Іван Якович Вишняков (рос. Вишняков Иван Яковлевич, 1699, Москва — 8 серпня, 1761, Санкт-Петербург) — російський художник 18 ст., представник бароко і рококо.
| Іван Якович Вишняков | |
|---|---|
| рос. Вишняков Иван Яковлевич | |
|
| |
| Народження | 1699 Москва, Московія |
| Смерть | 8 серпня 1761 |
| Санкт-Петербург, Російська імперія | |
| Національність | росіянин |
| Країна | Російська імперія |
| Жанр | портрет, деративні стінописи, ікони |
| Навчання | у художника Луї Каравака |
| Діяльність | художник, іконописець |
| Напрямок | реалізм, бароко |
| Роки творчості | 1715 — 1761–1761 |
| Вчитель | Луї Каравак і Матвєєв Андрій Матвійович |
| Твори | портрети, ікони |
| | |
| Іван Якович Вишняков у Вікісховищі |
Біографія ред.
Походив з родини ремісника і народився у Москві. За наказом царя, що набирав молодь у нові навчальні заклади, потрапив у 1714 у Санкт-Петербург, де був приписаний до Адміралтейської колегії у науку живопису. Серед викладачів молодика — В.Г. Грузинець.
У 1727 переведений у Канцелярію від будівництва, де рахувався підмайстром у команді художника Андрія Матвієва. За припущеннями, декотрий час навчався у французького художника Луї Каравака, що працював у Санкт-Петербурзі або старанно вивчав його твори. Лише у віці сорок років (1739) за рекомендацією художників Бартоломео Тарсія та Луї Каравака був переведений у статус майстра.
У 1742 брав участь у створенні декорацій і тріумфальних споруд під час коронації Єлизавети Петрівни у Москві разом із командою різних декораторів і архітекторів. З року смерті Андрія Матвієва (1739) та отримання звання майстра переведений на посаду керівника Канцелярії від будівництва, що здійснювала і керувала декоративними роботами у новостворених палацах і церквах російської столиці.
Як художник, створював портрети і ікони, серед них і частка образів, котрими прикрасили Андріївську церкву у місті Київ, вибудовану за проектом надвірного архітектора Вартоломея Растреллі (1700—1771). Це не єдина споруда у стилістиці бароко, де він працював декоратором. За його керівництва майстри і помічники Канцелярії від будівництва працювали над декором у Анічкову та у Літньому палаці Єлизавети Петрівни, у палацах Зимовому та Петергофському.
Серед учнів Вишнякова — російські художники Іван Фірсов, Олексій Антропов, два брати Бельські тощо.
Вишняков був одружений, в родині було шестеро синів, чотири з котрих стануть художниками.
Начальник Вілім Фермор і його діти ред.
Сторінки художньої практики Івана Вишнякова розкриває історія створення портретів дітей генерала Віліма Фермора (1702—1771). Він шотландець за походженням, військову кар'єру починав за царювання Анні Іванівни, був ад'ютантом у Мініха.
У 1736 за участь у війні у Криму отримав звання полковника, а згодом і генерала. Ад'ютантом у Віліма Фермора певний час був сам Суворов.
Ключові позиції у класичній військовій імперії, котрою була Російська імперія, посідали зазвичай військові. Навіть якщо справа була цивільною. Так, генерал Вілім Фермор був головою по відновленню міста Твер після пожежі, а також очолив Канцелярію від будівництва у Санкт-Петербурзі у 1746-1758. Там і зустрілись генерал Фермор та російський художник-портретист. Генерал і замовив художникові портрети своїх дітей. У художньому спадку Вишнякова портрети генеральських дітей найбільш європейські. Це типові парадні портрети при портретуванні підлітків з використанням інтер'єра. Діти одягнені у дорослі, недитячі костюми і імітують пози і поведінку дорослих. Особливо це помітно у позі Сари Фермор, котра копіює поведінку дорослої і люб'язної пані. При цьому художник не упорався з реальністю і у обох портретах присуні скутість рухів і залишки площинності, притаманні парсуні і художнім манерам провінційних російських (і не тільки) художників.
Діти Сари Фермор у майбутньому будуть носити прізвище графів Стенбок-Фермор у 19 ст. Стенбок-Фермори відносились до дворянства Херсонської губернії.
Обрані твори ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ RKDartists
- ↑ . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 вересня 2015.
Джерела ред.
- Успенский А., Словарь художников, в XVIII веке писавших в императорских дворцах. — М., 1913.
- Лебедев Г., Русская живопись первой половины XVIII века. — Л.-М., 1938.
- Ильина Т. В. Иван Яковлевич Вишняков: Жизнь и творчество: К вопросу о национальном своеобразии русского портрета середины XVIII века / Т. В. Ильина; Худож. В. А. Крючков. — М.: Искусство, 1979. — 208, [72] с. — 25 000 экз
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іван Якович Вишняков