www.wikidata.uk-ua.nina.az

Мартин білий 2 Pagophila eburnea невеликий морський птах єдиний вид із роду білих мартинів Pagophila Гніздиться у високі

Мартин білий

Мартин білий (Pagophila eburnea) — невеликий морський птах, єдиний вид із роду білих мартинів (Pagophila). Гніздиться у високій Арктиці і має циркумполярне поширення у Гренландії, крайній півночі Північної Америки та Євразії.

Мартин білий
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Завропсиди (Sauropsida)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Мартинові (Laridae)
Рід: Білі мартини
Йоган Якоб Кауп, 1829
Вид:
Мартин білий (P. eburnea)
Біноміальна назва
Pagophila eburnea
(Константин Фіппс, 1774)
Синоніми
  • Larus eburneus Phipps, 1774
  • Pagophila alba Gunnerus

Таксономія ред.

Білий мартин спочатку був описаний Константином Фіппсом у 1774 році як Larus eburneus зі зразка, зібраного на Шпіцбергені. Пізніше Йоганн Якоб Кауп визнав унікальні риси цього птаха і надав йому монотипний рід Pagophila в 1829 році. Пізніше Йоган Ернст Гуннерус дав виду нову конкретну назву — Pagophila alba.[сумнівно — обговорити] Родова назва Pagophila походить від давньогрецького pagos, «морський лід», і philos, «люблячий», а специфічна eburnea — латинською «кольору слонової кістки», від ebur, «слонова кістка». Сьогодні деякі автори вважають білого мартина не гідним свого монотипного роду, натомість вирішивши об'єднати його разом з іншими монотипними чайками назад у рід Larus. Однак більшість авторів до цього не схиляються. Білий мартин не має підвидів. Жоден скам'янілий представник цього роду не відомий.

Традиційно вважається, що цей мартин найтісніше пов'язаний з трипалим, вилохвостим, або рожевим мартином. Анатомічно відрізняється від інших родів тим, що має відносно коротку цівку, вужчу лобкову кістку і потенційно більшу гнучкість у кінетичній структурі черепа. Структурно він найбільше схожий на трипалих мартинів; однак нещодавній генетичний аналіз на основі послідовностей мтДНК показує, що вилохвостий мартин є найближчим родичем білого, за якою слідують вилохвості, утворюючи разом з рожевим і галапагоським мартином спільну кладу. «Pagophila» підтримується як унікальний рід через морфологічні, поведінкові та екологічні відмінності від цих видів.

Розмовні назви з Ньюфаундленду включають «льодяна чайка» та «крижана куріпка», через невиразну схожість з білою куріпкою.

Опис ред.

Вид легко ідентифікувати. Завбільшки приблизно 43 см, має помітно більше схожу на голуба форму, ніж у мартинів роду Larus, також доросла особина має абсолютно біле оперення, без сірої спини, як у інших. Товстий дзьоб блакитний із жовтим кінчиком, а ніжки чорні. Дзьоб має червоний відтінок, а очі — м'ясисте яскраво-червоне кільце біля очей у період розмноження. Крик польоту — жорсткий, схожий накрик крячок.

Молоді птахи мають темнувату голову та різну кількість чорних плям у крилах та хвості. Молодняку потрібно два роки, щоб досягти повного оперення дорослих. Немає відмінностей у зовнішньому вигляді в географічному ареалі виду.

Обміри :

  • Довжина : 40-43 см
  • Вага : 448—687 г
  • Розмах крил : 108—120 см

Поширення та середовище існування ред.

Білий мартин, що зимує в Беринговому морі

У Північній Америці гніздиться лише в канадській Арктиці. На острові Сеймур у Нунавуті знаходиться найбільша відома гніздова колонія, тоді як Елсмір, Девон, Корнуоліс та північні острови Баффінової землі — відомі місця колоній для розмноження. Вважається, що існують і інші невеликі колонії розмноження, які досі не виявлені. Немає даних про розмноження білого мартина на Алясці.

Взимку білі мартини мешкають поблизу ополонок, великої площі відкритої води, оточеної морським льодом. Північноамериканські птахи, а також деякі з Гренландії та Європи, зимують уздовж 2000 кілометрів краю льоду, що тягнеться від 50° до 64° північної широти від моря Лабрадор до протоки Девіса, яка межує з Лабрадором та південно-західною Гренландією. Зимуючих мартинів часто можна побачити на східних узбережжях Ньюфаундленду та Лабрадору, а іноді вони з'являються на північному узбережжі затоки Святого Лаврентія та у внутрішній частині Лабрадору. З жовтня по червень зимує також у Беринговому та Чукотському морях. Розповсюджений по всіх ополонках та пакових льодах Берингового моря. Також блукає по всій прибережній Канаді та північному сході Сполучених Штатів, хоча й повідомляється про окремих особин далі на південь, наприклад, Каліфорнії та Джорджії, а також на Британських островах, причому більшість записів припадає на кінець листопада — початок березня. Молодняк, як правило, мандрує далі від Арктики, ніж дорослі.

Екологія та поведінка ред.

У польоті

Білі мартини восени мігрують лише на невеликі відстані на південь, більша частина популяції зимує в північних широтах на краю пакового льоду, хоча деякі птахи досягають більш помірних районів.

Раціон ред.

Споживає рибу та ракоподібних, гризунів, яйця та дрібних пташенят, але також при нагоді живиться падлом, часто зустрічається на трупах тюленів або морських свиней. Відомо, що може слідкувати за білими ведмедями та іншими хижаками, щоб харчуватися залишками від їхнього полювання.

Розмноження ред.

Білий мартин розмножується на узбережжях Арктики та скелях, відкладаючи від одного до трьох оливкових яєць у земному гнізді, вистеленому мохом, лишайниками або водоростями.

Статус ред.

У 2012 році загальна популяція білих мартинів становила від 19 до 27 тисяч особин. Більшість із них були в Росії, 2,5–10 тисяч уздовж арктичного узбережжя, 4 тисячі на архіпелазі Північна Земля та 8 тисяч на землі Франца Йосифа та острові Вікторія. Також за підрахунками в Гренландії було близько 4000 особин а в 2002–03 роках у Канаді було зареєстровано 500—700. Під час вивчення даних, зібраних на криголамом, що курсував між Гренландією і Шпіцбергеном між 1988 і 2014 роками, Клодом Жуарісом з Бельгійського інституту природничих наук виявлено семикратне падіння кількості білого мартина після 2007 року. Вид швидко зникає в Канаді, тоді як в інших частинах його ареалу його популяція погано відома. Популяція в Канаді на початку 2000-х була приблизно на 80 % меншою, ніж у 1980-х.

Незаконне полювання може бути однією з причин зменшення чисельності популяції у Канаді, а другою причиною може бути зменшення кількості морського льоду. Білі мартини розмножуються поблизу морського льоду, і його втрата може ускладнити годування пташенят.

Вид класифікується Міжнародним союзом охорони природи як «близький до загрозливого».

Примітки ред.

  1. . Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2020. 
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Mallory, Mark L.; Stenhouse, Iain J.; Gilchrist, Grant; Robertson, J., Gregory; Haney, Christopher; Macdonald, Stewart D. (2008). Ivory Gull: Systematics. The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Процитовано 16 листопада 2010.  (необхідна підписка)
  4. Jobling, James A (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 143, 288. ISBN 978-1-4081-2501-4. 
  5. ↑ Mallory, Mark L.; Stenhouse, Iain J.; Gilchrist, Grant; Robertson, J., Gregory; Haney, Christopher; Macdonald, Stewart D. (2008). Ivory Gull: Distribution. The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Процитовано 18 листопада 2010.  (необхідна підписка)
  6. Pons, J.-M.; Hassanin, A.; Crochet, P.-A. (2005). . Molecular Phylogenetics and Evolution 37 (3): 686–699. PMID 16054399. doi:10.1016/j.ympev.2005.05.011. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 14 жовтня 2020. 
  7. McAtee, W. L. (1951). Bird Names Connected with Weather, Seasons, and Hours. American Speech 26 (4): 268–278. JSTOR 453005. doi:10.2307/453005. 
  8. . www.allaboutbirds.org (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 25 вересня 2020. 
  9. ↑ BirdLife International (2012). «Pagophila eburnea» [ 7 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. IUCN Red List of Threatened Species. 2012. Retrieved 26 November 2013.
  10. Volkov, Andrej E.; Korte, Jacobus De (1966). . Polar Research 15: 11–21. doi:10.1111/j.1751-8369.1996.tb00455.x. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 14 жовтня 2020. 
  11. Gilg, Olivier; Boertmann, David; Merkel, Flemming (2009). . Polar Biology 32 (9): 1275–1286. doi:10.1007/s00300-009-0623-4. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 14 жовтня 2020. 
  12. ↑ Beautiful ivory gulls are disappearing from the Arctic. New Scientist (3091): 14. 17 вересня 2016. 
  13. Gilchrist, H. Grant; Mallory, Mark L. (2005). Declines in abundance and distribution of the ivory gull (Pagophila eburnea) in Arctic Canada. Biological Conservation 121 (2): 303–309. doi:10.1016/j.biocon.2004.04.021. 
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Martin bilij 2 Pagophila eburnea nevelikij morskij ptah yedinij vid iz rodu bilih martiniv Pagophila Gnizditsya u visokij Arktici i maye cirkumpolyarne poshirennya u Grenlandiyi krajnij pivnochi Pivnichnoyi Ameriki ta Yevraziyi Martin bilijOhoronnij statusBlizkij do zagrozlivogo MSOP 3 1 1 Biologichna klasifikaciyaCarstvo Tvarini Animalia Tip Hordovi Chordata Klada Zavropsidi Sauropsida Klas Ptahi Aves Ryad Sivkopodibni Charadriiformes Rodina Martinovi Laridae Rid Bili martiniJogan Yakob Kaup 1829Vid Martin bilij P eburnea Binomialna nazvaPagophila eburnea Konstantin Fipps 1774 SinonimiLarus eburneus Phipps 1774 Pagophila alba Gunnerus Zmist 1 Taksonomiya 2 Opis 3 Poshirennya ta seredovishe isnuvannya 4 Ekologiya ta povedinka 4 1 Racion 4 2 Rozmnozhennya 5 Status 6 PrimitkiTaksonomiya red Bilij martin spochatku buv opisanij Konstantinom Fippsom u 1774 roci yak Larus eburneus zi zrazka zibranogo na Shpicbergeni 3 Piznishe Jogann Yakob Kaup viznav unikalni risi cogo ptaha i nadav jomu monotipnij rid Pagophila v 1829 roci Piznishe Jogan Ernst Gunnerus dav vidu novu konkretnu nazvu Pagophila alba sumnivno obgovoriti Rodova nazva Pagophila pohodit vid davnogreckogo pagos morskij lid i philos lyublyachij a specifichna eburnea latinskoyu koloru slonovoyi kistki vid ebur slonova kistka 4 Sogodni deyaki avtori vvazhayut bilogo martina ne gidnim svogo monotipnogo rodu natomist virishivshi ob yednati jogo razom z inshimi monotipnimi chajkami nazad u rid Larus Odnak bilshist avtoriv do cogo ne shilyayutsya Bilij martin ne maye pidvidiv Zhoden skam yanilij predstavnik cogo rodu ne vidomij 5 Tradicijno vvazhayetsya sho cej martin najtisnishe pov yazanij z tripalim vilohvostim abo rozhevim martinom 3 Anatomichno vidriznyayetsya vid inshih rodiv tim sho maye vidnosno korotku civku vuzhchu lobkovu kistku i potencijno bilshu gnuchkist u kinetichnij strukturi cherepa Strukturno vin najbilshe shozhij na tripalih martiniv odnak neshodavnij genetichnij analiz na osnovi poslidovnostej mtDNK pokazuye sho vilohvostij martin ye najblizhchim rodichem bilogo za yakoyu sliduyut vilohvosti utvoryuyuchi razom z rozhevim i galapagoskim martinom spilnu kladu 6 Pagophila pidtrimuyetsya yak unikalnij rid cherez morfologichni povedinkovi ta ekologichni vidminnosti vid cih vidiv Rozmovni nazvi z Nyufaundlendu vklyuchayut lodyana chajka ta krizhana kuripka cherez neviraznu shozhist z biloyu kuripkoyu 7 Opis red Vid legko identifikuvati Zavbilshki priblizno 43 sm maye pomitno bilshe shozhu na goluba formu nizh u martiniv rodu Larus takozh dorosla osobina maye absolyutno bile operennya bez siroyi spini yak u inshih Tovstij dzob blakitnij iz zhovtim kinchikom a nizhki chorni Dzob maye chervonij vidtinok a ochi m yasiste yaskravo chervone kilce bilya ochej u period rozmnozhennya Krik polotu zhorstkij shozhij nakrik kryachok Molodi ptahi mayut temnuvatu golovu ta riznu kilkist chornih plyam u krilah ta hvosti Molodnyaku potribno dva roki shob dosyagti povnogo operennya doroslih Nemaye vidminnostej u zovnishnomu viglyadi v geografichnomu areali vidu 3 Obmiri 8 Dovzhina 40 43 sm Vaga 448 687 g Rozmah kril 108 120 smPoshirennya ta seredovishe isnuvannya red nbsp Bilij martin sho zimuye v Beringovomu moriU Pivnichnij Americi gnizditsya lishe v kanadskij Arktici 5 Na ostrovi Sejmur u Nunavuti znahoditsya najbilsha vidoma gnizdova koloniya todi yak Elsmir Devon Kornuolis ta pivnichni ostrovi Baffinovoyi zemli vidomi miscya kolonij dlya rozmnozhennya Vvazhayetsya sho isnuyut i inshi neveliki koloniyi rozmnozhennya yaki dosi ne viyavleni Nemaye danih pro rozmnozhennya bilogo martina na Alyasci Vzimku bili martini meshkayut poblizu opolonok velikoyi ploshi vidkritoyi vodi otochenoyi morskim lodom 5 Pivnichnoamerikanski ptahi a takozh deyaki z Grenlandiyi ta Yevropi zimuyut uzdovzh 2000 kilometriv krayu lodu sho tyagnetsya vid 50 do 64 pivnichnoyi shiroti vid morya Labrador do protoki Devisa yaka mezhuye z Labradorom ta pivdenno zahidnoyu Grenlandiyeyu Zimuyuchih martiniv chasto mozhna pobachiti na shidnih uzberezhzhyah Nyufaundlendu ta Labradoru a inodi voni z yavlyayutsya na pivnichnomu uzberezhzhi zatoki Svyatogo Lavrentiya ta u vnutrishnij chastini Labradoru Z zhovtnya po cherven zimuye takozh u Beringovomu ta Chukotskomu moryah Rozpovsyudzhenij po vsih opolonkah ta pakovih lodah Beringovogo morya Takozh blukaye po vsij priberezhnij Kanadi ta pivnichnomu shodi Spoluchenih Shtativ hocha j povidomlyayetsya pro okremih osobin dali na pivden napriklad Kaliforniyi ta Dzhordzhiyi a takozh na Britanskih ostrovah prichomu bilshist zapisiv pripadaye na kinec listopada pochatok bereznya Molodnyak yak pravilo mandruye dali vid Arktiki nizh dorosli Ekologiya ta povedinka red nbsp U polotiBili martini voseni migruyut lishe na neveliki vidstani na pivden bilsha chastina populyaciyi zimuye v pivnichnih shirotah na krayu pakovogo lodu hocha deyaki ptahi dosyagayut bilsh pomirnih rajoniv Racion red Spozhivaye ribu ta rakopodibnih grizuniv yajcya ta dribnih ptashenyat ale takozh pri nagodi zhivitsya padlom chasto zustrichayetsya na trupah tyuleniv abo morskih svinej Vidomo sho mozhe slidkuvati za bilimi vedmedyami ta inshimi hizhakami shob harchuvatisya zalishkami vid yihnogo polyuvannya Rozmnozhennya red Bilij martin rozmnozhuyetsya na uzberezhzhyah Arktiki ta skelyah vidkladayuchi vid odnogo do troh olivkovih yayec u zemnomu gnizdi vistelenomu mohom lishajnikami abo vodorostyami Status red U 2012 roci zagalna populyaciya bilih martiniv stanovila vid 19 do 27 tisyach osobin 9 Bilshist iz nih buli v Rosiyi 2 5 10 tisyach uzdovzh arktichnogo uzberezhzhya 4 tisyachi na arhipelazi Pivnichna Zemlya 10 ta 8 tisyach na zemli Franca Josifa ta ostrovi Viktoriya Takozh za pidrahunkami v Grenlandiyi bulo blizko 4000 osobin 11 a v 2002 03 rokah u Kanadi bulo zareyestrovano 500 700 Pid chas vivchennya danih zibranih na krigolamom sho kursuvav mizh Grenlandiyeyu i Shpicbergenom mizh 1988 i 2014 rokami Klodom Zhuarisom z Belgijskogo institutu prirodnichih nauk viyavleno semikratne padinnya kilkosti bilogo martina pislya 2007 roku 12 Vid shvidko znikaye v Kanadi todi yak v inshih chastinah jogo arealu jogo populyaciya pogano vidoma Populyaciya v Kanadi na pochatku 2000 h bula priblizno na 80 menshoyu nizh u 1980 h Nezakonne polyuvannya mozhe buti odniyeyu z prichin zmenshennya chiselnosti populyaciyi u Kanadi a drugoyu prichinoyu mozhe buti zmenshennya kilkosti morskogo lodu Bili martini rozmnozhuyutsya poblizu morskogo lodu i jogo vtrata mozhe uskladniti goduvannya ptashenyat 12 13 Vid klasifikuyetsya Mizhnarodnim soyuzom ohoroni prirodi yak blizkij do zagrozlivogo 9 Primitki red Arhivovana kopiya Arhiv originalu za 7 zhovtnya 2018 Procitovano 14 zhovtnya 2020 Fesenko G V Vitchiznyana nomenklatura ptahiv svitu Krivij Rig DIONAT 2018 580 s ISBN 978 617 7553 34 1 a b v Mallory Mark L Stenhouse Iain J Gilchrist Grant Robertson J Gregory Haney Christopher Macdonald Stewart D 2008 Ivory Gull Systematics The Birds of North America Online Cornell Lab of Ornithology Procitovano 16 listopada 2010 nbsp neobhidna pidpiska Jobling James A 2010 The Helm Dictionary of Scientific Bird Names London Christopher Helm s 143 288 ISBN 978 1 4081 2501 4 a b v Mallory Mark L Stenhouse Iain J Gilchrist Grant Robertson J Gregory Haney Christopher Macdonald Stewart D 2008 Ivory Gull Distribution The Birds of North America Online Cornell Lab of Ornithology Procitovano 18 listopada 2010 nbsp neobhidna pidpiska Pons J M Hassanin A Crochet P A 2005 Phylogenetic relationships within the Laridae Charadriiformes Aves inferred from mitochondrial markers Molecular Phylogenetics and Evolution 37 3 686 699 PMID 16054399 doi 10 1016 j ympev 2005 05 011 Arhiv originalu za 9 serpnya 2017 Procitovano 14 zhovtnya 2020 McAtee W L 1951 Bird Names Connected with Weather Seasons and Hours American Speech 26 4 268 278 JSTOR 453005 doi 10 2307 453005 Ivory Gull Identification All About Birds Cornell Lab of Ornithology www allaboutbirds org angl Arhiv originalu za 25 chervnya 2020 Procitovano 25 veresnya 2020 a b BirdLife International 2012 Pagophila eburnea Arhivovano 7 zhovtnya 2018 u Wayback Machine IUCN Red List of Threatened Species 2012 Retrieved 26 November 2013 Volkov Andrej E Korte Jacobus De 1966 Distribution and numbers of breeding ivory gulls Pagophila eburnea in Severnaja Zemlja Russian Arctic Polar Research 15 11 21 doi 10 1111 j 1751 8369 1996 tb00455 x Arhiv originalu za 24 lipnya 2018 Procitovano 14 zhovtnya 2020 Gilg Olivier Boertmann David Merkel Flemming 2009 Status of the endangered Ivory Gull Pagophila eburnea in Greenland Polar Biology 32 9 1275 1286 doi 10 1007 s00300 009 0623 4 Arhiv originalu za 20 grudnya 2020 Procitovano 14 zhovtnya 2020 a b Beautiful ivory gulls are disappearing from the Arctic New Scientist 3091 14 17 veresnya 2016 Gilchrist H Grant Mallory Mark L 2005 Declines in abundance and distribution of the ivory gull Pagophila eburnea in Arctic Canada Biological Conservation 121 2 303 309 doi 10 1016 j biocon 2004 04 021 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Martin bilij amp oldid 35057008