Хлори́д фо́сфору(III), також трихлори́д фо́сфору — сполука фосфору і хлору, що має формулу PCl3 та структуру тригональної піраміди. Це важливий для хімічної індустрії реагент, що використовується в синтезі органічних сполук.
| Хлорид фосфору(III) | |
|---|---|
| Назва за IUPAC | Хлорид фосфору(III) |
| Інші назви | Трихлорид фосфору |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 7719-12-2 |
| PubChem | 24387 |
| Номер EINECS | 231-749-3 |
| ChEBI | 30334 |
| RTECS | TH3675000 |
| SMILES | ClP(Cl)Cl |
| InChI | InChI=1S/Cl3P/c1-4(2)3 |
| Номер Гмеліна | 1869 |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | PCl3 |
| Молярна маса | 137,33 г/моль |
| Зовнішній вигляд | безбарвна рідина |
| Запах | різкий запах HCl (через гідроліз) |
| Густина | 1,574 г/см3 |
| Тпл | -93,6 |
| Розчинність (вода) | Гідролізється |
| Розчинність (other solvents) | розчинний у бензені, Et20, CS2, хлороформ, CCl4, СH3CN реагує з EtOH, EtOAc |
| Тиск насиченої пари | 13,3 кПа |
| Показник заломлення (nD) | 1,5122 (21 °C) |
| В'язкість | 0,65 сП (0 °C) 0,438 сП (50 °C) |
| Дипольний момент | 0,97 D |
| Термохімія | |
| Ст. ентальпія утворення ΔfH 298 | −319.7 кДж/моль |
| Небезпеки | |
| ГДК (США) | TWA 0,5 ppm (3 мг/м3) |
| ЛД50 | 18 мг/кг (щурі, перорально) |
| Класифікація ЄС | T+ Xn C |
| R-фрази | Шаблон:R14-Шаблон:R26/28-R35-Шаблон:R48/20 |
| S-фрази | (S1/2)-Шаблон:S7/8-S26-S36/37/39-S45 |
| NFPA 704 | 0 4 2 |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки |
Отримання Редагувати
Світове виробництво трихлориду фосфору вимірюється сотнями тисяч тон в рік. Промислово його отримують продуванням хлору крізь розчин білого фосфору в самому PCl3, з поступовим виведенням PCl5 з системи, щоб запобігти подальшому окисненню в пентахлорид).
Хімічні властивості Редагувати
Формальним ступенем окиснення фосфору в PCl3 є +3. Атом фосфору в PCl3 доволі сильно збіднений електронами і в більшості реакцій виступає електрофільним центром. Це також підтверджує хімічний зсув ядер 31P в ЯМР, який становить близько +220 ppm, що відповідає дуже низькій електронній густині на атомі фосфору порівняно з іншими сполуками.
В зв'язку з сильним позитивним зарядом на атомі фосфору PCl3 легко вступає в реакції електрофільного заміщення:
Реакція з водою відбувається бурхливо, з сильним виділенням тепла та утворенням фосфористої та хлороводневої кислот:
Ця реакція я причиною того, що трихлорид фосфору димить на повітрі і має характерний різкий кислотний запах.
Разом з тим із аліфатичним спиртами за відсутності основи реакція протікає дещо іншим чином :
Заміщення всіх трьох атомів хлору на алкоксильні групи можливе в присутності основи:
Реакції окиснення Редагувати
PCl3 — вихідна сполука при промисловому отриманні багатьох похідних фосфору (+5). Зокрема, він легко приєднує хлор, перетворюючись в пентахлорид фосфору:
або реагує з кисенем чи сіркою утворюючи оксохлорид і тіооксохлорид фосфору:
Застосування Редагувати
PCl3 використовується для виробництва PCl5, POCl3 та PSCl3 за реакціями окиснення описаними вище. Ці речовини, в свою чергу, використовують для виробництва багатьох інших продуктів хімічного синтезу.
PCl3 є також вихідною речовиною при отриманні трифенілфосфіну за реакцією з PhMgBr.
Як реагент органічного синтезу PCl3 широко використовується для перетворення первинних спиртів в алкілхлориди, органічних кислот в їхні хлорангідриди.
Токсичність й обмеження Редагувати
PCl3 — сильно токсична речовина. За низької концентрації дія її парів нагадує вдихання парів хлороводневої кислоти й викликає схожі подразнення слизових оболонок. Трихлорид фосфору ефективно розкладається 10 % розчином гідрокарбонату натрію.
Обіг та промислове виробництво PCl3 регулюється міжнародною конвенцією про хімічну зброю. Окрім того, згідно законодавства України PCl3 відноситься до прекурсорів наркотичних речовин.
Історія Редагувати
Вперше трихлорид фосфору отримали в 1808 р. французькі хіміки Жозеф-Луї Гей-Люссак і Луї Жак Тенар нагріваючи Хлорид ртуті(I) (Hg2Cl2) з фосфором в надії отримати сухий хлороводнь. Кілька місяців після того, англійський хімік Гемфрі Деві описав утворення рідкого трихлориду фосфору та білого кристалічного пентахлориду фосфору при спалюванні фосфору у атмосфері хлору (який він називав "oxymuriatic acid gas").
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan (1997). Chemistry of the Elements (2nd ed.). Butterworth-Heinemann. ISBN 0-08-037941-9.
- Malowan, John E. (1953). Diethyl phosphite. Inorganic Syntheses 4: 58–60. doi:10.1002/9780470132357.ch19.
- Pedrosa, Leandro (2011). Esterification of Phosphorus Trichloride with Alcohols; Diisopropyl phosphonate. ChemSpider Synthetic Pages (Royal Society of Chemistry): 488. doi:10.1039/SP488.
- A. H. Ford-Moore and B. J. Perry (1963). Triethyl Phosphite. Org. Synth.; Coll. Vol. 4: 955.
- Gay-Lussac; Thénard (27 травня 1808). Extrait de plusieurs notes sur les métaux de la potasse et de la soude, lues à l'Institut depuis le 12 janvier jusqu'au 16 mai [Extracts from several notes on the metals potassium and sodium, read at the Institute from the 12th of January to the 16th of May]. Gazette Nationale, ou le Moniteur Universel (French) 40 (148): 581–582. From p. 582: "Seulement ils ont rapporté qu'en traitant le mercure doux par le phosphure, dans l'espérance d'avoir de l'acide muriatique bien sec, il ont trouvé une liqueur nouvelle très limpide, sans couleur, répandant de fortes vapeurs, s'enflammant spontanément lorsqu'on en imbibe le papier joseph; laquelle ne paraît être qu'une combinaison de phosphore, d'oxigène et d'acide muriatique, et par conséquent analogue à cette qu'on obtient en traitant le soufre par le gas acide muriatique oxigèné."
- Davy, Humphry (1809). The Bakerian Lecture. An account of some new analytical researches on the nature of certain bodies, particularly the alkalies, phosphorus, sulphur, carbonaceous matter, and the acids hitherto undecomposed; with some general observations on chemical theory. Philosophical Transactions of the Royal Society of London 99: 39–104. doi:10.1098/rstl.1809.0005. pp. 94–95.