Яра́нга (з чукотської) — назва переносного житла народів Північно-Східного Сибіру на крайній півночі Азії (Чукотський автономний округ Росії).
Будування і структура Редагувати
Яранга у плані кругла, зі скошеними до осереддя стінками, являє собою розбірне напівсферичне шатро (намет). Каркас, тобто циліндрична стіна й конічна покрівля складалися з трьох основних жердин (тичин). У тундрових чукчів яранги вкривались оленячими шкурами (таких шкур на будівництво однієї яранги могло бути використано аж 50), у приморських чукчів, ескімосів, ітельменів і коряків — моржовими.
Всередині яранга розділялась пологами у вигляді великих глухих хутряних мішків з оленячих шкур, розтягнутих на тичинах. Таким чином житло чукчів, зазвичай, було розділене на чотагін — холодну частину, яка крім функції сіней грала ще й роль комори, та теплу частину — власне полог, в якій мешканці яранги проводили більшу частину часу і спали. У великих ярангах заможних господарів пологів могло бути декілька, виокремлених по різні боки яранги.
Освітлювалась й опалювалася яранга кам'яною, глиняною або дерев'яною жировою лампою. Їжу готували на багатті в чотагіні. Яранга приморських чукчів відрізнялася від житла оленярів відсутністю димового отвору.
Розповсюдження Редагувати
Яранга розповсюджена у кочових чукчів і коряків, а також ітельменів, ескімосів, деяких груп евенів та юкагірів.
У радянський період яранги використовували в оленярських колгоспних бригадах, в наш час яранги як житло втратили своє значення.
Див. також Редагувати
Джерела і література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 12 (1985)
- Словник іншомовних слів, К.:Головна Редакція УРЕ АН УРСР, 1975
- Народы мира. Историко-этнографический справочник, М.: "Советская энциклопедия", 1988