Бондаревська Ольга Дмитрівна Батько Посада Діти Мати Чоловік Ольга Дмитрівна БондаревськаО Д Бондаревська О Д Бондаревсь

Василь Сидоров, Наталія Казирод, Наталія Варава, Ганна Радько, Віра Мелешко, Віта Сарапин, Світлана Соколова, Тетяна Ніколашина, Наталія Зінченко, Ірина Кибальна, Ніна Степаненко, Галина Ляшенко, Іван Циган, Микола Степаненко, Балагура Тетяна

Відома завдяки:

синтаксична однорідність
декан

Батько

Дмитро Григорович Пономаренко

Мати

Тетяна Омелянівна Перевай

У шлюбі з

Бондаревський Петро Карпович

Діти

син, онук

Нагороди

Відмінник Вищої школи СРСР

Медаль «Ветеран праці»

Відмінник народної освіти Казахської РСР (1980)

О́льга Дми́трівна Бондаре́вська (нар. 10 лютого 1936, с. Корсунівка Сенчанського району Полтавської області — 21 квітня 2022, м. Полтава) — український педагог, науковець, організатор навчально-виховного процесу з підготовки учительських кадрів, кандидат філологічних наук, доцент, декан філологічного факультету (1975—1996) Полтавського державного педагогічного інституту.

Життєпис ред.

Народилася в с. Корсунівка Сенчанського (пізніше Лохвицького, тепер Миргородського) району на Полтавщині (тоді — Харківська обл.)

Батько — Дмитро Григорович Пономаренко (1906—1939), учитель, директор Корсунівської семирічної школи, мати — Тетяна Омелянівна Пономаренко (Перевай; 1907—2000), колгоспниця.

Рано втратила батька — помер від серцевої недостатності 1939 року.

Оля Пономаренко, сидить перша ліворуч

Після закінчення Корсунівської школи — з 1950—1954 — слухач Лохвицького педагогічного училища (тепер — Кременчуцьке педагогічне училище).

1954—1956 — працює вихователем у Новосанжарському дитячому будинку (с.Нові Санжари, Полтавська обл.)

1956—1957 — вихователь Пасківського дитячого будинку в с.Пасківка, Полтавського району.

1957—1962 — навчання у Полтавському державному педагогічному інституті на історико-філологічному факультеті. Отримала спеціальність — учитель української мови та літератури і історії середньої школи.

1962—1966 — спочатку вихователь, а потім учитель української мови і літератури Полтавської школи-інтернату № 2.

1966—1999 — асистент, старший викладач, доцент (1975) кафедри української мови Полтавського педагогічного інституту.

15 травня 1973 року захистила в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні кандидатську дисертацію на тему «Синтаксична однорідність в українській мові».

1975—1996 — декан філологічного факультету (до 1989 року), а потім декан факультету української філології Полтавського педагогічного інституту.

Із липня 1999 року Ольга Дмитрівна перебувала на заслуженому відпочинку.

Померла після тривалої боротьби з недугою 21 квітня 2022 року.

Науково-педагогічний доробок ред.

За 33 роки роботи в ПДПІ ім. В. Г. Короленка проявила себе як талановитий педагог, науковець, здібний організатор навчально-виховного процесу з підготовки учительських кадрів. Лекції, практичні заняття з української мови проводила творчо, з професійним знанням предмету.
Опубліковано 66 наукових робіт.

За 21 рік роботи на посаді декана факультету підготовлено 3953 вчителів української мови і літератури, російської мови і літератури для загальноосвітніх шкіл.

На філологічному факультеті під орудою О. Д. Бондаревської протягом 10 років проводилася успішна підготовка кадрів учителів для Казахстану та Узбекистану.

Відзнаки ред.

Орден Знак Пошани — 10.08.1978, № 1284539
Відмінник народної освіти Казахської РСР — 30.05.1980, № 34196
нагрудний знак «За відмінні успіхи в галузі вищої освіти СРСР» (1983)
Медаль «Ветеран праці» — 27.12.1983
Відмінник народної освіти УРСР — 01.09.1984, № 102334
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР — 02.09.1985, № 19899

Примітки ред.

протягом чотирьох років (1950—1954) долала 25-кілометровий шлях щосуботи — додому, щонеділі — у Лохвицю на заняття. І якщо зараз студенти їздять на вихідні додому відпочити, розважитися, то післявоєнне покоління їхніх колег добивалося по «сидір». Брала Оля в рогозяний кошик кілька картоплин, глечик ряжанки, хлібину, щоб якось прогодуватися тиждень. Про м'ясо, сало мова не йшла — його не було ні в кого. Канікул (у повному розумінні цього слова) тодішні студенти також не мали, тож мусила майбутня вчителька влітку працювати в колгоспі, щоб привезти в училище довідку про вироблені 30 трудоднів.
На такий Олин вибір вплинув один випадок із часу практики в селі Яхники. Хлопчик-сирота запитав молоду практикантку: – А у Вас є батьки? – Є мама. – Мабуть, тільки в мене нікого нема. Його прізвище було «Київський». А сиріт тоді привозили звідусіль і прізвище давали за місцем, де знайшли дитину, або ж — найчастіше просто Найдьонов. 18-річна дівчина стала для багатьох вихованців дитячого будинку рідною людиною. Робота в сиротинцях викликала ще більше бажання вчитися.
Ось як згадує ті часи колега Ольги Дмитрівни, багаторічний декан фізико-мате-матичного факультету (1978—2003), доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, академік Академії наук вищої освіти України Олександр Пантелеймонович Руденко: «Знайомство з Ольгою Пономаренко відбулося 1958 року, коли мешканці єдиного в інституті гуртожитку обрали її старостою. Уже в студентські роки Ольга проявила вміння керувати великим колективом, оскільки в гуртожитку проживало більше 750 студентів історико-філологічного, природничого та фізико-математичного факультетів. Студентська рада під керівництвом старости працювала чітко і злагоджено. Студенти на той час були надзвичайно енергійними та наполегливими, робили все самостійно. До речі, це наше покоління висаджувало дерева в Дендропарку, закладало парк Комсомольський. Ми висадили алею берізок по вул. М. Остроградського, яка створює сьогодні приємний затінок уже в аудиторіях нового навчального корпусу. Донині пам'ятаю традиційні суботні вечори відпочинку, на які „зліталися“ студенти інших інститутів, а також курсанти військових училищ… .Наше знайомство згодом переросло в довготривалу дружбу деканів двох найбільших факультетів — філологічного та фізико-математичного».
Без перебільшення можна стверджувати, що цю турботливу й вимогливу жінку пам'ятають і по-доброму згадують тисячі вчителів-словесників, які навчалися на факультеті в той час, коли його очолювала О. Д. Бондаревська. Донька сільського вчителя, фахівець із граматики української мови, людина обов'язку, чудовий організатор, вона створила у виші справжню родину філологів-однодумців, представники якої досягли значних наукових висот і зараз сприяють розвитку університету.
Історія факультету філології та журналістики (до дев'яностоп'ятиліття заснування вишу). — Полтава, 2009. — С. 12
Дарина Синицька (22.04.2022). . Полтавщина. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.
Із великою вдячністю згадує Ольга Дмитрівна своїх учителів професорів П. С. Дудика, Ф. М. Неборячка, доцентів П. К. Загайка, П. К. Падалку, Г. П. Денисовець, М. В. Семиволоса, ректора Полтавського педінституту 1975—1990 років, доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України І. А. Зязюна, якому інститут завдячує справжнім творчим піднесенням. «Без них, без їхньої допомоги і підтримки не було б становлення мене як педагога, науковця», — зауважує О. Д. Бондаревська
Ось окремі з них: «Про деякі особливості оформлення синтаксично однорідного ряду в усному мовленні» (1970), «Синтаксична роль узагальнюючих слів у реченнях з однорідними членами» (1975), «Однорідні й неоднорідні прикладки» (1981), «Однорідні члени як синтаксичний компонент ускладнення структури простого речення» (1993), «До питання про граматичні способи вираження однорідності» (1992)

Див. також ред.

Коло Персон ред.

Жученко Володимир Семенович
Загайко Петро Кузьмич
Зязюн Іван Андрійович
Каришин Андрій Потапович
Нестуля Олексій Олексійович

Джерела ред.

Віценя Лідія. З ними хочеться знати більше / Лідія Віценя // Зоря Полтавщини. — 2009. — 2 жовтня.
Наш вчитель // Зоря Полтавщини. — 1965. — 21 листопада.
Степаненко М. І. Кафедра української мови // Історія факультету філології та журналістики (до 95-ліття) / М. І. Степаненко, З. О. Валюх. — Полтава, 2009. — С. 21–22.
Сторінки історії факультету // Історія факультету філології та журналістики (до 95-ліття). — Полтава, 2009. — С. 12.
Ганна Радько, Тетяна Ніколашина. Дивосвіт Ольги Дмитрівни Бондаревської (Розмисли з нагоди ювілею) // Рідний край, № 1 (24) 2011. — С.71-80 [ 26 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Степаненко М. Хист науковця й дар керівника / Степаненко Микола Іванович. Думки вголос і про себе. — Наукове видання. — Полтава : ПП Шевченко Р.В, 2013. — С. 105-107. — 300 прим. — ISBN 978-966-8798-99-3.
Сидоров В. І. Проліски Інститутської гори. Кола дидактики /З кн. Зваблення скіфа. Етюди / Черкаси: Вертикаль. Видавець Кандич С. Г. 2016. — 316 с.
Ганна Радько, Тетяна Балагура. Педагогіка добра Ольги Бондаревської // Зоря Полтавщини : газета. — 2021. — № 10 (23514) (9 лютого). — С. 5. з джерела 4 березня 2021. Процитовано 11.02.2021.

Посилання ред.

Радько, Ганна; Ніколашина, Тетяна (2011). . Рідний край (ПНПУ імені В.Г. Короленка) 2011 (1): 71–79. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 2013.06.25.
Із 75-літнім ювілеєм філологічна сім'я Полтавського педагогічного вітала свого колишнього декана Ольгу Бондаревську [ 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Степаненко М. І. Кафедра української мови // Історія факультету філології та журналістики (до 95-ліття) / М. І. Степаненко, З. О. Валюх. — Полтава, 2009. [ 13 січня 2014 у Wayback Machine.]
Пісня про вчителя на YouTube
. http://pnpu.edu.ua/. ПНПУ. 3.10.2014. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 4 жовтня 2014.
Ольга Бондаревська. Явище апосіопези у прислів’ях і приказках / Бондаревська О. // Рідний край : альм. Полтав. держ. пед. ун-ту / голов. ред. М. Степаненко. — Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2018. — № 2 (39). — С. 74-79. з джерела 12 березня 2022. Процитовано.

Це незавершена стаття про українську науковицю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] протягом чотирьох років (1950—1954) долала 25-кілометровий шлях щосуботи — додому, щонеділі — у Лохвицю на заняття. І якщо зараз студенти їздять на вихідні додому відпочити, розважитися, то післявоєнне покоління їхніх колег добивалося по «сидір». Брала Оля в рогозяний кошик кілька картоплин, глечик ряжанки, хлібину, щоб якось прогодуватися тиждень. Про м'ясо, сало мова не йшла — його не було ні в кого. Канікул (у повному розумінні цього слова) тодішні студенти також не мали, тож мусила майбутня вчителька влітку працювати в колгоспі, щоб привезти в училище довідку про вироблені 30 трудоднів.

[2] На такий Олин вибір вплинув один випадок із часу практики в селі Яхники. Хлопчик-сирота запитав молоду практикантку: – А у Вас є батьки? – Є мама. – Мабуть, тільки в мене нікого нема. Його прізвище було «Київський». А сиріт тоді привозили звідусіль і прізвище давали за місцем, де знайшли дитину, або ж — найчастіше просто Найдьонов. 18-річна дівчина стала для багатьох вихованців дитячого будинку рідною людиною. Робота в сиротинцях викликала ще більше бажання вчитися.

[3] Ось як згадує ті часи колега Ольги Дмитрівни, багаторічний декан фізико-мате-матичного факультету (1978—2003), доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, академік Академії наук вищої освіти України Олександр Пантелеймонович Руденко: «Знайомство з Ольгою Пономаренко відбулося 1958 року, коли мешканці єдиного в інституті гуртожитку обрали її старостою. Уже в студентські роки Ольга проявила вміння керувати великим колективом, оскільки в гуртожитку проживало більше 750 студентів історико-філологічного, природничого та фізико-математичного факультетів. Студентська рада під керівництвом старости працювала чітко і злагоджено. Студенти на той час були надзвичайно енергійними та наполегливими, робили все самостійно. До речі, це наше покоління висаджувало дерева в Дендропарку, закладало парк Комсомольський. Ми висадили алею берізок по вул. М. Остроградського, яка створює сьогодні приємний затінок уже в аудиторіях нового навчального корпусу. Донині пам'ятаю традиційні суботні вечори відпочинку, на які „зліталися“ студенти інших інститутів, а також курсанти військових училищ… .Наше знайомство згодом переросло в довготривалу дружбу деканів двох найбільших факультетів — філологічного та фізико-математичного».

[4] Без перебільшення можна стверджувати, що цю турботливу й вимогливу жінку пам'ятають і по-доброму згадують тисячі вчителів-словесників, які навчалися на факультеті в той час, коли його очолювала О. Д. Бондаревська. Донька сільського вчителя, фахівець із граматики української мови, людина обов'язку, чудовий організатор, вона створила у виші справжню родину філологів-однодумців, представники якої досягли значних наукових висот і зараз сприяють розвитку університету.
Історія факультету філології та журналістики (до дев'яностоп'ятиліття заснування вишу). — Полтава, 2009. — С. 12

[Некролог-5] Дарина Синицька (22.04.2022). . Полтавщина. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.

[6] Із великою вдячністю згадує Ольга Дмитрівна своїх учителів професорів П. С. Дудика, Ф. М. Неборячка, доцентів П. К. Загайка, П. К. Падалку, Г. П. Денисовець, М. В. Семиволоса, ректора Полтавського педінституту 1975—1990 років, доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України І. А. Зязюна, якому інститут завдячує справжнім творчим піднесенням. «Без них, без їхньої допомоги і підтримки не було б становлення мене як педагога, науковця», — зауважує О. Д. Бондаревська

[7] Ось окремі з них: «Про деякі особливості оформлення синтаксично однорідного ряду в усному мовленні» (1970), «Синтаксична роль узагальнюючих слів у реченнях з однорідними членами» (1975), «Однорідні й неоднорідні прикладки» (1981), «Однорідні члени як синтаксичний компонент ускладнення структури простого речення» (1993), «До питання про граматичні способи вираження однорідності» (1992)