? Вагабунда сіровола |
|---|
Вагабунда сіровола, підвид D. f. formosae (Тайвань) |
| Біологічна класифікація |
| Dendrocitta formosae R. Swinhoe, 1863 |
Підвиди |
|
| Синоніми |
| Dendrocitta himalayensis |
Посилання |
Вагабунда сіровола (Dendrocitta formosae) — вид горобцеподібних птахів родини воронових (Corvidae). Мешкає в Гімалаях, на півдні Китаю та в Південно-Східній Азії. Виділяють низку підвидів.
Опис ред.
Довжина птаха становить 36-40 см (разом з хвостом), вага 89-121 г. Обличчя і горло чорні, тім'я сірувате. Верхня частина тіла в західних підвидів бура, в східних підвидів сірувата. Крила чорні з помітною білою плямою. Нижня частина тіла сіра, живіт білуватий. Гузка руда. У східних підвидів хвіст повністю чорний, у західних сірувато-білий. Дзьоб чорний, лапи темно-коричневі, очі червоні або коричнево-червоні. Виду не притаманний статевий диморфізм. Молоді птахи мають тьмяніше забарвлення з рудуватим відтінком, тім'я в них коричнювате.
Підвиди можуть дещо різнитися за забарвленням і за довжиною хвоста. Найдовший хвіст мають представники підвиду D. f. occidentalis. Представники підвиду D. f. sarkari мають менший і вужчий дзьоб.
Деякі дослідники вважають, що сіровола вагабунда утворює надвид з бронзовою і борнейською вагабундою.
Поширення й екологія ред.
Ареал сіроволої вагабунди простягається від півночі пакистанського Пенджабу до Шанхаю через Кашмір, Гімачал-Прадеш, Уттаракханд, Непал, Сіккім, Бутан, Бангладеш, Ассам і центральний Китай. На півдні ареал птаха досягає північної та центральної М'янми, північного Таїланду, Лаосу і В'єтнаму. Також сіровола вагабунда мешкає на Тайвані та Хайнані, в центрально-східній Індії (в Східних Гатах).
Сіровола вагабунда живе в різноманітних лісових масивах; може жити поблизу людських поселень. В Гімалаях птах мешкає на висоті до 2400 м над рівнем моря, а в південно-східному Китаї на висоті 400-1200 м над рівнем моря
Це осілий вид птахів. Сіроволі вагабунди, що мешкають на високогір'ях можуть взимку мігрувати в долини.
Підвиди ред.
Виділяють вісім підвидів:
- D. f. formosae R. Swinhoe, 1863 (Тайвань);
- D. f. occidentalis Ticehurst, 1925 (північно-західні Гімалаї, захід Непалу);
- D. f. himalayana Jerdon, 1864 (Непал, північно-східна Індія, південь Китаю, Індокитай);
- D. f. sarkari Kinnear & Whistler, 1930 (Східні Гати);
- D. f. assimilis Hume, 1877 (центральні і південні райони М'янми і Таїланду);
- D. f. sapiens (Deignan, 1955) (центральний Китай (провінція Сичуань));
- D. f. sinica Stresemann, 1913 (схід і південний схід Китаю, північ В'єтнаму);
- D. f. insulae Hartert, 1910 (острів Хайнань).
Поведінка ред.
Сіроволі вагабунди — всеїдні птахи. Вони харчуються фруктами, нектаром. насінням, а також комахами й іншими безхребетними, невеликими рептиліями, птахами, яйцями та падлом. Вони шукають їжу в кронах дерев, нечасто спускаючись на землю. Сіроволі вагабунди ведуть денний спосіб життя, особливо активні вранці. Об'єднуються в невеликі зграйки, що іноді складаються з багатьох видів птахів. Вони активно спілкуються між собою за допомогою різноманітних звуків, які варіюються від різких тривожних криків до мелодійних посвистів і шиплячого каркання. що нагадує крик сойки.
Сіроволі вагабунди є моногамними. Сезон розмноження триває у квітні-липні, після сезону дощів. І самці, і самки беруть участь в побудові гнізда. Гніздо чашоподібної форми, зроблене з гілок і рослинних волокон і закріплене між гілками дерев. В кладці 3-5 яєць синього кольору з коричнювато-сірими плямами. Лише самка висиджує яйця, інкубаційний період триває 20 днів. Пташенята залишаються в гнізді впродовж трьох тижнів, на сороковий день вони стають самостійними.
Примітки ред.
- BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- Madge, Steve (2010). Crows and Jays. A&C Black. с. 113–114. ISBN 9781408131695.
- Rasmussen PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution & Lynx Edicions. с. 595–596.
- Dickinson, E.C.; S. Eck; J. Martens (2004). . Zoologische Verhandelingen (Leiden) 350: 85–109. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 3 липня 2021.
- Biswas, Biswamoy (1963). . Journal of the Bombay Natural History Society 60 (3): 638–654. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- Ali, S; S D Ripley (1986). Handbook of the birds of India and Pakistan 5 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 225–228.
- MacKinnon, John; Phillipps, Karen (2000). A Field Guide to the Birds of China. Oxford: Oxford University Press. с. 266–267. ISBN 9780198549406.
- F. Gill, D. Donsker & P. Rasmussen (red.). Crows, mudnesters, birds-of-paradise (англ.). IOC World Bird List (v10.2). Процитовано 10 січня 2021.
- Abdulali, Humayun (1980). . Journal of the Bombay Natural History Society 77 (1): 142–143. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- Chen, Chao-Chieh; Hsieh, Fushing (2002). Composition and foraging behaviour of mixed-species flocks led by the Grey-cheeked Fulvetta in Fushan Experimental Forest, Taiwan. Ibis 144 (2): 317. doi:10.1046/j.1474-919X.2002.00020.x.
- Hume, AO (1889). The nests and eggs of Indian birds. Volume 1. R H Porter. с. 23–25.
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |