Фракі́йці (іноді тракійці, траки; грец. Θρᾷκες, лат. Thraces) — загальна назва групи індоєвропейських племен, що населяли в давнину південний схід Балканського півострова, а також північно-східне узбережжя Егейського моря, завойоване Птолемеями, а потім відвойоване македонським царем Філіппом V.
Історія Редагувати
Після Третьої Македонської війни (171—168 до н. е.) фракійці вийшли з-під влади Македонії. На початку I століття до н. е. знаходилися в союзі з Мітрідатом Євпатором, після його поразки у Третій Мітрідатовій війні (74–63 до н. е.) опинилися у сфері впливу римлян, проти яких вели вперту боротьбу. У 60–45 до н. е. північно-фракійскі племена були об'єднані правителем даків Беребістою. У I столітті нашої ери виникло велике об'єднання північно-фракійских племен, в якому провідна роль належала дакам. За римського імператора Юлія-Клавдія у I столітті основна територія Фракії була перетворена на римську провінцію. Область даків була завойована і стала римською провінцією при Траяні в 106 році, але при Авреліані була фактично втрачена римлянами. В період Великого переселення народів фракійці змішалися з іншими племенами і стали складовим етнічним елементом при формуванні сучасних народів — болгар, румунів та ін.
Мистецтво Редагувати
До найдавніших пам'яток мистецтва фракійців (кінець II — початок I тисячоліття до н. е.) відносять дольмени — багатоманітну за формою кераміку, в тому числі посудини на зразок Віланової культури), нерідко з пластичним декором у вигляді канелюр, «ґульок» тощо.
Унікальний скарб золотих предметів з Вилчитрина у північній Болгарії — судини і кришки для посудин, прикрашені вишуканим спіралеподібним орнаментом, інкрустованим сріблом. Характерна для фракійців культура Басарабі у Румунії (перша половина 1 тисячоліття до н. е.) — укріплені і відкриті поселення з дерев'яними наземними спорудами, що обмазувалися глиною. Чорна лощена кераміка (чаші, тарілки, келихи) з декором у вигляді канелюр, а також зі штампованими і вигравійованими геометричними орнаментами з білою інкрустацією, що вказує на зв'язок з культурою місцевих племен епохи бронзи.
У VI–V століттях до н. е. мистецтво фракійців зіткнулося з культурою скіфів. Тваринний стиль фракійців, що переживав розквіт у VI–III століттях до н. е., виділяється місцевими особливостями: золоті, срібні і бронзові пластинки та шоломи з узагальненими наївно-виразними зображеннями птахів, звірів, вершників, сцен боротьби звірів, зазвичай вкритими візерунками у вигляді кіл, крапок, штрихів. З V століття до н. е. на фракійців впливала старогрецька цивілізація, що посилювалася.
До IV–III століття до н. е. відноситься спорудження фракійського міста Севтополя, створення численних пам'яток греко-фракійського мистецтва, що належать до шедеврів античної художньої культури (Казанликська гробниця, скарб золотих судин з Панагюриште та ін.). На зламі I століття до н. е. — I століття нашої ери племена даків споруджують у горах Трансильванії систему фортець: Гредіштя-Мунчелулуй, Пьятра-Рошіє, Блідарул та ін. До епохи римського завоювання належать срібні, бронзові і залізні поховальні шоломи з масками, що відрізняються яскравою фізіономічною виразністю і досконалістю технічного виконання, статуетки і стели з рельєфним зображенням, так званого, фракійського вершника, надгробні портрети, статуї, посуд із золота, бронзи, скла. На початку I тисячоліття нашої ери мистецтво фракійців поступово занепадає, набуваючи провінційно-римського характеру.
Тракологія Редагувати
У 1972 р. у Софії було засновано перший у світі спеціалізований Інститут тракології та проведено перший Міжнародний конгрес тракологів. Ключову роль у швидкому зростанні тракології в цей період відіграв Олександр Фоль[en], директор Інституту тракології.
У 1976 році в Бухаресті відбувся Другий Міжнародний конгрес тракологів, згодом був заснований Інститут тракології, більш консервативний, ніж Болгарський інститут фракології, і утримується від міркувань про фракійську релігію та «духовність», але ці теми також були предметом публікацій румунських істориків і теологів, на них певною мірою вплинула книга Мірчі Еліаде «Залмоксіс[ru]», про напівміфічного соціального та релігійного реформатора, якого шанували гети.
21–26 вересня 1984 року в музеї Бойманс-ван Бенінген в Роттердамі відбувся Четвертий міжнародний конгрес тракологів, організований Фондом Генрі Франкфорта[en], приватною організацією, основною метою якої є розширення вивчення передісторії та протоісторії Середземномор'я.
У 2010 hjws інститут був приєднаний до Інституту балканознавства з Центром тракології Болгарської академії наук.
Див. також Редагувати
- Фракійська мова
- Орфей
- Червонофігурний вазопис
- Пелта, різновид шкіряного щита фракійців
- Фракійці — тип гладіаторів у Стародавньому Римі
Джерела Редагувати
- Hermann Ament: Frühe Völker Europas. Thraker — Illyrer — Kelten — Germanen — Etrusker — Italiker — Griechen. Stuttgart 2003. ISBN 3-8062-1758-0
- Konstantin Bošnakov: Die Thraker südlich vom Balkan in den «Geographika» Strabons. Quellenkritische Untersuchungen. Wiesbaden 2003. ISBN 3-515-07914-9
- Rudolf Echt (Red.), Jutta Frings (Hrsg.): Die Thraker. Das goldene Reich des Orpheus. Katalog Ausstellungshalle Bonn. Zabern, Mainz 2004. ISBN 3-8053-3341-2
- Erik Hühns: Troja und Thrakien. Ausstellungskatalog Berlin-Sofia. Akademie der Wissenschaft, Berlin 1981.
- Rumen Ivanov, Gerda von Bülow: Thracia. Eine römische Provinz auf der Balkanhalbinsel. Zaberns Bildbände zur Archäologie. Orbis Provinciarum. Zabern, Mainz 2008. ISBN
3-8053-2974-1
- Manfred Oppermann (Archäologe): Thraker, Griechen und Römer an der Westküste des Schwarzen Meeres. Zaberns Bildbände zur Archäologie. Zabern, Mainz 2007. ISBN 3-8053-3739-6
- Manfred Oppermann: Der thrakische Reiter des Ostbalkanraumes im Spannungsfeld von Graecitas, Romanitas und lokalen Traditionen. Langenweißbach: Beier und Beran, 2006
- Manfred Oppermann: Thraker zwischen Karpatenbogen und Ägäis. Leipzig, Urania-Verlag, 1984, 1. Aufl., 1. — 20. Tsd
- Heinz Siegert: Auf den Spuren der Thraker. Wo einst Apollo lebte. Frankfurt am Main 1979. ISBN 3-596-26403-0
- Ivan Venedikov, Todor Gerassimov: Thrakische Kunst. Seemann. Leipzig 1976.
- Joseph Wiesner: Die Thraker. Studien zu einem versunkenen Volk des Balkanraumes. Stuttgart 1963.
- Christo Milošev Danov: Altthrakien. De Gruyter, Berlin 1976. ISBN 3-11-003434-4
- Christopher Webber: The Thracians 700 BC — 46 AD. Oxford 2001. ISBN 1-84176-329-2
- Ботева-Боянова, Д., Проблеми на тракийската история и култура, София 2000 (болгарською).
- Венедиков, Ив., Т. Герасимов, Тракийското изкуство. София 1973 (болгарською)
- Велика радянська енциклопедія[недоступне посилання з липня 2019]
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 7 лютого 2021.
Посилання Редагувати
- Фракійці // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фракійці
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |