Це́рква Свято́ї Іри́ни — найстаріша серед збережених християнських церков колишнього Константинополя, розташована на території палацового комплексу Топкапи в давній столиці Османської імперії.
| Церква святої Ірини | |
|---|---|
|
| |
| 41°00′34″ пн. ш. 28°58′51″ сх. д. / 41.00972000002777662° пн. ш. 28.98111000002777971° сх. д.Координати: 41°00′34″ пн. ш. 28°58′51″ сх. д. / 41.00972000002777662° пн. ш. 28.98111000002777971° сх. д. | |
| Країна | Туреччина |
| Розташування | Еміненю Стамбул |
| Тип | церква і пам'ятка |
| Стиль | Архітектура Візантійської імперії |
| Засновник | Костянтин Великий |
| Дата заснування | 6 століття і 4 століття |
| Церква святої Ірини Церква святої Ірини (Туреччина) | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Історія створення Редагувати
Місце розташування має значну попередню історію, що сягає в історію Стародавньої Греції.
- У добу Стародавньої Греції тут побудували язичницький храм на честь богині кохання Афродіти.
- У 4 столітті н. е. за сприяння візантійського імператора Константина на руїнах храму Афродіти будують великий християнський храм, що тимчасово став головним храмом Константинополя. Саме в ньому 381 року н. е. працював Перший Константинопольський собор (він же Другий вселенський).
- Площа біля храму стала місцем сутичок 532 року під час повстання Ніка (повсталі кричали «Перемога!», звідси грецька назва повстання). Після придушення повстання храм того ж року відновили.
- Церква Св. Ірини 740 року постраждала від землетрусу, трохи перебудована і ремонтована. На зламі 8-9 ст. її фігурні мозаїки були знищені в добу іконоборства.
- Церква Св. Ірини втратила значення головного храму після побудови храму Св. Софії, але зберігалася і в добу візантійців, і надалі.
- Після військового захоплення Константинополя 1453 року османами, церква Св. Ірини не була перетворена на мечеть. Поруйновану споруду відремонтували і перетворили на арсенал. Церква розташована в першому дворі палацового комплексу Топкапи.
- 1869 року ремонтовану споруду церкви відвели під Археологічний музей Стамбула .
- На початку 21 сторіччя церква Св. Ірини була реконструйована і використовувалась як концертна зала.
Станом на 2021 р. церква частково зачинена на реконструкцію і знаходиться в напівпокинутому стані.
Проблема хрестово-купольних храмів Редагувати
Хрестово-купольні храми відомі в візантійській архітектурі з 5 століття. З шостого століття н. е. цей тип храмових споруд перестав бути винятковим і навіть перетнув кордони, став найпоширенішим в Вірменії та Грузії. А з восьмого століття н. е. цей тип храмових споруд став домінувати в візантійській архітектурі (в дев'ятому столітті цей тип дійде до Херсонеса в Криму, церква на акрополі міста, датована ІХ століттям). Подібні споруди — найбільш відповідали вимогам тодішньої християнської служби, вимогам символічного відображення храму як божого дому і дому молитви.
Символічність переважала, нею був просякнутий навіть декор храмів — навіть мармурові мозаїки підлоги. Останні символізували або райські луки з квітами, або океан, що плескався навколо пласкої землі. Хрестово-купольні храми не досить зручні, в цьому вони значно поступалися базилікам. Але їхня символічність вважалась відповіднішою вимогам служби і закріпилася.
Але потяг до розкоші в декорі і ускладнених форм в архітектурі столиці Візантії не припинявся. Ускладнення форм в архітектурі і в розкоші декору притаманні вже храму Святої Софії, вибудованому до 537 року і висвяченого вже 26 грудня того ж року. Це грандіозний за розмірами хрестово-купольний храм, найбільший за всю історію існування Візантійської імперії. Хрестово-купольна схема покладена в основу і інших великих храмів в далеких провінціях, включаючи Київ і Чернігів. Але там вона ускладнена галереями над бічними навами, нартексом, бічними вежами (Софія Київська), окремими приміщеннями хрещальні (Спасо-Преображенський собор (Чернігів), окрема хрещальня була знищена). Але порівняння планів так званого храму Дере-Агзи і Спаса Преображення 11 століття у місті Чернігів довело їх надзвичайну схожість, як і декор з гранчастих напівколон в два яруси, який мають -
- Неа-Моні на острові Хіос,
- вівтарна частина собору Сан Марко, Венеція
- собор Спаса Преображення ХІ століття, Чернігів.
Майже втрачена пам'ятка Дере-Агзи довела тривалу архітектурну традицію у різних кінцях християнських земель, її спільне коріння і велич амбіцій замовників і будівельників у Чернігові, що бажали мати відомі зразки на власній батьківщині.
П'ятикупольні храми Редагувати
Першим п'ятикупольним храмом в Візантії вважають церкву святих Апостолів в столиці, яка не збережена до наших днів. Вона теж вразила уяву і сучасників, і іноземців, що прибували в Константинополь — і відповідно, викликала численні копії. Храм Св. Фронта в Перігьо (Франція) і собор Св. Марка в Венеції, вибудований в 11 столітті запрошеними візантійськими архітекторами, наслідував зразок саме церкви святих Апостолів. П'ятикупольні храми стануть характерною ознакою храмів східних слов'ян.
Опис споруди Редагувати
Вибудувана з червоної цегли і каменю. Належить до типу купольних базилік, з якими храм поєднують три нави. Бічні нави невисокі, відокремлені від центральної низкою колон. Над колонадою — галереї другого поверху. Центральна нава надзвичайно широка. Масивні пілони підтримують велетенські арки, другий ярус яких нічим не відокремлений від внутрішнього простору храму, що збільшує враження просторості. (Гадають, що аркади 2-го ярусу колись були, але їх розібрали, від чого зальність церкви виграла). Перехід до бані здійснено сферичними вітрилами, добре відомими по споруді так званого мавзолею Галли Плацидії в Равенні. Баня широкого куполу невисока, з низкою напівциркульних вікон, але головує в зовнішньому вигляді храму. Церква мала і другу баню на захід від головної(відновлена нині в прямокутному вигляді з низьким дахом. Вікна західної бані нині закладені цеглою.)
На сході — гранчаста апсида, відкрита у простір храму трьома пізніми вікнами. Зовнішні фасади храму маловиразні, нерозроблені і нічим не нагадують декоративного багатства інтер'єрів. Зовнішнього декору практично нема.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ archINFORM — 1994.
- http://diglib.library.vanderbilt.edu/act-imagelink.pl?RC=54387
Джерела Редагувати
- «Всеобщая история архитектуры», М.-Л, т 3. 1963, раздел «Архитектура Византии».
- Якобсон А. Л. «Раннесредневековый Херсонес», МИА, 1959, с. 215
- «Византия, Южные славяне и Древняя Русь, Западная Эвропа», сборник в честь В. Н. Лазарева, М, 1973
- Комеч А. И. «Древнерусское зодчество конца 10 — начала 12 веков», М, «Наука», 1987
- Лихачёва В. Д. «Искусство Византии 4 −15 веков», Л. «Искусство», 1986, с. 45
- M. Ramazanoglu: Neue Forschungen zur Architekturgeschichte der Irenenkirche und des Complexes der Sophienkirche. Atti del VIII congresso di studi bizantini 2, Studi byzantini e neoellenici, Palermo 1951.
- P. Grossman: Zum Atrium der Irenenkirche in Istanbul, IM 15 1965.
- Urs Peschlow: Die Baugeschichte der Irenenkirche in Istanbul neu betrachtet, Architectural Studies in Memory of Richard Krautheimer. Ed. C. L. Striker, Mainz, Zabern 1996.
- Urs Peschlow: Untersuchungen und Grabungen an der Irenekirche.Anatolische Studien 24, Istanbul 1974.
- Urs Peschlow: Die Irenenkirche in Istanbul: Untersuchungen zur Architektur. Tübingen 1977.