Філіокве

Філіокве (від лат. fīlio — від сина, лат. -que — і; латиною Filioque) — латинське формулювання, яке в християнстві означає походження Святого Духа «і (від) Сина» і було додане в Латинській церкві до Нікейського символу віри:

Філіокве

Філіокве у Вікісховищі

Вчення про Filioque, з вівтаря Бульбона: Трійця представлена святим Агріколем. Прованс, c. 1450. З головного вівтаря капели Сен-Марселен, Бульбон, Франція.

Це формулювання прийнято в католицькій та більшості протестантських церков, але не прийнято в Східній православній церкві та в Орієнтальних православних церквах. У 1054 році Filioque стало однією з важливих причин розколу християнства і до цього часу є предметом полеміки.

Історія прийняття Filioque

Перший Нікейський собор 325 року закінчував символ віри словами «і в Духа Святого». 381 року Перший Константинопольський собор додав слова «…Господа животворного, що від Отця походить», останнє формулювання було взяте з Євангелія від Івана.

Вперше філіокве з'являється в Афанасієвському символу віри (Symbolum Quicumque), що традиційно приписується св. Афанасію Александрійському (IV століття), проте отримав поширення лише у V столітті, через що історики вважають його імовірними авторами західних отців церкви. Афанасієвський символ так пояснює природу Святого Духа:

Місцевий Собор в Толедо у 578 році додав Філіокве до тексту Символу Віри. Це нововведення було значною мірою обумовленно наверненням до Католицизму іспанських вестготів, що сповідували аріанство, яке заперечувало рівність Ісуса Христа Богові Отцю.

Проте ця зміна неоднозначно сприймалася духовенством, наприклад Папа Лев ІІІ хоча і не бачив богословських перепон до прийняття Філіокве, вважав однак за неприйнятне доповнювати Нікейський символ віри. Лише у 1014 році Рим допустив філіокве у латинський переклад літургії

Теологічне підґрунтя

Якщо формулювання «що походить від Отця» безпосередньо є у Новому Заповіті Ів. 15:26, то про походження Святого Духу від Сина прямо у Новому Заповіті не йдеться, хоча воно може бути виведено з Ів. 20:22 та інших рядків. В Ів. 16:13-15 Ісус говорить про те, що Святий Дух «візьме з Мого та й вам сповістить» і «Усе, що має Отець, то Моє», тоді як вважається, що у відношеннях між Особами Святої Трійці Особа нічого не може «взяти» або «отримати» (λήψεται) від іншої інакше як через походження. У посланнях апостолів Гал. 4:6, Рим. 8:9, Фил. 1:19, Святий Дух іменується «Духом Сина», «Духом Христа», «Духом Ісуса Христа», а у Євангелії від Івана говориться про те, що Ісус пошле Святого Духа (Ів. 14:16, Ів. 15:26, Ів. 16:7).

У посланні Титу говориться про те, що Бог «щедро вилив» Святого Духа «через Христа Ісуса, Спасителя нашого», тоді як Дії 2:33 говорить про те, що Ісус сам «зливає» Святого Духа, прийнявши «обітницю Духа Святого» від Отця. В інтерпретації Православної церкви Святий Дух походить від Отця через Сина (ex Patre per Filium procedit). Згідно з ученням Західних церков Святий Дух походить від Отця і Сина одночасно (ex Patre Filioque procedit) як від одного початку (tamquam ex uno principio).

Вчення отців церкви

Як західні, так і східні Отці Церкви сходилися в тому, що відношення між Отцем і Сином та Святим Духом різні: Син «народжений» Отцем, а Дух Святий «ісходить» (грец. ἐκπορεύεσθαι, προϊέναι, лат. procedere) від Отця.

Святий Августин (354—430) писав про походження Святого Духа від Отця і від Сина:

Також про походження (грец. προϊέναι або лат. procedere) Святого Духа від Отця і від Сина писали Кирило Александрійський, Амвросій Медіоланський і Ієронім.

Григорій Ніський (335—394) писав про походження Святого Духа від Отця через Сина:

Пізніше тієї ж думки дотримувався Святий Іван Дамаскин (675—753?):

Полеміка

Догмат про походження Святого Духу став предметом полеміки з 864 року, коли Константинопольський патріарх Фотій оголосив Філіокве єретичним і таким, що суперечить вченню Отців церкви. Протиріччя поглибилися після розколу християнства 1054 року.

Двічі християни двох конфесій намагалися досягти порозуміння — на Другому Ліонському (1274) та Флорентійському (1438-45) соборах.

Другий Ліонський собор прийняв віровизнання візантійського імператора Михаїла VIII Палеолога, згідно з яким Святий Дух «походить від Отця і Сина». Проте більшість візантійських християн відмовилися визнати домовленість, досягнуту в Ліоні. В 1282 році імператор Михайло VIII помер і патріарх Йосиф I, наступник Івана XI, який був переконаний у сумісності вчення грецьких та латинських отців церкві був змушений піти у відставку, а його місце посів Григорій II, який був протилежної думки.

Наступна спроба порозуміння була здійснена на Флорентійському соборі за участю візантійського імператора Івана VIII Палеолога, константинопольського патріарха Йосифа II та київського митрополита Ісидора. Греки наполягали на тому, що будь-яка зміна до Нікейського символу віри, навіть теоретично коректна, заборонена Ефеським собором, тоді як латиняни вважали, що ця заборона стосувалася сутнісних змін, а не змін у формулюванні. Насправді ж, на Ефеському Соборі було заборонено «складати інший символ віри, конкуруючий зі складеним у Нікеї». Більше того, на Ефеському соборі розглядався початковий варіант символу віри, без включення слів «що походить від Отця».

Врешті, виходячи з того, що хоча латинські і грецькі святі дещо по-різному висловлювали свою віру, але знаходились у достатній згоді по суті і не могли помилятися у питаннях віри, учасники собору підписали погоджувальний декрет Laetentur caeli, в якому зазначалось: «Дух походить від Отця і Сина вічно і суттєво як із одного джерела і причини».

Серед найважливіших очікувань, що греки покладали на Флорентійський собор, була військова допомога у боротьбі проти османських загарбників. Допомога була надана, але союзні сили зазнали поразки під Варною 1444 року. Греки не мали жодного бажання дотримуватись флорентійської унії, а разом з тим і визнання Філіокве. 1453 року Константинополь був захоплений турками.

Православний погляд

Серед православних поширена думка про те, що «Філіокве» є єрессю. Наприклад в Окружному посланні східних патріархів від 1848 року говориться:

Заперечуючи походження Святого Духа від Бога Сина, Протоієрей В. Потапов вважає, що «якщо ж ми допустимо, що словами „від Отця виходить“, передбачається сходження Св. Духа і від Сина тому, що Син єдиний з Отцем власне кажучи, то повинні будемо допустити, що й словами „від Отця народжується“ — передбачається народження Сина від Св. Духа, оскільки і Дух — єдиний з Отцем по суті.».

Англійський православний єпископ Каліст, характеризуючи різницю між західним та східним богослов'ям вважає, що «Латинське тринітарне богослов'я приділяє більше увагу сутності Осіб Святий Трійці за рахунок їхніх властивостей і, в результаті, перетворило Бога в якусь абстраговану ідею».

На думку ієрея В. Н. Васечка

Католицький погляд

Катехізис Католицької Церкви так трактує розбіжність між православним та католицьким розумінням походження Святого Духу:

1995 року Папська Рада зі сприяння християнській єдності дала офіційне роз'яснення питання про Filioque. У цьому роз'яснені було наголошено на богословських питаннях, які однаково вирішуються як Католицькою так і Православною церквами. Зокрема було сказано, що Католицизм визнає Бога Отця «єдиним джерелом (πηγή) і Сина, і Святого Духа. Святий Дух виходить від одного лише Отця (έκ μόνου τού Πατρός) — споконвічно, властиво й безпосередньо» і вчення про Filioque «повинне розумітися й викладатися Католицькою Церквою так, щоб не виникло враження, начебто воно може суперечити…тій обставині, що Він є єдиним початком, або причиною (αρχή, αιτία), ісходження (έκπόρευσις) Духа.». Також в документі наголошується на зв'язку Сина і Духа Святого, що був виражений формулою «δια του Υίοΰ έκπορε υόμενον» («що ісходить [від Отця] через Сина») і також визнавався східними отцями церкви.

Аналізуючи причини розбіжності, що склалася у формулюваннях віри, Роз'яснення вказує на проблеми лінгвістичного та історичного характеру. Зокрема, латинською мовою «слова „παρά του Πατρός εκπορεύεται“ („від Отця ісходить“, Ів. 15:26) було перекладено як „qui a Patre procedit“ („від Отця походить“)», що позначилось і на перекладі Символу віри і, в результаті чого «мимоволі створювалася уявна рівносильність між східним богослов'ям „ісхождення“ (έκπόρευσις) і латинським богослов'ям „походження“ (processio)». На думку авторів документу, «грецьке слово έκπόρευσις означає походження від одного лише Отця як безпочаткового початку Трійці», тоді як латинське processio — «це ширший термін, що означає повідомлення Божественної єдиносутності від Отця до Сина, а від Отця із Сином і через Сина — до Святого Духу». Іншою причиною була названа історична традиція і, зокрема вчення св. Іларія, св. Амвросія, св. Августина, які говорили про походження (procedit) Духу від Отця і Сина.

Погляд Української Греко-католицької Церкви

Берестейська унія, якій завдячує своїй появі Українська греко-католицька церква, не включала прийняття філіокве як обов'язкову умову, натомість було прийняте формулювання ісходження Святого Духу від Отця через Сина. Проте на провінційному Замойському соборі 1720 року «Філіокве» було вирішено включити до Символу віри..

Митрополит Андрей Шептицький вважав, що Святий Дух походить і від Отця і від Сина:

а заперечення православних вважав єретичними:

В сучасних виданнях Греко-католицької церкви слова «і Сина» нерідко беруться у квадратні дужки або зовсім виключене. В катехизмі УГКЦ, який є офіційним церковним документом зазначено : "Святі Отці відрізняли внутрішнє життя Пресвятої Тройці від її об’явлення у творінні. У Пресвятій Тройці Святий Дух ісходить від Отця – єдиного Начала Пресвятої Тройці. Коли Святі Отці говорили про дію Осіб Тройці у творінні, то сповідували, що Отець зсилає Святого Духа «через Сина".

На офіційному сайті Греко-католицької церкви у відповіді на запитання щодо «Філіокве» протоієрей Іван Гаваньо зазначив:

Примітки

1. Подано згідно з традиційним перекладом УГКЦ.
2. Лютеранство (Book of Concord [ 11 травня 2008 у Wayback Machine.], The Nicene Creed and the Filioque: A Lutheran Approach [ 18 квітня 2009 у Wayback Machine.]), Англіканство (1979 Book of Common Prayer, Episcopal Church [ 14 травня 2011 у Wayback Machine.]) Пресвітеріанство (Union Presbyterian Church [ 24 липня 2009 у Wayback Machine.]) та ін.
3. А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Ів. 15:26
4. J. L. Neve, Introduction to The Symbolical Books of the Lutheran Church (Second Revised Edition) (Columbus, Ohio: Lutheran Book Concern, 1926), p. 70.
5. Lars P. Qualben, A History of the Christian Church (Revised and enlarged) (New York: Thomas Nelson and Sons, 1936), p. 149.
6. . Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 14 вересня 2011. 
7. Oxford Dictionary of the Christian Church (Oxford University Press 2005 ISBN 978-0-19-280290-3), article Double Procession of the Holy Spirit
8. див. Тит. 3:6
9. Barbero, Alessandro, 2004, Charlemagne: Father of a Continent. Allan Cameron, trans. Berkeley, CA: University of California Press
10. Архів оригіналу за 19 листопада 2009. Процитовано 9 серпня 2009. 
11. У перекладах українською поширено також термін «походить», однак теологічно-правописний порадник Українського католицького університету [ 28 лютого 2009 у Wayback Machine.] радить вживати термін «ісходження»
12. див. напр. Нікейський символ віри
13. В.Н. Васечко. Сравнительное богословие [ 11 лютого 2007 у Wayback Machine.]
14. . Архів оригіналу за 5 червня 2010. Процитовано 9 серпня 2009. 
15. . Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 9 серпня 2009. 
16. Denzinger, 853 (old numbering 463) текст латинською [ 24 лютого 2021 у Wayback Machine.] англійський переклад [ 30 вересня 2009 у Wayback Machine.]
17. «Council of Ephesus»^{[недоступне посилання з червня 2019]}. Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company. 1913
18. Extracts from the Acts of the Council of Ephesus [ 10 вересня 2017 у Wayback Machine.], The Epistle of Cyril to Nestorius
19. Philip Schaff, History of the Christian Church, Vol. VI, p. 182. See also Meyendorff, p. 110.
20. Давид Джей Веббер. Нікейський Символ Віри і Філіокве: Лютеранський Підхід [ 29 вересня 2004 у Wayback Machine.]
21. . Архів оригіналу за 2 грудня 2008. Процитовано 9 серпня 2009. 
22. Єпископ Каліст. The Orthodox Church, стр. 222
23. «Катехизис Католической Церкви», ст. 248
24. . Архів оригіналу за 18 лютого 2011. Процитовано 10 серпня 2009. 
25. . Архів оригіналу за 29 жовтня 2009. Процитовано 10 серпня 2009. 
26. Священник В. Данилов. История Брестской унии [ 8 квітня 2009 у Wayback Machine.]
27. Андрій Шептицький. Листи до заробітчан^{[недоступне посилання]},
28. . catechismugcc.org. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 30 січня 2021. 
29. Сайт УГКЦ, рубрика «Запитуємо священика»

Посилання

• Філіокве // Українська Релігієзнавча Енциклопедія