Стефанка Димитрова Ла́рикова (нар. 6 вересня 1922, Русе — пом. 9 березня 1992, Київ) — українська художниця декоративно-ужиткового мистецтва; член Спілки радянських художників України з 1967 року. Дружина металофізика Леоніда Ларикова.
| Ларикова Стефанка Димитрова | |
|---|---|
| | |
| Народження | 6 вересня 1922 Русе, Болгарія |
| Смерть | 9 березня 1992 (69 років) |
| Київ, Україна | |
| Країна | Третє Болгарське царство Народна Республіка Болгарія СРСР Україна |
| Навчання | Національна художня академія Болгарії (1955) |
| Діяльність | художниця |
| Вчитель | Стоян Райновd, Георгій Богдановd, Любомир Далчевd і Іван Ненов |
| Працівник | Київський шовковий комбінат |
| Член | Спілка радянських художників України |
| |
Біографія ред.
Народилася 6 вересня 1922 року в місті Русе (нині Болгарія). 1955 року закінчила Вищий інститут образотворчого мистецтва імені Миколи Павловича у Софії, де її педагогами були зокрема Стоян Райнов, Георгій Богданов, Любомир Далчев, Іван Ненов.
У 1956 році працювала художником Софійської текстильної експериментальної фабрики; протягом 1956—1962 років — Київського шовкового комбінату; з 1963 року — у Київській філії Всесоюзного науково-дослідного інституту технічної естетики: у 1967—1969 роках обіймала посаду провного художника-конструктора; з 1970 року виконувала замовлення монументального цеху Художього фонду України. Жила у Києві, в будинку на вулиці Уманській, № 35, квартира № 41. Померла у Києві 9 березня 1992 року.
Творчість ред.
Працювала в галузі декоративного мистецтва (промисловий текстиль, художня кераміка) та художнього конструювання. Серед робіт:
- керамічний горельєф «Рибалки» (1954);
- керамічні грати «Птахи» (1955, Будинок болгаро-радянської дружби в Софії);
- «Ромашки» (1958);
- «Пір'я» (1958);
- «Хвилі» (1958);
- «Листя акації» (1958);
- «Горох» (1958);
- «Широке листя» (1958);
- «Пустеля» (1958);
- «Конвалії» (1959);
- «Квіти» (1959).
- радіоприймача, радіокомбайна, дитячих фільмоскопа і колясок, світильників, хлібниць (1965);
- набору емальованого посуду «Подарунковий» для Київського заводу столових приборів імені Фелікса Дзержинського (1966);
- баянів «Тоніка» і «Тембр» (обидва — 1966);
- піаніно «Ювілейне» для Чернігівської фабрики музичних інструментів імені Павла Постишев (1967);
- магазинів у Києві:
- їдалень:
- ззводу «Метиз» У Києві (1972—1973, керамічні горельєфи);
- заводу газової апаратури у Сумах (1973—1975, керамічні малі форми);
- «Музиканти» (1970);
- «Маски співаючих» (1971);
Авторка циклу керамічних малих форм для дитячого магазину-кафе «Золотий ключик» у Тюмені (1980—1981).
Брала участь у республіканських виставках з 1957 року, зарубіжних — з 1958 року.
Література ред.
- Ларикова Стефанка Димитрова // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 254.;
- А. О. Іллінський. Ларикова Стефанка Димитрова // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.