Анна Угорська з династії (Арпадів (угор. Anna magyar hercegnő, англ. Anna of Hungary, Baness of Slavonia, ісп. Ana de Hungría; 1226/27 – 1285) — третя дочка короля Угорщини Бели IV та Марії Ласкарини, галицька княжна, банеса Мачви і Славонії, дружина Ростислава Михайловича, сина Св. Михайла Чернігівського.
| Анна Угорська | |
|---|---|
| Народилася | 1226 Угорщина |
| Померла | 1285 або 1244 |
| Країна | Угорське королівство |
| Діяльність | аристократка |
| Титул | герцогиня[d] і принцеса |
| Рід | Арпади |
| Батько | Бела IV |
| Мати | Марія Ласкарина |
| Брати, сестри | Стефан V Арпад, Béla, Duke of Slavoniad, Маргарита Угорська, Кунегунда Угорська, Ельжбета Угорська, Констанція Угорська і Йолента Польська |
| У шлюбі з | Ростислав Михайлович |
| Діти | Кунегунда Ростиславна, Агрипина Галицька, Бела Ростиславович, Михайло Ростиславович і Єлизавета Ростиславівнаd |
Є нащадком Великих князів Київський Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого. Праправнучка української княжни Єфросинії, доньки Великого князя Київського Мстислава Великого.
Життєпис Редагувати
Анна було однією з десяти дітей угорського короля Бели IV та Марії Ласкарини. Сестрами Анни були св. Кінга, одружена з краківсько-сандомирським князем Болеславом V Сором'язливим, Констанція, одружена з галицьким князем, королем Русі Львом І, бл. Йолента, одружена з калішським князем Болеславом Побожним, Єлизавета, одружена з герцогом Баварії Генрихом ХІІІ Віттельсбахом, св. Маргарита Угорська від народження була присвячена батьками Богу. Її брат Стефан V став угорським королем. У першу чергу через дітей сестер Анни й Єлизавети діти Констанції і Льва І були спорідненими з основними королівськими родинами Центральної Європи.
Після відходу з Угорщини монголо-татар Бела IV згодився 1243 р. видати свою дочку за князя Ростислава Михайловича, що боровся за Галич з дядьком Данилом Галицьким, як онук князя Романа по дочці Олені. Після поразки у походах 1244 і 1245 років Бела IV надав їм в управління сербську Мачву, 1247 р. Славонію. З 1250 р. вони осіли у Белграді. Ростислав Михайлович 1256 р. замирював зятя, болгарського царя Михайла І Асеня і нікейського імператора Феодора II Ласкаріса у війні за Фракію, після чого під приводом захисту прав дочки Єлизавети проголосив себе болгарським царем. Підтримував тестя Белу IV у війні з королем Богемії Пшемислом Оттокаром ІІ за спадок австрійських герцогів Бабенбергів, беручи участь у битві під Кресенбрунном. Одруження 1261 р. дочки Кунегунди з Пшемислом Оттокаром ІІ загострило відносини з братом, молодшим королем Стефаном V. Після смерті 1264 р. Ростислава Михайловича сини Бела і Михайло розділили його володіння, які незабаром у них забрав стрийко, король Стефан V. Після його смерті 1272 р. сини Анни — Бела і Михайло загинули у боротьбі за трон. Овдовівши, Анна жила в давніх володіннях до смерті Бели IV, після чого вона перебралась до двору Пшемисла Оттокара ІІ і доньки Кунегунди, забравши частину королівської скарбниці і корону Св. Стефана.
Діти Редагувати
Бела (1243 — листопад 1272), названий на честь діда, короля Бели IV. З 1270 р. бан Сербської Мачви. Після від'їзду матері до Праги залишився вірним Стефану V, по смерті якого був першим кандидатом на регенство. За намовою вдови короля у листопаді 1272 р. був зарізаний і порубаний на шматки Генріхом з Кусека, за що той став баном Славонії.
Михайло (бл. 1245—1269/71), названий на честь діда Михайла Всеволодовича. З 1264 р. бан Боснії, вбитий.
Єлизавета (Эржебет) Ростиславна (1245/46- 1272/98); Була видана видана за царя Болгарії Михайла ІІ Асеня (1246—1256), сина царя Івана Асеня ІІ і Ірини Комніни, дочки епірського деспота. Михайло І був вбитий під час полювання боярами, які поставили царем його двоюрідного брата та Коломана ІІ Асеня. Для легітимності своєї влади той одружився з вдовою вбитого брата. Прогнаний Ростиславом Михайловичем і через декілька місяців вбитий. Третім чоловіком Єлизавети Ростиславни (1260) став палатин Угорщини (1270—1272), бан Славонії (1272—1276) Моїш ІІ Дарої (1210—1281).
Маргарита Ростиславна (1250—1290). У віці 4 років була посвячена у монастир, прийняла постриг 1278 р. Була абатисою кляштору кларисок
Кунегунда Ростиславна (1245 — 9 вересня 1285) з 1261 р. стала другою дружиною короля Чехії Пшемисла Оттокара ІІ, який загинув 1278 р. у битві під Сухими Крутами. По закінченні регентства при синові вийшла заміж 1284 р. за чеського магната Завішу Вітковіча фон Фалькенштайн. У Кунегунди було троє дітей з першого шлюбу Кунегунда, Агнеса, Вацлав ІІ і нешлюбний син Ян з Фалькенштайну.
Агрипина Ростиславна (бл. 1248 — травень 1303/09), з 1265 р. дружина сєрадського князя Лешка II Чорного, майбутнього краківського князя, через чоловічу неспроможність якого з 1271 р. носила дівочий головний убір. Через відсутність результатів лікування розлучились (1271—1274) і зійшлись за сприянням князя Болеслава V Сором‘язливого.
Родовід Редагувати
| Геза II, король Угорщини | ||||||||||||||||
| Бела III, король Угорщини | ||||||||||||||||
| Єфросинія Мстиславівна, донька Великого князя Київського | ||||||||||||||||
| Андрій ІІ, король Угорщини | ||||||||||||||||
| Рено де Шатільйон, князь Антиохійський | ||||||||||||||||
| Агнеса Антиохійська | ||||||||||||||||
| Констанція, княгиня Антиохії | ||||||||||||||||
| Бела IV, король Угорщини | ||||||||||||||||
| Бертольд III, маркграф Істрії | ||||||||||||||||
| Бертольд IV, герцог Меранський | ||||||||||||||||
| Ядвіга Вітельсьбахська | ||||||||||||||||
| Гертруда Меранська | ||||||||||||||||
| Дедо III, маркграф Лужицький | ||||||||||||||||
| Агнеса Лужицька | ||||||||||||||||
| Матильда Генсберг | ||||||||||||||||
| Анна, принцеса Угорщини | ||||||||||||||||
| Мануїл Ласкаріс | ||||||||||||||||
| Феодор I Ласкаріс, імператор Нікейської імперії | ||||||||||||||||
| Іванна Каратцаїна | ||||||||||||||||
| Марія Ласкарина | ||||||||||||||||
| Олексій III Ангел | ||||||||||||||||
| Анна Ангеліна | ||||||||||||||||
| Євфросинія Каматирена | ||||||||||||||||
Примітки Редагувати
- http://mek.oszk.hu/00300/00355/html/ABC00003/00329.htm
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
Посилання Редагувати
- Gyula, Kristó (1986). Az Árpád-kor háborúi. Debrecen: Zrínyi Kiadó. ISBN 963-326-348-4.
- Iván, Bertényi (2009). Az Áprád-ház királyai – Nemzeti dinasztiánk három évszázada. Budapest: Officina Kiadó. ISBN 978-963-9705-63-0.
- Forrásjelzés-Pallas http://mek.oszk.hu/00000/00060/html/005/pc000512.html [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]