Берегоме́т — селище міського типу Вижницького району Чернівецької області, центр Берегометської селищної громади.
| смт Берегомет | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Чернівецька область |
| Район | Вижницький район |
| Громада | Берегометська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 15 століття |
| Статус | із 1963 року |
| Площа | 19,6 км² |
| Населення | ▼ 714 (01.01.2022) |
| Поштовий індекс | 59233 |
| Телефонний код | +380 3730 |
| Географічні координати | 48°11′24″ пн. ш. 25°22′36″ сх. д.H G O |
| Висота над рівнем моря | 467 м |
| Водойма | р. Серет |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Берегомет |
| До райцентру: | |
| - автошляхами: | 17,4 км |
| До обл. центру: | |
| - автошляхами: | 55 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 59233, Чернівецька обл., Вижницький р-н, смт Берегомет, вул. Центральна, 20 |
| Голова селищної ради | Боднарюк Сергій Михайлович |
| Карта | |
Берегомет | |
Берегомет | |
| Берегомет у Вікісховищі |
Географія
Через селище протікає річка Серет. Біля річки є гора Стіжок.
1890 року Микола Василько заклав Берегометський дендропарк. Його площа — 1 гектар, тут росте 54 види дерев і чагарників. Перлиною парку є два дерева псевдомодрини золотистої.
У Берегометі розміщується адміністрація НПП «Вижницький».
Походження назви
За однією з теорій назва Берегомет походить від німецького — Berg (гора).
За іншою версією назва Берегомет походить від того що річка Серет береги метає. Походить від характеру річок, на яких розкинулося це селище. Щовесни бурхливі потоки наносили великі береги з гравію. Тому люди говорили «береги мете», а місце назвали Берегомет . Правильність цієї теорії підтверджена тим, що немає етноніма Берегомет поза бурхливими ріками.
Історія
Коли саме почали заселяти люди Берегомет, ніхто зараз не скаже, але на основі досліджень, архівних даних, переказів можна припустити, що це було не пізніше XV століття. Чому саме тоді? В ті давні часи була однією з наймогутніших держав Османська імперія, її володарям вдалося завоювати і підкорити багато країн. Визнав себе васалом турецького султана молдавський господар, якому належала Буковина. Народ жорстоко пригноблювали, примушували платити великі податки, виконувати різноманітні повинності. Разом з кримськими татарами турки робили набіги на буковинські, подільські землі, що супроводжувалися вбивствами, грабежем, спустошенням населених пунктів, поневоленням народу і продажем його в рабство. Особливо це лихоліття посилилося в останній чверті XV століття і продовжувалось у XVI столітті. З історичних хронік відомо про напади 1489, 1454, 1499, 1502, 1508, 1509, 1515 років, які привели до втеч великої кількості людей у гори з метою врятування власного життя та своїх дітей. Селяни-втікачі намагались якнайдалі сховатися від своїх поневолювачів, а тому найкращою схованкою вважали гірську місцевість, до якої було важко добратися через дрімучі ліси і малозалюднені місця.
Скільки прийшло туди втікачів перший раз? Теж не знайдено відповіді, бо в той час ніхто не робив перепису населення. Вони вибрали це місце не випадково, а тому, що тут була річка з великими запасами риби, з деревини можна було робити будинки, господарські будівлі, хатнє начиння, в самому лісі добувати оленів, диких кіз, кабанів, зайців, зубрів, збирати гриби та ягоди.
Очевидно, переселенців було декілька сімей, бо одна-дві побоялися б воювати з ведмедями та вовками, яких було достатньо в цій місцевості. Крім того, важко було зробити зруб одному, і один не міг розпилювати досить товсті стовбури дерев. Розміри жител не були великими. Вони складалися з хати та сіней і часом комори для зберігання продуктів харчування, одягу та іншого. Все старалися зробити, як у попередніх оселях на долах.
З меблів були лавиці, стіл, полиці, мисник, колиска. Підлоги не було, вікна маленькі, пічка, цебер, діжка, коцюба, горщики, ікони, за якими було зілля і в декого над ними висів вишитий рушник. Зимою в приміщенні могли бути разом з людьми тварини. Хата була курною.
Проходили роки за роками. Мало що змінилося в сімейному побуті поселян. В основному вони полювали та потрохи відвойовували землю у лісу, викорчовуючи його. Рідко коли покидали своє село, боячись зустрічі з чужинцями або військом.
Поступово зростала кількість населення. Народжувались діти, створювалися нові сім'ї, і про цей населений пункт дізналися в Сучавському цинуті. Перша письмова згадка про Берегомет датується 1696 роком у праці Т. Балана «Документи Буковини», яка була видана в Чернівцях у 1937 році.
Здавна в Берегометі, враховуючи його положення на перехресті різних тогочасних держав, проживали представники різних національностей. Єврейська громада Берегомета у 1800 році становила 10,8 %.
Чому його назвали Берегомет? Якщо подивитися на граматичну основу, то це слово складається з двох коренів — берег і мет. Що ж і хто метав на березі Сірету? Матеріали місцевої усної народної творчості зберегли досить цікаві факти з життя людей тих давніх часів, і на основі цього можна судити, чому вони так назвали своє поселення, і з невеликими видозмінами користуються цією назвою більше 15 поколінь.
Існують дві назви Берегомета — народна і офіційна. Народна або історична назва — Волоський Берегомет, так як тут проживало чимало волохів (румунів), а був ще один Берегомет в Кіцманському повіті — Руський Берегомет , тобто український. Офіційна ділова назва, яка вживалася в австрійському та румунському діловодстві — Берегомет над Сіретом, так як відповідно існував Берегомет над Прутом в Кіцманському повіті. В роки румунської окупації вживалась калька «Берегомет ам Сірет». Поширеною є народна вимова «Берегміть» «до Берегмети», «берегміцкі». З приходом радянської влади відмінність у назві між двома Берегометами стерлася.
Архітектура
У Берегометі залишилося декілька визначних пам'яток, пов'язаних з життєдіяльністю шляхетного роду Васильків.
Найяскравіша споруда — Замок Берегомет, який існував на початку XX століття, у первісному вигляді не зберігся.
У центрі стоїть мурована Михайлівська церква (побудована 1888 року), безпосередньо пов'язана з родом Васильків.
На вулиці Центральній,12 збереглася колишня споруда літньої резиденції роду Васильків (нині селищна лікарня).
При виїзді з Берегомета у бік Сторожинця, ліворуч від дороги, стояла дерев'яна церква Св. Юрія 1890 року з дзвіницею, яка згоріла 18 червня 2010 року
Природоохоронні об'єкти
Берегометський парк, Сіретський заказник (частково), Сіретські скелі.
Інфраструктура
У селищі є гімназія та 4 школи, ПВНЗ Берегометський політехнічний технікум, автошкола, залізнична станція, завод, лісгосп, лікарня, ратуша та ринок. Розвинута приватна промисловість у галузі переробки деревини.
Особистості
- Микола фон Василько — політик, що присвятив більшу частину життя відстоюванню прав українців в Австрійській імперії;
- Георгій Василько фон Серетський — австро-угорський політичний діяч румунського-українського походження, посол до Райхсрату (1895—1904);
- Стефан Василько фон Серетський — представник роду українсько-румунських магнатів на Буковині, перший командант Гуцульсько-Буковинського Легіону УСС;
- Ігор Смуток — дослідник галицької шляхти, доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін;
- Антін Кравс — український і австрійський військовий діяч, генерал-четар УГА;
- Одарка Киселиця — Заслужений художник України, Лауреат «Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича»;
- Олександр Шовк (1979—2019) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни;
- Юлія Осовська (* 1946) — новатор радянського сільськогосподарського виробництва;
- Наприкінці 1930-х років учителювали поет Харитон Бородай, фольклорист і етнограф Мирослава Шандро.
Галерея
Див. також
Примітки
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Берегомет (смт) |
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
- Прогноз погоди в смт Берегомет
- У Чернівецькій області згоріла стара дерев'яна церква
- . Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019.
Література
- Купчанко Михайло. Історія села Берегомет. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Берегомет // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 84.
- Бучек М. С. Берегомет // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 484.
- Berhometh // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 151. (пол.).— S. 151. (пол.)
Посилання
- Облікова картка [ 17 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Андрій Бондаренко — Берегомет
- Старі фото Берегомету[недоступне посилання з лютого 2019]
- Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.