Маркус Валерій Сергійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркус.

Валерій Сергійович Маркус (нар. 14 липня 1993, Первомайськ на Миколаївщині, Україна, за іншими даними, на Луганщині) — головний сержант 47 окремої механізованої бригади «Маґура», учасник російсько-української війни, письменник і мандрівник.

Валерій Маркус Маркус Валерій Сергійович
Головний сержант
Загальна інформація
Народження	14 липня 1993(1993-07-14) (30 років) Первомайськ, Миколаївська обл., Україна
Військова служба
Роки служби	2011—2016 з 2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	ДШВ України
Формування	47 ОМБр (з 2022)  25 ОПДБр (2011—2016)
Війни / битви	Протистояння у Слов'янську, Бої за Дебальцеве, Битва за Краматорськ, Бої за Шахтарськ, Війна на сході України і Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Нагороди та відзнаки
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України) Іменна вогнепальна зброя
Маркус Валерій Сергійович у Вікісховищі

У 2014 році у складі 25-ї ОПДБр Валерій Маркус брав участь у боях за звільнення Краматорська, Жданівки, Вуглегірська, Шахтарська, Добропілля, Комунара та Дебальцевого. Після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року воював у складі 30-ї ОМБр розвідником. У квітні 2022 року Валерію Маркусу запропонували взяти участь у формуванні 47-го окремого стрілецького батальйону. Маркус обійняв посаду головного сержанта військової частини. У вересні 2022 батальйон розширився до полку, а вже у листопаді 2022 року на базі окремого штурмового полку створено 47-му окрему механізовану бригаду.

Лідер серед військових за загальною кількістю підписників у соцмережах. У січні 2023 опублікував на своєму YouTube каналі відео з лекцією для сержантського складу 47 ОМБр “Маґура”, яке тільки за першу добу зібрало 1 млн переглядів.

Входить до рейтингу “30 до 30: обличчя майбутнього” від Forbes Україна, списку “25 найвпливовіших українських військових” від NV та рейтингу “30 Under 30” від Kyiv Post.

Автор бестселера “Сліди на дорозі”.

Співзасновник Markus Foundation — благодійного фонду, що забезпечує потреби бійців 47 Бригади “Маґура”.

Життєпис

Народився 14 липня 1993 року. У дитинстві захоплювався боксом і футболом, але з 15 років знав, що хоче бути серед «найкрутіших хлопців на планеті» — у повітряно-десантних військах. Наступного дня після 18-го дня народження не чекаючи повістки він прибув у військкомат, щоб піти на службу в ДШВ. З вересня 2011 року почав службу у 25-ій бригаді ДШВ. У 2014, коли до кінця контракту Валерія залишалося пів року, почалося російське вторгнення в Україну. 8 березня 2014 Валерій отримав свій перший бойовий наказ. Він потрапив на фронт під Слов'янськ. За словами Валерія, влітку 2014 року російські бойовики призначили винагороду за його вбивство, після чого він змінив в соцмережах прізвище на вигадане — «Валерій Ананьєв», також прибравши місце народження. 2020 року Валерій відмовився від псевдоніма й повернув на всі свої сторінки в соцмережах справжнє прізвище за паспортом — «Маркус».

Валерій із побратимами, 12 серпня 2014, АТО

Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни й не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової: про звільнення Вуглегірська, Дебальцевого, результати боїв, обстріли, армійське життя.

2016 року був госпіталізований. Після проходження лікування у Дніпрі, Старокостянтинові та Одесі, був звільнений з лав ЗСУ.

У 2017 році вирушив у пішу подорож шляхом святого Якова довжиною у 2000 км з Парижу до мису Фіністерре.

13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», яку Маркус почав писати ще у 2015.

Перед презентацією книги у Дніпрі Валерія Маркуса затримали для проведення слідчих дій щодо бійки у 2016 році. Згодом суд зняв усі звинувачення і справу закрили.

У 2019 році пішов у наступну пішу мандрівку довжиною 3500 км через гори Скандинавії за полярне коло до Північно-Льодовитого океану.

Став героєм повнометражного документального фільму Сергія Дмитренка “Вільна людина. Проща”.

Піднявся на дві з семи “Вершин світу”: у 2019 році на найвищу вершину Африки — Кіліманджаро, а в січні 2022 — Аконкагуа, найвищу вершину Південної Америки. Також у 2019 році піднявся на вершину гори Айленд Пік (Гімалаї). У травні 2022 мала відбутись експедиція на вершину Евересту, але почалось повномасштабне російське вторгнення. Не зволікаючи, Маркус доєднався до лав ЗСУ.

Військовий досвід

Свою військову кар'єру Валерій Маркус розпочав у 25-тій окремій повітряно-десантній бригаді. У 2014-му брав участь у боях за Краматорськ, Слов'янськ, Дебальцеве. У 2016 році після отриманого поранення залишив службу через стан здоров'я.

Після повномасштабного вторгнення російських військ до України, Маркус повернувся до ЗСУ у складі 30 бригади. Перші кілька місяців воював у складі розвідувального підрозділу. Зокрема, у місті Троїцьке. Працював під командуванням Героя України Володимира Гринюка.

В кінці квітня 2022 отримав пропозицію посісти посаду головного сержанта 47 окремого батальйону. Займався відбором до військової частини, розбудовою сержантського корпусу, створенням ідеології та символів військової частини. Згодом батальйон став 47-ю бригадою «Маґура», де Маркус обійняв посаду головного майстер-сержанта і продовжував займатися розбудовою сержантського корпусу за натівськими стандартами до липня 2023 року, коли добровільно залишив посаду та був переведений у інший підрозділ.

Благодійний фонд

Валерій Маркус є ідеологом та співзасновником благодійного фонду Markus Foundation. Співзасновником та директором фонду є IT-підприємець Василь Васильєв, операційною директоркою — Олена Гашинська, українська підприємиця.

Фонд Markus Foundation забезпечує 47 Бригаду «Маґура», допомагає виключно їй та напряму співпрацює з військовим формуванням. Фонд є неформальною тиловою службою 47 Бригади, що допомагає у мобілізаційній роботі, закриває побутові та фінансові питання. Завданнями фонду є матеріальне та технічне забезпечення 47-ї Бригади «Маґура», організація навчання, тренування, а також розробка програми турботи для підтримки сімей загиблих героїв та програми піклування про поранених побратимів.

Вихід книги

2015 року ще на війні Валерій почав писати книгу, на початку лютого 2018 року рукопис було завершено і почалась підготовка до друку. Не дійшовши згоди із жодним з українських видавництв, він, заручившись підтримкою близьких друзів, зайнявся цим процесом із ними. 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні розкупили увесь 5-ти тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку. З вересня 2018 розпочався всеукраїнський тур автора на підтримку книжки.

Станом на початок 2023 продали понад 80 тисяч друкованих примірників лише в Україні^{[джерело?]}, витримала вже 19 перевидань, перекладена п'ятьма мовами й перекладається ще на чотири. Також існує аудіокнига, начитана автором ексклюзивно для українського книжкового додатка АБУК, та електронна версія книги у форматі самостійного додатка для мобільних платформ.

Подорожі

2017 рік, на Шляху Святого Якова

У 2017 році Валерій Маркус здійснив пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова — Ель Каміно де Сантьяго. З військовим наплічником за спиною, без знання мови та з мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану вздовж узбережжя через заповідник Ланд де Гасконь, перейшов кордон Іспанії, далі вздовж океану по Кантабрійському хребту.

Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре, де встановив український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві. Загалом Валерій подолав 2000 кілометрів пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook.

У травні 2019 року вирушив у наступну подорож країнами Скандинавії. 24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по жовтень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію. У горах Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно його зашивати. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3500 км горами. Згодом він взявся за фільм про цю мандрівку, що має називатися «Вільна людина: Горизонт». Виробництво стало на паузу з початком повномасштабного вторгнення, а всі гроші на фільм пішли на військове спорядження для його підрозділу.

Після повномаштабного вторгнення

З лютого 2022 Валерій повернувся до ЗСУ, пізніше очолив навчальний центр.

У квітні 2022 року Валерію Маркусу разом з капітаном Іваном Шаламагою, запропонували очолити й сформувати 47-й окремий стрілецький батальйон.

З жовтня по листопад 2022 року 47-ий окремий штурмовий полк проходив переформування, як 47-ма окрема механізована бригада. В бригаді Маркус обіймає посаду майстер-сержанта 47-ї ОМБр «Маґура»

У середині червня 2023 року брав участь у контрнаступальних діях у Запорізькій області.

11 липня 2023 року у своєму телеграм-каналі виклав фото рапорту і повідомив, що йде з посади головного сержанта військової частини на командира бойової машини-командира механізованого відділення.

Нагороди та відзнаки

• Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)
• Іменна вогнепальна зброя (2022) — за значні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, зміцненні національної безпеки, бездоганну військову службу, зразкове виконання військового обов'язку під час збройної агресії РФ проти України та виявлені при цьому високий професіоналізм, честь і доблесть
• Нагороджений медаллю «За особливу службу III ступеня» (2022)

Галерея

Бібліографія

• Валерій Маркус (2018). Сліди на дорозі. Київ. — 375 с. ISBN 978-966-194-302-4

Примітки

1. https://www.5.ua/suspilstvo/za-chaysom-desantnyk-pysmennyk-veteran-rosiisko-ukrainskoi-viiny-valerii-ananiev-na-5-kanali-190302.html
2. . web.archive.org. 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 31 травня 2023. 
3. . web.archive.org. 4 грудня 2020. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 31 травня 2023. 
4. Валерій Маркус: Біографія, досьє, фото Валерій Маркус. forbes.ua (укр.). 22 серпня 2022. Процитовано 31 травня 2023. 
5. Yuzefyk, Kateryna (19 липня 2022). Ніякої армійщини: 47-й батальйон Валерія Маркуса • Ukraїner. Ukraїner. Процитовано 31 травня 2023. 
6. Цензор.НЕТ (20 січня 2023). Сак, Шаламага, Маркус про 47 ОМБр: "Наша бригада сформувалася як бригада прориву. Деталей ми не розкриваємо, але сценарій нашого застосування виходить зі слова – ПРОРИВ". Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 31 травня 2023. 
7. Бог війни та соцмереж. Військовий Маркус має 600 000 підписників у соцмережах. Як він конвертує популярність у стартап-підрозділ — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 25 серпня 2022. Процитовано 31 травня 2023. 
8. "Дезертирство на фронті" - Валерій Маркус Головний сержант 47 Бригади «Маґура» (uk-UA). Процитовано 31 травня 2023. 
9. Лекція сержанта Валерія Маркуса «Дезертирство на фронті» за добу набрала 1 млн переглядів. Чому її варто послухати й бізнес-лідерам — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 11 січня 2023. Процитовано 31 травня 2023. 
10. 30 до 30: обличчя майбутнього — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 22 серпня 2022. Процитовано 31 травня 2023. 
11. Взвод № 1. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових. nv.ua. Процитовано 31 травня 2023. 
12. Meet Top 30 Under 30 winners of 2020. Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost (англ.). Процитовано 31 травня 2023. 
13. Markus Foundation – це благодійний фонд, який працює на потреби 47 бригади. Markus Foundation (англ.). Процитовано 31 травня 2023. 
14. Бабій, Олег (6 квітня 2021). "Я з міста, де прояв сили – у пошані": ветеран Валерій Маркус (Ананьєв) – про футбол, війну і шкарпетки від Зозулі. Футбол 24. 
15. Валентина Ємінова (2 серпня 2017). (російською). depo.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017. 
16. Шрамович, В'ячеслав (18 жовтня 2018). (en-GB). Архів оригіналу за 15 грудня 2020. Процитовано 8 квітня 2019. 
17. Ветеран Валерій Маркус: "Ніщо не буває поза політикою". BBC News Україна (укр.). Процитовано 31 травня 2023. 
18. Секс-символ на передовій! Хто такий Валерій Маркус, який підкорив серця всіх українок?. stars.segodnya.ua (укр.). Процитовано 11 липня 2022. 
19. . https://www.depo.ua/ukr. 24 грудня 2020. Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 26 грудня 2020. 
20. . web.archive.org. 10 вересня 2018. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 31 травня 2023. 
21. Свобода, Радіо (5 жовтня 2018). Суд закрив справу проти блогера, учасника бойових дій на Донбасі Ананьєва. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 31 травня 2023. 
22. detector.media (3 травня 2022). Прем'єра документальної стрічки про блогера та військового Валерія Маркуса відбудеться 6 травня. detector.media (укр.). Процитовано 31 травня 2023. 
23. . BiggggIdea. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 7 травня 2022. 
24. . kinowar.com (рос.). 2 травня 2022. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
25. nadiyka.blomqvist (19 травня 2022). Валерій Маркус: “Я путіну бажаю здоров’я! Щоб він жив, був міцним і всі хвороби його оминали”. ҐРУНТ (укр.). Процитовано 31 травня 2023. 
26. Я знав, що війна з росією буде. Валерій Маркус про те, чому ця війна має продовжуватись (uk-UA). Процитовано 31 травня 2023. 
27. . Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022. 
28. . Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 22 травня 2022. 
29. Рапорт вже у командира, – Маркус хоче піти з посади головного сержанта 47-ї бригади. 24 Канал (укр.). 11 липня 2023. Процитовано 3 серпня 2023. 
30. Коломієць, Вікторія (9 листопада 2022). Озброюємо, навчаємо та одягаємо. Як фонд Markus Foundation забезпечує необхідним тисячі бійців 47-го штурмового полку. ШоТам (укр.). Процитовано 31 травня 2023. 
31. Протистава нестерпності світу. Збруч (укр.). 18 лютого 2020. Процитовано 31 травня 2023. 
32. Ірина Сатарова. Валерій Ананьєв: «Сліди на дорозі» не про війну.//I-UA.tv Суспільство, 17 вересня 2018
33. Оголошено лонгліст номінантів премії Drahomán Prize 2022. Українська правда _Життя. Процитовано 31 травня 2023. 
34. АБУК - АУДIО КНИГАРНЯ. abuk.com.ua (англ.). Процитовано 31 травня 2023. 
35. . Архів оригіналу за 30 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2017. 
36. . Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2017. 
37. . Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017. 
38. . Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017. 
39. . Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2017. 
40. В.Кіртока, Десантник Валерій Ананьєв: «за 68 днів я пройшов по Франції та Іспанії 1811 кілометрів. Зустрічав і німців, і поляків, і американців, і жодного росіянина, хоча мені казали, що їх там бачили» [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Цензор.нет, 14 вересня 2017
41. Валерій Маркус, вільна людина. Збруч (укр.). 7 липня 2022. Процитовано 31 травня 2023. 
42. . ukrainiantime.org. Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 1 квітня 2021. 
43. Маркус після успіхів 47-ї ОМБр в наступі зустрівся із Зеленським та отримав зауваження від Залужного. 
44. Контрнаступ | 47-ма ОМБр "Маґура" прориває оборону росіян на півдні (uk-UA). Процитовано 2 липня 2023. 
45. Сержант Маркус. Telegram. Процитовано 11 липня 2023. 
46. . www.facebook.com (англ.). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 3 січня 2019. 
47. Franceschini, Dario [dariofrance] (17 березня 2022). Italy is ready to rebuild the Theatre of Mariupol (Твіт) (англ.). Процитовано 20 березня 2022 — через Твіттер. 
48. Дорога святого Якова: Валерій Маркус. kultura-poltava.gov.ua. Процитовано 5 липня 2023. 

Посилання

• Збірка інтерв'ю з Валерієм Маркусом

Інтерв'ю

• В.Кіртока, «За 68 днів я пройшов по Франції та Іспанії 1811 км. Зустрічав і німців, і поляків, і американців, і жодного росіянина, хоча мені казали, що їх там бачили» [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Цензор.нет, 14 вересня 2017
• Валентина Емінова, Проща воїна: Що український десантник знайшов на краю землі [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] // depo.ua, 27 вересня 2017
• Валентина Ємінова (2 серпня 2017). (рос.). depo.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017. 
• Шрамович, В'ячеслав (18 жовтня 2018). (укр.). Архів оригіналу за 15 грудня 2020. Процитовано 8 квітня 2019.