Антирелігі́йний теро́р — система цілеспрямованих акцій КПРС і уряду СРСР, спрямованих на знищення релігійної свідомості людей, усунення церкви із суспільного життя та запровадження комуністичної та марксистської ідеології. Супроводжувався ліквідацією церковних громад, закриттям чи знесенням культових споруд, переслідуванням та фізичним винищенням духовенства, атеїстичною пропагандою.
Антирелігійний терор розпочався після встановлення радянської влади і був спрямований проти всіх конфесій. На початку 1960-х партійно-радянське керівництво посилило антирелігійну роботу, спрямувавши її в першу чергу проти православної церкви: 1960—1965 було закрито 4165 церков — майже 50 % від їх чисельності 1960, зокрема на Тернопільщині — 36 %. Закриті храми використовували під склади, клуби, спортивні зали, різні музеї, в тому числі музеї атеїзму.
В Україні 1965—1974 щорічно закривали в середньому 48 храмів РПЦ, 1974-1987 — 22. Закрили всі семінарії, за винятком Одеської; із 13 монастирів 1970-ті залишили діючими 7. Внаслідок Антирелігійного терору зазнала втрат РКЦ.
У Західній Україні 1944 закрили більшість костьолів, понад 100 священиків заарештували й ув'язнили у ВТТ або депортували в Сибір. Решту духовенства після 1945 змусили виїхати до Польщі. На Поділлі, Волині та Східній Галичині залишилося близько 20 священиків.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — ISBN 966-528-197-6.
- Репресії в Україні (1917-1990 рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є. К. Бабич, В. В. Патока; авт. Вступ. Статті С. І. Білокінь. – К.: Смолоскип, 2007. – 519 с.
- Мусієнко І. В. Згуртування віруючих як форма протидії радянському тоталітаризму: з досвіду Буковини 40–50-х рр. ХХ ст. // Український досвід спільнотного згуртування. Матеріали міжнародної конференції. 26 жовтня 2006 року. – Київ : Українська Видавнича Спілка, 2006. – С. 236–247.