Ціппора, Сепфора — персонаж Біблії, дружина Мойсея, дочка Їтра (Реуела), жерця та вождя мідіян.
| Ціппора | |
| Єврейською: | צִפּוֹרָה |
|---|---|
| Грецькою: | Σεπφώρα |
| Англійською: | Zipporah |
| Куліш: | Зипора |
| Огієнко: | Ціппора |
| Хоменко: | Ціпора |
| Турконяк: | Сепфора |
Мойсей убив єгипетського наглядача, який вдарив єврея, за що був засуджений фараоном до смерті. Мойсеєві довелося утікати з Єгипту в землю мідіянську (Вих. 2:15). Одного разу він сидів біля криниці, куди дочки Їтра привели батьківських овець. З'явилися інші пастухи й хотіли прогнати дівчат, щоб напоїти своє стадо першими. Мойсей допоміг дівчатам і напоїв їх стадо і став жити серед мідіян. Їтро видав за нього свою дочку Ціппору. Мойсей мав з нею двох синів — Ґершома і Еліезера (Вих. 18:1-4). Після смерті єгипетського фараона Бог покликав Мойсея повернутися в Єгипет. Мойсей почав свій шлях до Єгипту, взявши з собою дружину і дітей. Один із синів його не був обрізаний та був у небезпеці: «І сталось у дорозі, на ночівлі, стрів його Господь і хотів убити. Взяла Ціппора гострого кременя та й обрізала крайню шкірку свого сина і приторкнулась нею до ніг його кажучи: Кров'ю окуплений жених ти мені. І Господь полишив його тому, що вона сказала кривавий жених, із-за обрізання. (Вих. 4:24-26)». Пізніше Мойсей відсилає Ціппору, щоб присвятити себе справі визволення народу. Після Виходу євреїв з Єгипту, Їтро зустрівся з Мойсеєм ще раз, привівши з собою Ціппору і синів Мойсея. Біля гори Синай під час цієї зустрічі Їтро радив Мойсеєві згідно з другою книгою П'ятикнижжя Мойсея поставити над народом непідкупних суддів (Вих. 18:19-24). Ще одна згадка про Ціппору знаходиться в четвертій частині П'ятикнижжя Мойсея (Чис. 12:1-15), коли Міріам і Аарон дорікають Мойсею за те, що він взяв у дружини «кушитянку», тобто мешканку Куша, або Нубії. Книга Буття розглядає жителів Африки як нащадків Хама, сина Ноя. Самі мідіяни мали темну шкіру і називалися кушім — єврейським словом, що позначає темношкірих людей.
Джерела Редагувати
- Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.