Цимба́ли — струнно-ударний музичний інструмент. Поширені цимбали в Україні, Білорусі, Молдаві (Цамбал), Вірменії (сатур), Грузії (сатурі). Різновиди цимбал поширені в Польщі, Угорщині, Словаччині. Наприкінці ХІХ ст. цимбали були реконструйовані будапештським майстром В.Шундою. Вдосконалені цимбали мають 35 рядів по три та дві струни, які вистроєні в хроматичний звукоряд.
| | |
| Інші назви | цимбалом, кімвал, чімбалом, салтеріо |
|---|---|
| Класифікація | струнно-ударний |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 314.122-4 (простий хордофон, що звучить від ударів паличками) |
| Розроблено | Античність |
| Подібні інструменти | цитра, автоарфа, псалтерій |
| Цимбали у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Назва Редагувати
У давній Елладі під час свят лунав примітивний музичний інструмент у вигляді металевого таза — «кимвал», чи «цимбалум», як його пізніше назвали римляни. Згодом ця назва поширилась по усій Європі. До старої європейської літератури цимбали увійшли під назвою phsanterin. Французький вчений Мерсенн описує цимбали ще під назвою psalterium.
Поширення Редагувати
В Китаї досі існує цимбаловий інструмент цінь, де замість струн використовувалися кам'яні платівки, а згодом – дерев'яні.
Німецький учений початку XVII століття Преторіус називав цимбали «рубильними дошками» (нім. Hackbret) та вважав, що цей інструмент «властиво до музики не належить».
1536 року Оттомар Луциній у своїй книзі «Musurgia» пише, що цимбали – «інструмент неблагородний, бо гримотить».
В Італії цимбали охрестили «instromento di porco», тобто «свинячий інструмент».
У євреїв цимбали вживалися широко, як, наприклад, при урочистім вношенні Звитків Тори або в першу ніч Хануки. Також цей інструмент був досить розповсюдженим серед циган.
Скрипка й цимбали – це основа циганської оркестри, решта інструментів служить тільки для подвоєння гармонії, посилення ритму і взагалі супроводу.
Особливо розповсюдилися цимбали серед польських євреїв. На кожному єврейському весіллі мусив бути ансамбль, доконечним членом якого був цимбалистий.
— Ференц Ліст, Угорські цигани та їх музика (1859)
Цимбали у слов'ян Редагувати
Починаючи від XVI століття не бракує повідомлень і згадок про цимбали в писемних джерелах, а дещо згодом — в усній творчості східнослов'янських народів. При дворі московського царя Михайла Федоровича Романова грали цимбальники «Потішної палати». У «Другій книзі царств» видатного білоруського гуманіста і просвітителя Франциска Скорини читаємо: «…гудяху бо на гуслѣхъ на смыцѣхъ на цимбалѣхъ и на трубахъ и бубнѣхъ». Український лексикограф, поет і друкар Памво Беринда у своїй праці «Лексикон славеноросскій и имен толкованіє» робить спробу надати цимбалам слов'янської назви: «Бряцало — брязкальце, тоє, что брязчит, яко клепало; цитра, фестула у органов, цимбал, арф».
На ті часи цимбали вже міцно входять до українського народного інструментарію. Французький інженер і мандрівник Ґійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України», змальовуючи селянське весілля, каже, що коли молода йде до церкви, то йдуть «поперед неї скрипка, дуда і цимбали».
В Україну, вважають учені, цимбали могли дістатись різними шляхами. По-перше, оскільки угорська культура свого часу мала певний вплив на культуру українського Закарпаття, цимбали могли поширитися на цій частині України власне з Угорщини. З Закарпаття — прямий шлях через Гуцульщину, Галичину на всю Україну.
Є теж припущення, що цимбали потрапили в Україну з Білорусі, куди її ще раніше, у першій половині XIII сторіччя, могли занести німецькі співаки міннезингери, що супроводили хрестоносців у воєнних походах.
Інструмент, що поширився в Україні, попри певні індивідуальні відмінності, насамперед у кількості бунтів, способі настроювання, за своїми загальними ознаками мало чим відрізнявся від нинішніх народних цимбалів. Він має плаский, схожий на гусельний, корпус. Щоб звук із нього линув «яскравим гожим, а не закупореним, як у діжці», у верхній рівній чи опуклій деці вирізують два голосники, через які коливання повітря передасться з порожнини корпусу назовні. Раніше існував звичай через ці голосники кидати в цимбали мідні та срібні гроші, які потім музики видобували через спеціальну щілину у правому боці інструмента. Суттєві відмінності цимбалів від гуслів починаються від наявності бунтів і способу їх напинання, який зовні дуже нагадує перетин ниток на кроснах селянського ткацького верстата. Струни, спершу жильні, з часом змінилися металевими, кількість яких у хорі досягала навіть восьми, хоча найчастіше дорівнює чотирьом-п'яти.
Цимбали в Україні Редагувати
Цимбали в українських піснях Редагувати
Ой би штири скрипки грало
Ще й цимбали били —
То би моє смутне серце
Не розвеселили.
Ой дала мнє, моя мамко,
За цимбалістого —
Цимбали сі поломили
Та й що мені з того?
Цимбали сі поломили,
Струни сі пірвали:
Нащо ми се з цимбалістим
Обоє пібрали?
Але їк биу гаїку —
Пташки би співали;
А їк би він у коршмонці —
Цимбали би йграли.
Мали баби цимбалочки,
А дід старий пугу:
Як ю зібрав сто дзєґалях,
Она каже «угу»!
Опис Редагувати
Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієподібної форми з натягнутими над ним струнами. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня — із явора.
Існують такі різновиди народних цимбалів:
- бурдонові бойківські цимбали: розмір деки 35-45 см прямокутної форми, грають стоячи, тримаючи однією лівою рукою;
- гуцульські мелодійні цимбали: розмір деки 60-90 см, грають сидячи або стоячи за наявності спеціального ремня;
- подільські цимбали: розмір деки 50-60 см, подібні до гуцульських за формою деки.
Звук видобувається ударами паличок по струнах (Гуцульщина, Покуття, Тернопільщина, Наддніпрянщина), або гнучким вербовим прутиком (Бойківщина).
Репертуар: весільні марші, надобридні, полечки, гопачки, вальси, козачки, народні фокстро, гуцулки до співання, гуцулки до танцю, коломийки тощо.
В Україні, як народний інструмент відомі з 17 століття. Зафіксовано використання цимбалів у складі народних ансамблів (троїсті музики) на Гуцульщині (грають мелодію), Тернопільщині, Покутті, Наддніпрянщині (грають супровід), Бойківщині (грають бурдоновий супровід). Сучасне виробництво цимбал побутує на Гуцульщині.
Концертні цимбали Редагувати
Концертні цимбали — тип цимбалів, призначений для концертного виконання музики. Перший варіант був сконструйований у 1874 році Йозефом Шундою, музичним майстром при королівському дворі в Будапешті./
Наразі в Україні також популярний цей музичний інструмент. У 2021 році музичний гурт ZAPAL на шоу "Україна має талант" показав прекрасну гру на цимбалах та підкорив глядачів і суддів. Виконавці грають композиції на кахоні і цимбалах.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- МУЗЕЙ ТЕАТРАЛЬНОГО, МУЗИЧНОГО І КІНОМИСТЕЦТВА УКРАЇНИ
- журнал «Наука і суспільство», 05.1984, стор. 48
Література Редагувати
- «АВС (Акордеон. Бандура. Цимбали)»: самоучитель гри / Під ред. Р. Є. Дверія. — Львів: ЛОНМІО, 1995 р. — 40 стор.
- Баран Т. М. Концертні цимбали: історико-теоретичний та методологічно-виконавський підходи: дис… канд. мистецтвознав.: 17.00.03 / Баран Тарас Михайлович ; НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — К., 2003. — 197 арк. — Бібліогр.: арк. 161—174.
- Баран Т. М. Цимбали та музичний професіоналізм: підручник / Тарас Баран ; Львів. нац. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. — Л. : Афіша, 2008. — 224 с. : рис., табл., ноти. — Бібліогр.: с. 207—220. — ISBN 978-966-325-095-3
- Дверій Л. Р., Дверій Р. Є. ЦИМБАЛИ (вправи для розвитку виконавської техніки цимбаліста) — частина з самовчителя гри «АВС (Акордеон. Бандура. Цимбали)», доповнена.)
- Незовибатько О. Цимбали та їх настроювання / О. Незовибатько // Соціалістична культура. — 1962. — № 3. — С. 29.
Посилання Редагувати
- Цимбали // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2036. — 1000 екз.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Цимбали |
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Цимбали |
- ↑ Хоткевич, Гнат (2018). Музичні інструменти українського народу. Друга редакція. Харків: Видавець Олександр Савчук. с. 230–232. ISBN 978-617-7538-20-1.
- Грають на цимбалах: гурт з Чернівців отримав шалений успіх на шоу талантів - ichernivchanyn.com. ichernivchanyn.com (укр.). Процитовано 17 листопада 2021.