Бори́с Гео́ргійович Шарва́рко (17 травня 1929, Новоград-Волинський — 31 травня 2002, Київ) — український режисер фестивалів, концертних програм, театралізованих вистав. Народний артист УРСР (1984). Професор.
Борис Георгійович Шарварко | |
---|---|
Народився | 17 травня 1929 Новоград-Волинський, Волинська округа, Українська СРР, СРСР |
Помер | 31 травня 2002 (73 роки) Київ, Україна |
Поховання | Байкове кладовище |
Громадянство | СРСР, Україна |
Національність | українець |
Alma mater | Московський державний інститут культури |
Нагороди | |
Біографічні дані Редагувати
Народився 17 травня 1929 року місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області). 1966 року закінчив факультет режисури Московського державного інституту культури.
Працював директором Новоград-Волинського Будинку культури, директором і художнім керівником Житомирського музично-драматичного театру, очолював Київський театр оперети, був заступником директора Київського театру імені Івана Франка.
Від 1977 року — головний режисер фестивалів і культурних програм Укрконцерту (у 1976—1982 роках — одночасно головний режисер Театру пісні).
Від 1992 року — генеральний директор і художній керівник Всеукраїнського державного центру фестивалів і концертних програм.
Помер 31 травня 2002 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).
Творчість Редагувати
Серед постановок — фестивальні концерти «Кримські зорі», «Київська весна», «Золота осінь».
За п'ятдесят років творчої діяльності Борис Георгійович поставив майже тисячу концертів. Серед найграндіозніших — святкування п'ятисотріччя козацтва на Хортиці (тоді спеціально для цього «збудували» Запорозьку Січ), ювілейні шевченківські урочистості на стадіоні в Черкасах. Тоді зведений хор заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий», над полем піднявся великий портрет Кобзаря, а в траві спалахнули тисячі вогників-свічечок.
З легкої руки Шарварка вперше замайорів жовто-блакитний прапор на сцені оперного театру і прозвучав гімн «Ще не вмерла Україна» в обробці Євгена Станковича. Це було наприкінці вісімдесятих на Конгресі українців, ще за тоталітарного режиму. Відразу, без паузи, пролунало багатоголосся «Многая літа», і зал вибухнув оваціями.
Грандіозні концерти у Дні української культури на «Слов'янському базарі» у Вітебську десять років незмінно ставив знаменитий Шарварко.
Критика Редагувати
З ім'ям Бориса Шарварка, який був режисером усіх головних офіційних концертів та масових заходів в Україні, пов'язують явище псевдофольклорної української культури кінця XX початку XXI століття, відоме під назвою «шароварщина». Політолог Микола Томенко стверджує, що саме Борис Шарварко сформував в Україні та поза її межами образ малоросійської культури.
Лідія Відаш, українська співачка, перша виконавиця пісень Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків» вважає, що її кар'єру занапастив Борис Шарварко після їх особистого конфлікту під час фестивалю «Кримські зорі»:
Він був страшний бабій. Жодної співачки не пропускав. Хтось отримував від нього квартири і звання. А хтось — немилість. Як я, наприклад. |
Вшанування пам'яті Редагувати
17 травня 2009 року в Києві була відкрита меморіальна дошка митцю на будинку, де він прожив з 1985 року до самої смерті, за адресою Гоголівська вулиця, 37/2.
30 липня 2011 року на батьківшині митця — у місті Новоград-Волинський, за рішенням місцевої влади було перейменовано частину вулиці Чернишевського в бульвар Бориса Шарварка та відкрито пам'ятний знак.
17 травня 2016 року в Києві на фасаді Національного палацу мистецтв «Україна», де митець працював з 1977 по 2002 рік, було встановлено меморіальну дошку.
Примітки Редагувати
- Сьогодні Україна прощається з Борисом Шарварком[недоступне посилання з травня 2019]
- . Архів оригіналу за 30 серпня 2009. Процитовано 22 квітня 2009.
- Як урятувати шаровари від «шароварщини»?
- Микола Томенко Національна культура в сучасній Україні — Persona non grata [ 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] «Універсум», ч. 9—10, 1996
- Певица с горячей кровью[недоступне посилання з червня 2019] «Сегодня». 15 квітня 2006.
- . Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 30 липня 2011.
- . Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 30 липня 2011.
- . kp.ua. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 19 травня 2016.
- . palace-ukraine.com. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 19 травня 2016.
Література Редагувати
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 638—639. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 640. — ISBN 5-88500-071-9.
- Хто є хто в Україні. 1997: Біографічний словник. — К., 1997. — С. 290.
Посилання Редагувати
- www.golosiyiv.kiev.ua[недоступне посилання з травня 2019]
- novograd.osp-ua.info [ 21 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- novograd.osp-ua.info [ 21 жовтня 2016 у Wayback Machine.]