серед делегатів, які прибули на з'їзд, посіли відомі українські культурні та громадські діячі — Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Федір Крижанівський, Сергій Єфремов, Ілля Шраг, Петро Стебницький, Людмила Старицька-Черняхівська, Дмитро Дорошенко, Степан Ерастов, Модест Левицький.
Проте найважливішу роль у цьому зібранні зіграв до того незначний елемент — селяни, солдати та робітники. Разом з інтелігенцією, студентською молоддю вони упродовж найкоротшого часу стали усвідомлювати та гордо називати себе «українцями». У чомусь — інтуїтивно, а в чомусь — свідомо, але беззастережно вливаючись до лав руху, вони тим самим безповоротно надавали йому масового національно-політичного спрямування і характеру. Цей факт зворушив навіть, здебільшого завжди академічно-холодного, Грушевського:
Президія Конгресу Редагувати
- Ерастов Степан (голова)
- Грушевський Михайло (почесний голова)
- Федір Крижанівський
- Овдієнко
- Гайдай
- Глинський
- Колос
- Барановський Христофор
- Сергій Єфремов
- Винниченко Володимир
- Левицький Орест
- Штейнгель Федір
- Погорілко Павло
- Богацький Павло (генеральний секретар)
- Пелешенко Василь
- Чехівський Володимир
- Расторгуєв
- Крупський
- Грінченко Марія
- Павловський
- Сторубель Федір
- Дубовий
Перебіг Всеукраїнського конгресу Редагувати
Засідання Всеукраїнського конгресу проходили у Києві у залі Купецького зібрання (тепер Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2).
Уся робота з'їзду стала яскравою маніфестацією міцніючої національної єдності, впевненого перетворення різноликої і різнорідної армії делегатів на виразний, цілком певний, цілеспрямований представницький орган нації.
Активність делегатів можна схарактеризувати як бурхливу — протягом трьох днів відбулося понад 300 публічних виступів, не рахуючи величезної кількості (понад 350) вітань, що надійшли на адресу з'їзду практично з усіх куточків України і з-поза її меж. Тим не менш, гасла «Україна для українців» та «Самостійна Україна» вважалися небезпечними, «Українська автономія в федеративній Російській республіці» — найбільш популярними.
Душею форуму став Михайло Грушевський, який відкривав з'їзд. Його було одностайно обрано почесним головою зборів, він постійно перебував в епіцентрі дискусій. З його позицією солідаризувалися доповідачі, промовці, його ідеї, теоретичні висновки переносилися до документів, що ухвалювались.
Перший день (6 квітня 1917 року) Редагувати
У перший день роботи форуму, 6 квітня 1917 року, було виголошено й обговорено такі реферати:
- «Державне право і федеративні змагання на Україні» (доповідач Дмитро Дорошенко);
- «Автономія України і Всеросійські Установчі збори» (доповідач Федір Крижанівський);
- «Федералізм. Домагання демократичної федеративної Російської Республіки» (доповідач Олександр Шульгин);
- «Автономія широка і необмежена, національно-територіальна й національна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України і права національних меншостей та їх забезпечення» (доповідач Федір Матушевський)
На завершення першого дня роботи Конгресу за пропозицією Михайла Грушевського було зачитано і після урахування деяких поправок одностайно прийнято резолюції, які уособлювали тогочасні настрої українства:
Наступного дня з'їзд ухвалив додаток до четвертого пункту постанови:
Другий день (7 квітня 1917 року) Редагувати
7 квітня делегати з'їзду заслухали реферати:
- «Основні підстави організації української автономії» (Михайло Ткаченко)
- «Спосіб і порядок фактичного творення автономії України» (Федір Крижанівський)
- «Про територію і населення автономної України» (Валентин Садовський)
- «Про забезпечення прав національних меншин» (П. Понятенко)
- «Конкретні українські домагання до тимчасового уряду» (С. Колос)
Як підсумок висловлених міркувань і положень, за наслідками роботи другого дня Конгресу, було ухвалено таку резолюцію:
Хоча Михайло Грушевський пізніше критично оцінював рівень виголошених рефератів та їх обговорення, все ж академічна форма проведення національного з'їзду виявилася досить продуктивною, зважаючи на умови, за яких відбувалася Українська революція. Така форма, з одного боку, допомагала ефективно збагачувати визвольний рух новітніми теоретичними надбаннями, окреслювати лінію боротьби, а з іншого — відразу випробувала на широкому загалі, наскільки правильно обрано курс революції. З'їзд переконливо продемонстрував, що автономістсько-федералістські орієнтації панували в українському середовищі практично неподільно. Нечисленні прихильники самостійницьких поглядів мали усі підстави для серйозних розчарувань.
Того ж дня були заслухані вітання, з якими виступили представники різних організацій і регіонів не лише України, а й інших народів — російського, польського, єврейського, естонського. Про сутність і характер деяких привітань повідомив секретар з'їзду.
Газети урочисто описували другий день зборів, як «день незабутньо величного братання представників мало не всіх народів Росії», в якому «одбився настрій всіх недержавних народів, які прагнуть здобути волю».
Третій день (8 квітня 1917 року) Редагувати
Останній день роботи з'їзду було присвячено проведенню виборів до Центральної Ради. Михайло Грушевський двічі (7 та 8 квітня) доповідав про засади виборів, норми представництва, які після обговорення були затверджені. Спочатку таємним голосуванням, за наполяганням Грушевського, обирався Голова Центральної Ради, потім — відкрито — два його заступники і, нарешті — депутати Ради.
Вибори Редагувати
Вибори Голови УЦР розпочалися з овацій: «Маємо голову», «Батько Грушевський наш голова». Проте, за наполяганням Михайла Грушевського, формальної процедури було дотримано: Головою УЦР він був обраний практично одностайно (за — 588 голосів, 5 голосів було віддано за кожного з претендентів, що висувалися з'їздом і також балотувалися на цю високу посаду). Заступниками Голови було обрано Володимира Винниченка і Сергія Єфремова.
До складу Центральної Ради Конгрес обрав 115 депутатів:
Дістали представництво у Центральній Раді й українці Кубані, Бессарабії, Петрограда, Москви, Ростова, Саратова. Загалом вісім українських губерній і великі міста отримали 60 місць у Раді, тобто більше половини.
Природно, що у складі Центральної Ради високою виявилась питома вага активних учасників визвольного руху (Іван Стешенко, Людмила Старицька-Черняхівська, Андрій Яковлів, Дмитро Дорошенко, В'ячеслав Прокопович, Євген Чикаленко, Федір Матушевський, Андрій Ніковський, Олександр Шульгин, Олександр Степаненко, Микола Стасюк, Михайло Ткаченко, Валентин Садовський, Микола Міхновський, Микола Кузьменко та ін.). Водночас чимало депутатських мандатів отримала й перспективна молодь, яка не забарилася вийти на арену активної політичної діяльності (Павло Христюк, Микола Шраг, Михайло Єреміїв, Левко Чикаленко, Микола Любинський, Микола Левитський, Віктор Павелко, С. Колос).
Формування Малої Ради Редагувати
На перших же організаційних зборах 8 квітня 1917 року Михайло Грушевський запропонував обрати Виконавчий Комітет під назвою Комітет Центральної Української Ради (пізніше дістав назву Малої Ради) у складі 20 чоловік. Головою Комітету було обрано Грушевського, його заступниками — Винниченка та Єфремова, товаришем Голови — Ф. Крижанівського, скарбником — В. Коваля, секретарями — В. Бойка та С. Веселовського.
Було також прийнято рішення об'єднати агітаційну та інформаційну комісії в організаційну, а її голову — Дмитра Антоновича — запросити до Комітету товаришем Голови.
Після 8 квітня до складу Центральної Ради були додатково включені:
Таким чином, відразу ж після з'їзду склад Центральної Ради почав збільшуватися, що згодом стало правилом.
Рішення Редагувати
На завершення третього дня роботи національний з'їзд ухвалив такі рішення:
Значення Всеукраїнського конгресу Редагувати
Безперечно, Всеукраїнський національний конгрес виконав завдання, що покладалися на нього історичним моментом. Після української маніфестації 19 березня 1917 року він став важливим кроком у розвитку Української революції, продемонстрував перед Тимчасовим урядом серйозність і невідкладність українських національних домагань, а українство після з'їзду досягло якісно нового рівня національної консолідації.
Конгрес засвідчив прагнення лідерів Центральної Ради забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком до створення української держави. Він відіграв важливу роль у справі піднесення авторитету Центральної Ради, перетворення її у верховний орган, центр українського політичного життя та національного визвольного руху, що виходив на якісно нові рубежі. За висловом Володимира Винниченка, після Конгресу Українська Центральна Рада стала «дійсно представницьким, законним (за законами революційного часу) органом усієї української демократії».
Також цей форум вказав на необхідність поглиблення і поширення організаторської роботи серед мас, створення на місцях розгалуженої мережі комітетів і організацій національно-державницької орієнтації як опори Центральної Ради, запоруки подальшого розвитку Української революції.
Всеукраїнським національним конгресом закінчився процес формування Центральної Ради і розпочався другий період її діяльності — боротьби за автономію України.
Вшанування пам'яті Редагувати
У 2007 році українська патріотична громадськість відзначила 90-річчя Всеукраїнського національного конгресу. У своєму зверненні з нагоди ювілею Президент України Віктор Ющенко наголосив:
Також, 20 серпня 2007 року, на виконання указу Президента України, міський голова Києва Леонід Черновецький підписав розпорядження про встановлення на фасаді Національної філармонії України меморіальної дошки, присвяченої 90-ій річниці проведення Конгресу, з таким тестом:
У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 100 років з часу початку роботи Всеукраїнського національного конгресу, першого представницького форуму українського руху 1917).
Примітки та посилання Редагувати
- Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 145
- Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 145—146
- Нова Рада. 1917. 28 березня
- Грушевський М. Спомини // К., 1989. — с. 144
- Грушевський М. Спомини // К., 1989. — с. 121
- Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з'їзд 6-8 квітня 1917 року) — К., 1989. — с. 32, 34
- ↑ Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
- . irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 лютого 2022.
- ↑ Вісті з Української Центральної Ради. 1917. № 3. Квітень
- Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 150
- Нова Рада. 1917. 8 квітня
- Цю подію він згодом назвав «моїм тріумфальним днем — найбільшої почесті, котрої я коли-небудь зазнав у житті».
- Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 151
- ↑ Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з'їзд 6-8 квітня 1917 року) — К., 1989. — с. 47-50
- Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з'їзд 6-8 квітня 1917 року) — К., 1989. — с. 44
- Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 155
- Звернення Президента України Віктора Ющенка з нагоди 90-річчя проведення Українського національного конгресу. оригіналу за 1 липень 2016. Процитовано 19 червень 2016.
- Украинскому национальному конгрессу в Киеве установят мемориальную доску. оригіналу за 29 вересень 2007. Процитовано 2 вересень 2007.
- Офіційний вебпортал Київської міської влади[недоступне посилання з січня 2019]
- Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році». оригіналу за 16 листопад 2018. Процитовано 25 січень 2019.
Джерела та література Редагувати
- Верстюк В. Ф. Всеукраїнський національний конгрес в контексті періоду становлення Центральної Ради // Проблеми вивчення історії Української революції 1917—1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 3. — С. 4-22.
- І. В. Хміль. Всеукраїнський національний конгрес [ 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 659. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Хміль І. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес–з'їзд, 6–8 квітня 1917 р.) [ 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (1994)
- В. П. Капелюшний. Всеукраїнський національний конгрес [ 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
- Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — 976 с. ISBN 966-06-0130-1
- Юрій Шаповал, Ігор Верба Михайло Грушевський. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 352 с. ISBN 966-677-003-2
- Украинскому национальному конгрессу в Киеве установят мемориальную доску [ 29 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Вісти з Української Центральної Ради, 1917, № 1, 3-7 / передрук в журналі «Український історик» [ 19 січня 2013 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- Всеукраїнський національний конгрес [ 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
| Ця стаття належить до вибраних статей Української Вікіпедії. |