Шейнін Артем Григорович

Артем Григорович Шейнін (нар. 26 січня 1966, Москва, РРФСР, СРСР) — російський журналіст, пропагандист, телеведучий, редактор телевізійних програм, письменник. Перший заступник директора Дирекції соціальних та публіцистичних програм АТ "Перший канал ". Керівник програми "Познер " (листопад 2008 — т. ч.), ведучий ток-шоу "Час покаже " (серпень 2016 — т. ч.) та «Перша студія» (з 23 січня по 20 липня 2017 року).

Шейнін Артем Григорович
Народився	26 січня 1966(1966-01-26) (57 років) Москва, СРСР
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	ведучий новин, журналіст, ведучий, телеведучий
Alma mater	Історичний факультет МДУ (1993)
Знання мов	російська
Нагороди
IMDb	ID 9688835
Медіафайли у Вікісховищі

Член Фонду «Академія російського телебачення» (2007 — т. ч.).

Біографія

Артем Шейнін народився 26 січня 1966 в Москві.

У шкільні роки займався рукопашним боєм. Після закінчення середньої школи у військкоматі попросився служити десантником, пройшов медкомісію і був направлений до ДТСААФ, де вперше стрибнув з парашутом.

У 1984—1986 роках проходив військову службу за призовом у лавах Радянської армії. Брав участь у складі ОКРВА у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан. Служив у складі 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади (56-й гв. одшбр) 40-ї загальновійськової армії (40 ОА) Туркестанського військового округу ЗС СРСР. На другому році служби був призначений командиром відділення. Гвардії сержант ВДВ.

1993 року закінчив історичний факультет Московського державного університету імені М. М. В. Ломоносова (Кафедра етнології під керівництвом Володимира Володимировича Піменова).

У 1996 році працював антропологом, багато подорожував Чукоткою і Сахаліном. У тому ж році побачив у газеті оголошення про те, що в програму «Безкінечна подорож» на телеканалі РТР (виробництво компанії " DIXI ") потрібен ведучий. Шейнін прийшов на кастинг, але не пройшов його. Тоді продюсер передачі Тетяна Фоніна призначила його на посаду редактора, ким він пропрацював протягом року. Обіймав аналогічну посаду в ток-шоу "Національний інтерес із Дмитром Кисельовим ".

З серпня 2014 року (з моменту створення) — продюсер ток-шоу " Час покаже " на «Першому каналі». Наприкінці серпня 2016 року, після обрання ведучого програми Петра Толстого депутатом Державної думи, Шейнін зайняв його місце. До цього він неодноразово брав участь у цьому ток-шоу як експерт. У першій передачі 2017 року Шейніна змінив ведучий Анатолій Кузичев.

З 23 січня по 20 липня 2017 — ведучий ток-шоу «Перша студія» на «Першому каналі». З квітня того ж року періодично продовжує вести передачу «Час покаже», після закриття «Першої студії» повернувся до неї остаточно. У 2017 році був номінований на премію " ТЕФІ " та став фіналістом у категорії «Вечірній прайм» у номінації «Ведучий суспільно-політичного ток-шоу прайм-тайму» за свою роботу у ток-шоу «Перша студія».

Автор книг та фільмів про Афганську війну (1979—1989).

За сприяння Шейніна у травні 2017 року Спілка письменників незаконного самопроголошеного формування Луганської Народної Республіки (ЛНР) випустила збірку прози, поезії та драматургії «Вибір Донбасу».

17 жовтня 2017 року Артем Шейнін потрапив до бази відомого українського сайту «Миротворець» через відвідування Криму (з формулюванням «за порушення державного кордону України з метою проникнення в окупований Росією Крим»). У січні 2018 року в інтерв'ю інтернет-радіо MediaMetrics телеведучий порівняв свою роботу з бойовими діями на Донбасі. При цьому зазначив, що сам не поїхав воювати через вік.

Санкції

Артем Шейнін виступав із заявами на підтримку незаконної анексії Криму та визнання незалежності так званих Донецької та Луганської народних республік. У своїх прямих ефірах Шейнін пропагує етнічну ворожнечу між українцями та росіянами, заперечує суверенітет і територіальну цілісність України. Говорячи про 24 лютого 2022 року, день повномасштабної невиправданої військової агресії Росії проти України, Шейнін заявив, що російська операція в Україні є неминучою і її метою є змусити українську владу підтримувати мир.

Доданий до санкційних списків багатьох крайн.

Особисте життя

Артем Шейнін одружений другим шлюбом на Ользі (хімік за освітою). Батько трьох дітей : син Дмитро (нар. 1989) від першого шлюбу, а також дочка Дар'я (нар. 2001) та син Григорій (нар. 2009) — від другого.

За два тижні до свого 54-річчя, 12 січня 2020 року, Артем Шейнін прийняв хрещення в Олександро-Свірському монастирі, розташованому в Лодейнопольському районі Ленінградської області.

Авторські книги

• Артем Шейнін. Аудіоп'єса «Мой Афган. Звуки музыки», у трьох частинах (2010 рік, тривалість — 01:46:00, виконує автор).
• Артём Шейнин. «Мне повезло вернуться». — М. : «Эксмо», 2012. — 318 с. — ISBN 978-5-699-56153-7.
• Артём Шейнин. «Десантно-штурмовая бригада. Непридуманный Афган». — М. : «Эксмо», 2015. — 272 с. — ISBN 978-5-699-79321-1.

Нагороди

• 2008 — Подяка Президента Російської Федерації В. В. Путіна (23 квітня 2008 року) — за інформаційне забезпечення та активну громадську діяльність з розвитку громадянського суспільства в Російській Федерації.
• 2017 — фіналіст російської індустріальної телевізійної премії " ТЕФІ " у категорії «Вечірній прайм» у номінації «Ведучий суспільно-політичного ток-шоу прайм-тайму» — за роботу в ток-шоу «Перша студія» на " Першому каналі ".

Інцидент

9 березня 2018 року український відеоблогер і колишній десантник Валерій Ананьєв, що брав участь у антитерористичної операції (АТО) на сході України, побачив Артема Шейніна з дружиною в центрі міста Верона (Італія) і після словесної перепалки назвав його пропагандист війни, з вини якого з обох сторін вмирають люди, і кілька разів плюнув йому в обличчя, додавши, що задушив би його, якби зустрів в іншому місці. Пізніше Шейнін, коментуючи зустріч з Ананьєвим, назвав його поведінку «добре продуманою провокацією», яка була спрямована на те, щоб «викликати відповідну реакцію з його боку», і заявив, що відчуває до опонента «тільки жалість і співчуття» і сподівається, що коли-небудь український блогер отямиться, прийде в себе і тоді вони поговорять вже по-людськи.

Примітки

1. . Официальный сайт Центральной избирательной комиссии Российской Федерации // cikrf.ru. 6 червня 2018. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 6 березня 2022. 
2. . Официальный сайт Фонда «Академия российского телевидения» (Москва) // tefi.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 21 жовтня 2016. 
3. Яна Гордеева (6 липня 2017). . Официальный сайт «Экспресс-газеты» // eg.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 січня 2020. 
4. Владислав Шурыгин (26 липня 2017). . Официальный сайт газеты «Завтра» // zavtra.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
5. Данила Гальперович (2 серпня 2011). . Радио «Свобода» // svoboda.org. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
6. . // artofwar.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 18 липня 2018. 
7. Михаил Рузманов (8 квітня 2017). . The Hollywood Reporter // thr.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
8. . Первый канал. 19 травня 2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 6 березня 2022. 
9. Ольга Сабурова (1 жовтня 2016). . Официальный сайт газеты «Собеседник» // sobesednik.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
10. Ирина Петровская (27 травня 2016). . Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
11. Ирина Петровская (2 вересня 2016). . Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 21 жовтня 2016. 
12. Ведущие: Лев Гулько, Ирина Петровская (21 січня 2017). . Официальный сайт радиостанции «Эхо Москвы» // echo.msk.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
13. . Официальный сайт КПРФ // kprf.ru. 23 січня 2017. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
14. Ирина Петровская (27 січня 2017). . Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 6 березня 2022. 
15. . Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru. 2 октября 2017 года. Архів оригіналу за 26 серпня 2018. Процитовано 24 листопада 2017. 
16. Финалисты «ТЭФИ—2017». [ 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Официальный сайт российской индустриальной телевизионной премии «ТЭФИ» // tefitv.ru (3 октября 2017 года)
17. . «Луганский информационный центр» // lug-info.com. 27 травня 2017. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 30 червня 2017. 
18. Ведущий программы «Время покажет» Шейнин попал в базу сайта «Миротворец». — Артём Шейнин попал в базу скандально известного украинского сайта «Миротворец» из-за посещения Крыма. [ 6 березня 2022 у Wayback Machine.] РИА «Новости» // ria.ru (17 октября 2017 года)
19. Ведущая: Надана Фридрихсон (Mediametrics Live) (27 січня 2018). . // youtube.com. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 4 лютого 2018. 
20. ШЕЙНІН Артем Григорович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 14 березня 2023. 
21. . Официальный сайт газеты «Аргументы и факты» // aif.ru. 21 жовтня 2016. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 24 жовтня 2016. 
22. . Телеканал «Свирь-Инфо» // svirinfo.ru. 16 січня 2020. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 січня 2020. 
23. Артём Шейнин. Аудиопьеса «Мой Афган. Звуки музыки», в трёх частях (2010 год, длительность — 01:46:00, исполняет автор). Слушать аудиокнигу онлайн. [ 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Интернет-платформа «Аудиокниги Клуб» // akniga.org
24. Распоряжение Президента Российской Федерации В. Путина от 23 апреля 2008 года № 214-рп «О поощрении». [ 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru
25. Сергей Гурьянов (12 марта 2018 года). (рос.). Сетевое издание деловой газеты «Взгляд» // vz.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 14 березня 2018. 
26. Телеведущий Шейнин рассказал о нападении десантника‍ ВСУ. — Журналист отметил, что направленная против него провокация не имела успеха, несмотря на то что хулиган действовал «расчётливо и рационально». [ 6 березня 2022 у Wayback Machine.] РИА «Новости» // ria.ru (10 марта 2018 года)
27. . «РБК» // rbc.ru. 10 марта 2018 года. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 14 березня 2018. 
28. . // gazeta.ru. 10 марта 2018 года. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 14 березня 2018. 
29. Вадим Иванов (10 марта 2018 года). (рос.). Официальный сайт телеканала «Звезда» // tvzvezda.ru. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 14 березня 2018.