Його високопреосвященство Іларіо́н (справжнє ім'я Шукало Роман Васильович; 3 травня 1951, смт. Рудне, Львівська область) — архієрей РПЦвУ з 1991 року, митрополит Донецький і Маріупольський. З 2011 року — український колаборант з Росією, постійний член синоду РПЦвУ. З 2009 року — член Міжсоборної присутності Російської православної церкви. За співпрацю з терористичною організацією ДНР є фігурантом бази «Миротворець». З 9 грудня 2018 року йому анульовано право на перетин лінії розмежування.
Життєпис Редагувати
Роман Васильович Шукало народився 3 травня 1951 року в селищі Рудне на околиці Львова в сім'ї переселенців з Холмщини.
1968 року після невдалої спроби вступити до Московської духовної семінарії був зарахований до Львівського сільськогосподарського інституту, після закінчення якого навчався в аспірантурі і захистив кандидатську дисертацію. Викладав у Вишнянському сільськогосподарському технікумі у Львівській області.
Під час навчання в інституті був іподияконом митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика). У 1979 році переїхав в Донецьк, де був псаломником Церкви Успіння Божої Матері в Будьонівці. 1980 року вступив до Одеської духовної семінарії. На Стрітення, 15 лютого 1981 року, під час Служби Божої в Успенському кафедральному соборі Одеси був висвячений на диякона митрополитом Херсонським і Одеським Сергієм (Петровим), тимчасовим керівником Ворошиловградсько-Донецької єпархії, і направлений на служіння в Петропавлівський кафедральний собор Ворошиловграда. 2 жовтня наступного року митрополитом Львівським Миколаєм висвячений на священика і призначений ключарем Петропавлівського собору.
23 листопада 1986 року призначений настоятелем Церкви святого Миколая в Ровеньках. 1987 року зарахований до Московської духовної академії, яку закінчив у 1991 році. У 1988 році призначений настоятелем Миколаївського собору Старобільська і благочинним Старобільського округу, членом Єпархіальної ради.
До Великодня 1989 року був зведений у сан протоієрея.
Рішенням синоду РПЦвУ від 5 вересня 1991 року призначений єпископом Івано-Франківським і Коломийським, керівником Івано-Франківської єпархії. 21 вересня пострижений в чернецтво з ім'ям «Іларіон» на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського. 27 вересня за Літургією в Хрестовоздвиженському храмі на Подолі зведений у сан архімандрита. 29 вересня у Володимирському кафедральному соборі висвячений на єпископа Івано-Франківського і Коломийського.
Після того, як 22 січня 1992 року єпископ Чернівецький Онуфрій Березовський не підписав Звернення єпископату України до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати УПЦ автокефалію, наступного дня синод РПЦвУ змістив його з кафедри і призначив керівником Івано-Франківської єпархії; Іларіона, натомість, — єпископом Чернівецьким і Буковинським, керівником Чернівецької єпархії. Однак Онуфрій не виконав цього рішення і залишився в Чернівцях, через що Іларіон (Шукало) не зміг зайняти нову кафедру. Тому 6 квітня 1992 року синод призначив його єпископом Херсонським і Таврійським, керівником Херсонської єпархії.
23 листопада 1995 року був возведений у сан архієпископа.
12 вересня 1996 року призначений керівником Донецької єпархії зі збереженням керівництва Херсонською єпархією. 11 червня 1997 року звільнений з херсонської кафедри, натомість призначений тимчасовим керівником Горлівської єпархії.
23 листопада 2000 року зведений у сан митрополита.
Митрополит Іларіон вважається близьким другом Віктора Януковича, четвертого президента України, який у 1997–2002 роках був головою Донецької ОДА. Іларіон активно підтримував Януковича під час президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції. 12 листопада 2004 року під час єпархіальних зборів митрополит назвав Януковича «православним президентом», а його конкурента від опозиції Віктора Ющенка — «слугою сатани». В церквах Донецької єпархії розповсюджувалася агітація, а деякі священики закликали парафіян голосувати за провладного кандидата.
27 січня 2007 року звільнений від управління Горлівською єпархією, однак, залишився священноархімандритом Святогірської лаври. 31 травня 2007 року призначений відповідальним перед Священним Синодом за будівництво Кафедрального собору Воскресіння Христового в Києві. 9 липня 2009 року його звільнено з цієї посади
27 липня 2009 року признечений членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви
29 вересня 2010 року нагороджений правом носіння другої панагії.
14 червня 2011 року призначений постійним членом Священного Синоду.
Через те, що під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) у 2011–2012 роках, Синод без його участі звільнив архієпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), його секретаря і «праву руку», з кількох найвпливовіших в УПЦ посад, ЗМІ та незалежні оглядачі звинуватили групу постійних членів Синоду в складі митрополитів Іларіона, Павла (Лебедя) та Агафангела (Саввіна) у спробі усунути від практичного управління церквою її предстоятеля, взяти владу в свої руки і ліквідувати самостійність УПЦ. Підтримував тісні зв'язки з колишнім Президентом України Януковичем.
10 жовтня 2021 року отримав право на служіння з виносним Хрестом.
2022 року, після російського вторгнення до України, почав співпрацювати із окупантами. У серпні 2022 року Іларіон очолив «хрестну ходу» в окупованому Маріуполі, де був присутній голова окупаційної «адміністрації» міста Костянтин Іващенко. Варто зазначити, що у вітальних повідомленнях з нагоди дійства вживалась назва «Російська православна церква» замість УПЦ чи УПЦ МП.
Критика Редагувати
Іларіона критикують за любов до розкоші. В липні 2012 року журналісти сфотографували в нього на руці годинник «Franck Muller» вартістю близько 150 тисяч доларів, що майже в п'ять разів дорожче за «Breguet» патріарха Кирила за 30 тисяч євро. На ялинку в Центрі культури імені Кирила і Мефодія в січні 2013 року митрополит приїхав на джипі «Cadillac Escalade», ціни на який у офіційних дилерів в Україні коливаються в межах $105-155 тис. в залежності від комплектації. За інформацією народного депутата України Олександра Бригинця, єдиний неушкоджений будинок у Пісках — садиба митрополита Ілларіона.
Нагороди Редагувати
- Орден «За заслуги» I ст. (3 травня 2011) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідеалів гуманізму і милосердя в суспільстві, багаторічну подвижницьку діяльність
- Орден «За заслуги» II ст. (2 липня 2007) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Донецької області, вагомі трудові досягнення та з нагоди 75-річчя утворення області
- Орден «За заслуги» III ст. (2 травня 2001) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність
- Орден Дружби (Російська Федерація, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій.
Примітки Редагувати
- У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
- Шукало Роман Васильович [ 11 грудня 2019 у Wayback Machine.] Центр «Миротворець»
- . Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
- Будівничий православних храмів. [ 20 березня 2013 у Wayback Machine.] Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011
- 22 января. [ 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] Православие. Ru (рос.)
- ↑ Церква і вибори: уроки 2004 року. [ 1 листопада 2011 у Wayback Machine.] Олег Турій, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
- Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. [ 15 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
- Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 липня 2009 року. [ 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
- Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви [ 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 червня 2011 року. [ 26 серпня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви
- Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. [ 18 березня 2012 у Wayback Machine.] Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
- Російська церква перестала соромитись своєї назви. В Маріуполі відбулась третя за літо хресна хода РПЦ, - ФОТО. 0629.com.ua - Сайт города Мариуполя (укр.). Процитовано 24 січня 2023.
- Донецький митрополит Іларіон носить годинник за 150 тисяч євро. [ 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] Тиждень.ua з посиланням на «Новости Донбасса»
- Донецький митрополит своїм годинником «переплюнув» самого Кирила. [ 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] ТСН
- Донецький митрополит носить годинник за 150 тисяч євро. [ 7 лютого 2013 у Wayback Machine.] ТаблоID, Українська правда
- Донецький Митрополит приїхав до дітей на «Кадилаці». [ 8 січня 2013 у Wayback Machine.] Українська правда
- . Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
- Указ Президента України № 545/2011 від 3 травня 2011 року «Про нагородження орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 30 листопада 2012. Процитовано 3 травня 2011.
- Указ Президента України № 582/2007 від 2 липня 2007 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій Донецької області»
- Указ Президента України № 291/2001 від 2 травня 2001 року «Про нагородження орденом „За заслуги“»
- Указ Президента Российской Федерации № 619 от 11 июля 2013 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации» [ 24 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
Посилання Редагувати
- Біографія на офіційному сайті РПЦвУ [ 27 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Будівничий православних храмів. [ 20 березня 2013 у Wayback Machine.] Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011