Чудь заволоцька — літописна назва фіно-угорського населення Заволоччя, що вперше згадується в Повісті временних літ. Однозначної думки щодо етнічного складу заволоцької чуді серед дослідників немає. Народи, що згадані під цією назвою тепер повністю асимільовані серед, росіян, а також частково серед комі.
Історія згадок Редагувати
У країнах же Яфета сидять русь, чудь і різні народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимігола, корсь, летгола, ліви.
Етнічний склад Редагувати
Ще в XIX сторіччі багатьма дослідниками висловлювалися гіпотези про етнічну приналежність давніх мешканців Заволоччя:
- Андрій Шегрен і Матіас Кастрен вважали їх предками обонезької чуді й єднали з ємью;
- Петро Єфименко, грунтуючись на авторитеті Даніеля Європеуса, ототожнював їх з югрою;
- І. П. Барсов вважав, що заволоцька чудь — узагальнене позначення всіх народів, що населяли Заволоччя.
У руських літописах екзоетнонім «чудь» традиційно застосовувався до двох фіно-угорським народам: естів і вепсів. Саме вепсів (а точніше — літописну весь) багато вчених вважають наймовірнішим етносом заволоцької чуді. Зокрема, В. В. Піменов вважав, що саме весь, що зайняла до кінця I тисячоріччя Заволоччя, була зустрінута там слов'янами в IX — X сторіччях. Раніше аналогічну гіпотезу висловлював Дмитро Бубріх, який також вважав весі, що володіла західним і південно-західним проходом у Заволоччя складала конкуренцію меря, що рухалася з півдня річкою Юг.
Ймовірно, що чудь біла високого зросту для слов'ян, бо у давнину "чудом", "чуддю" позначали велетнів.
Археологічні пам'ятки Редагувати
У народній пам'яті зберігалися відомості про належність білооцькій чуді залишків земляних фортець, могильників і поселень. Вони мали назви з прикметником «чудський», наприклад, урочище, де колись стояла фортеця могли називати «Чудський городок». Саме такого роду вказівки і служать підказкою археологам.
Однозначно пов'язати з чудью до теперішнього часу можна досить невелике число пам'яток: над Сухоною і її притоках це Усть-Пуя, Корбала, Мар'їнська, Кудрино; в верхів'ях Лузи — Лойма і Вєкшор.
За результатами розкопок чудська матеріальна культура мала примітивну гончарну майстерність, без застосування кола, з прикрасою кераміки ямочно-гребінчастим орнаментом, характерним для фінно-угрів. Настільки ж характерною прикрасою були «гучні» підвіски з бронзи у вигляді качечки або коника. З одягу можна відзначити плащі з фібулами у чоловіків, довгі лляні сорочки, косоклинні глухі сарафани і обручі з накладкою з берести у жінок. Виявлено численні бронзові жіночі прикраси й нечисленні прикраси можна віднести до чоловічих. Крім полювання і рибальства було поширене землеробство. Головним об'єктом торгівлі були шкурки хутрових тварин.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 27 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
- . Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
- Кругляшова В.П. . Уральская библиотека. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 13 листопада 2010.
- Бубрих, Д.В. {{{Заголовок}}}. — Петрозаводск, 1947.
- А. Комогорцев. Таинственная Чудь // "Тайны. Открытия. Приключения". — 2009. — № 2.
- Словарь церковно-славянскаго языка / Подъ ред. А. Х. Востокова. — С.-Петербургъ: Второе отдѣление Императорской Академіи Наукъ, 1861. — Т. II. — С. 570.
Бібліографія Редагувати
- Рябинин Е. А. Финно-угорские племена в составе Древней Руси. СПб.: Изд-во СПбГУ, 1997. 260 с.
Посилання Редагувати
- Фільм «Чудь заволочская» [ 31 грудня 2012 у Wayback Machine.]