Валькі́рії (старонорв. valkyrjur — «ті, що обирають загиблих», однина — valkyrja) — у скандинавській міфології войовничі діви, які беруть участь в розподілі перемог і смертей в битвах, помічниці Одіна. Нижчі жіночі божества — диси, що слугують йому.
| Валькірія | |
|---|---|
| Частина від | скандинавська міфологія |
| Персонаж твору | скандинавська міфологія |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Міфологія Редагувати
Перша поява валькірій відбулась у Пророкуванні вельви, 30-ій строфі:
Спочатку валькірії були зловісними духами битв, ангелами смерті, які отримували задоволення від виду кривавих ран. У кінному строю проносилися вони над полем бою, немов стерв'ятники, і ім'ям Одіна вершили долі воїнів.
Метою валькірій було вибрати найбільших героїв серед загиблих та перенести їх у Валгаллу, де вони ставали ейхер'яр — героями, що на чолі із Одіном битимуться із армією мертвих та Йотунів в час Раґнароку.
Сучасний образ валькірій як витончених та благородних дів, що несуть загиблих героїв до Валхалли, багато в чому точний, але перебільшує їх приємні якості. Хоча у сучасному попмистецтві валькірії часто зображаються як прекрасні діви на крилатих конях, стародавніми скандинавам вони уявлялись швидше як вершниці на вовках-пожирачах трупів загиблих. На користь цієї версії свідчить те, що в скандинавській поезії вовки називаються «кеннінґами», дослівно — кінь валькірії.
Самі валькірії уявлялись схожими на ворона, що кружляє над полем бою та «вибирає» тіла. Тому, ймовірно, вважалось, що зграї вовків та ворони, що пожирали тіла загиблих, слугували вищим силам.
Про невідповідність популярного іміджу валькірій їх історичному образу свідчить також ісландська «Сага про Ньялу». У ній збереглась «Пісня валькірій», а сама сага розповідає, як під час битви у 1014 році між ірландськими дружинами та вікінгами, дванадцять валькірій, сидячи на ткацькому верстаті і переплітаючи трагічну долю воїнів (що дуже нагадує норнів), ткали тканину їхньої долі із людських кишок та співали цю пісню. Вони використовують відрізані голови для ваг, а мечі та стріли для загонів, увесь час скандуючи свої наміри із зловісним захопленням.
Валькірії в уявленні інших народів Редагувати
Для англосаксів валькірії (давньоангл. wælcyrie, однина wælcyrge) були духами жіночої різанини.
У кельтів, з якими норвезькі та інші германські народи протягом багатьох століть здійснювали плідний культурний обмін, валькірії нагадували богинь війни Бадб та Морріган.
Див. також Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Валькірія |
Примітки Редагувати
- . godsbay.ru. Архів оригіналу за 9 травня 2020. Процитовано 30 квітня 2020.
- . edda.in.ua. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 2 травня 2020.
- Павельчик, Людвиг (2012). Тропами ада (Російська). Accent Graphics Communications.
- Njáls saga. The Icelandic Family Saga. Cambridge, MA and London, England: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-72929-2.
- Smyser, H. M. (1944-04). The Road to Hel: A Study of the Conception of the Dead in Old Norse Literature. H. R. Ellis. Speculum 19 (2). с. 255–259. ISSN 0038-7134. doi:10.2307/2849075. Процитовано 30 квітня 2020.
- PRICE, NEIL (19 липня 2019). The Viking Way. Oxbow Books. ISBN 978-1-78570-804-6.
Посилання Редагувати
- . web.archive.org. 11 січня 2017. Процитовано 17 лютого 2021.
- Король Д. О. Вальгалла // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вальгалла
| Це незавершена стаття з германо-скандинавської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |