Фемінізм четвертої хвилі ― ревізія феміністичного руху, розпочата приблизно у 2012 році, що характеризується використанням Інтернет-інструментів, інтерсекційністю, фокусом на привілеях та включенням чоловіків у рух. Четверта хвиля прагне досягти гендерної рівності, зосередившись на гендерних нормах та маргіналізації жінок у суспільстві.
Британська журналістка Кіра Кокрейн та британська феміністська науковиця Пруденс Бассі-Чемберлен описують четверту хвилю як зосередження уваги на справедливості для жінок, особливо на протидії сексуальним домаганням (включаючи домагання на вулиці), насильству проти жінок, дискримінації та переслідуванню на робочому місці, бодішеймінгу, сексистським образам у медіа, мізогінії в Інтернеті та культурі зґвалтування. Рух підтримує інтерсекційність, активність у соцмережах та подання петицій через Інтернет.
Фемінізм четвертої хвилі прагне рівної оплати за рівну працю і доводить, що рівні можливості, до яких прагнуть дівчата та жінки, повинні поширюватися і на хлопчиків та чоловіків для подолання гендерних стереотипів (наприклад, вільно виражати емоції та почуття). Важливими засобами є використання ЗМІ та соціальних медіа для співпраці, мобілізації та протидії зловживанню владою у справі розширення прав і можливостей жінок та встановленні справедливості проти сексуальних нападів і домагань.
Історія та визначення Редагувати
Деякі феміністки стверджують, що у 1980-х консерватори, такі як Маргарет Тетчер та Рональд Рейган, кидали виклик досягненням феміністок. У той же час феміністки в Північній Америці, Латинській Америці та Європі досягли певних цілей, включаючи створення державних інституцій, що відкрито пропагували права жінок або участь жінок у владі; однак ці інститути також послабили феміністичні рухи, дозволивши державі взяти на себе реалізацію феміністичних цілей.
Європейський та латиноамериканський фемінізм четвертої хвилі розпочався у 1990-х, коли ліпстік-фемінізм та фемінізм споживачок підходив до кінця і фемактивістки відкидали квіртеорію, яку підтримували американські вчені. Фемінізм четвертої хвилі розвивався повільно, але глобально через медіа та Інтернет. Хвиля виникла з нового покоління жінок, які в основному не були проінформовані про попередні хвилі фемінізму. Фемінізм четвертої хвилі, як і хвилі до нього, не мав єдиної ідеології, сутності чи колективу. Йшлося про те, щоб об’єднатись у групи для спільної роботи над досягненням мети ― припинення насильства проти жінок.
Рух в Іспанії веде коріння до вбивства Ани Орантес; 17 грудня 1997 її чоловік спалив її у своєму будинку в Гранаді за публічні виступи на Canal Sur, де вона розповідала про його зловживання. Ранній іспанський фемінізм четвертої хвилі використовував телебачення та газети як основну соціальну мережу. Смерть Орантес вивела тему ґендерного насильства з приватного життя сім'ї та привернула національну увагу. В результаті RTVE змінила політику щодо того, як станція повідомляла про гендерне та сексуальне насильство. Жарти про те, як жінки б'ють хлопців та чоловіків, вже не були прийнятними на іспанському телебаченні. Журналісти та журналістки з El Mundo, El País та Infolibre були одними з перших учасників іспанської четвертої хвилі. Пізніше вони розповідали про проблеми оплати праці в Іспанії за гендерним паритетом та скляну стелю для них, а також пропагували активізм у віртуальних просторах.
Оскільки фемінізм четвертої хвилі Латинської Америки охоплює одночасно різні рухи, багато з яких конфронтують між собою, прийнято посилатись на латиноамериканські «фемінізми» у множині. Як реакція на квір-фемінізм та постмодерний фемінізм , виникла течія TERF-активісток, що відмежовують транс-жінок від жіночої боротьби за рівні права та відкидають теорії Джудіт Батлер, прагнучи переосмислити ЛГБТ як феміністичний рух, через повернення до фокусу на права біологічних жінок.
Починається цей рух в Латинській Америці, Аргентині та Польщі. Частина цього загального бажання діяти з’явилася на Всесвітній конференції щодо жінок 1995 р. у Пекіні.
Соціальні мережі мали посилюючий ефект, коли фемінізм четвертої хвилі почав рости. 2018 став роком, коли фемінізм четвертої хвилі розпочався в Іспанії, Аргентині та Бразилії, коли жінки вийшли на вулиці. Жіночі протести вперше поставили під сумнів легітимність судової влади Іспанії, тоді як у попередні хвилі основна увага приділялася політичному керівництву та нормативним актам законодавчої влади. Хвиля в Іспанії зіткнулась з великим викликом, включаючи появу Vox, ультраправої політичної партії, яка отримала місця в Андалусії. Вокс виступала проти фемінізму і хотіла його придушити. В Аргентині пік стався навколо проблеми з абортами.
В англосаксонському феміністичному контексті журналістка Пітія Пій у 2005 році аргументувала існування четвертої хвилі, яка зосередилася на соціальній справедливості та громадянських правах. Дженніфер Баумгарднер датує початок четвертої хвилі 2008 роком. Twitter, найпопулярніша соцмережа серед вікової групи від 18 до 29 років, створений у 2006 році, зробив фемінізм більш доступним і породив «гештеґ фемінізм».
У 2013 році кандидатка в губернатори від Демократичної партії Венді Девіс влаштувала в Техасі 13-годинну акцію, намагаючись не допустити прийняття законопроєкту про боротьбу з абортами. Жінки продемонстрували підтримку, зібравшись навколо Техаського Капітолія, а неприсутні фізично використовували хештег #StandWithWendy.
Кампанія HeForShe виникла в результаті вірусної промови амбасадорки ООН Емми Вотсон у 2014 році та її подальшої активності. Кілька інших інцидентів активізували рух, зокрема зґвалтування в Делі (Індія, 2012), звинувачення Джиммі Савіле (Велика Британія, 2012), справи про сексуальне насильство Білла Косбі (США, 2014), вбивства на Ісла-Вісті (США, 2014), судовий процес над Цзянь Гомеші (Канада, 2016), звинувачення Гарві Вайнштайна (США, 2017), а також подальший рух MeToo та ефект Вайнштайна, Вестмінстерські сексуальні скандали (у світі та Великій Британії, 2017), справа про зґвалтування в Ла Манаді в Іспанії (2018).
Привілеї Редагувати
Феміністки третьої хвилі почали впроваджувати поняття чоловічих привілеїв у своїх працях у 1990-х, феміністки четвертої продовжують обговорювати це в наукових колах та соцмережах. Американка Пеггі Макінтош була однією з перших феміністок, яка описала явище привілеїв у 1988 році. Феміністки четвертої хвилі вжили заходів щодо зменшення та боротьби з цим явищем, підвищуючи обізнаність про привілейовані та непривілейовані групи.
Лондонська авторка Ніккі ван дер Гааг обговорює згубні наслідки виховання хлопчиків із привілеями: «тенденція до надання пільг хлопчикам [...] не вчить хлопців відповідальності». Феміністки четвертої хвилі почали пропонувати рішення для уникнення цих проблем, наприклад, гендерно нейтральне виховання. Професорка нейрології в чиказькій медичній школі Ліз Еліот зазначає, що будь-які незначні відмінності у вихованні дитини можуть призвести до великих відмінностей особистості з часом, що призведе до посилення гендерних стереотипів.
Феміністки четвертої хвилі стверджують, що гендерні ролі тиснуть також і на чоловіків, щоб вони були годувальниками, а жінок зобов'язують до ролі домогосподарки. Такий тиск на соціальну відповідність призводить до гендерної дискримінацї на робочому місці та в суспільстві. За даними Pew Research, більшість жінок, які працюють на робочих місцях, де переважають чоловіки, бачать сексуальні домагання проблемою в їх галузі.
Інтерсекційність Редагувати
Британська професорка маркетингу та досліджень споживання Поліна Макларан стверджує, що, хоча знаменитості перебувають в авангарді фемінізму четвертої хвилі, відкритий доступ до інформації дозволив руху привернути більше уваги до економічної нерівності, з якою стикаються жінки.
Такі теоретики, як Джейкоб Бачер з Університету Бейкера, протестували проти стереотипів навколо нібито неконтрольованого сексуального бажання чоловіків та сексуальної об'єктивації жінок. Він заявляє, що геї, зокрема, стигматизовані, оскільки вони виходять за рамки типових стандартів мужності.
Британська історикиня Аманда Вікері стверджує, що фемінізм четвертої хвилі маргіналізує кольорових жінок, які борються за інклюзивність, нехтуючи таким чином конкретною несправедливістю, з якою вони стикаються.
Канадська історикиня мистецтв Рут Філліпс стверджує, що фемінізм четвертої хвилі входить у ширший порядок денний фінансових, політичних та екологічних проблем і визнаний ключовим фактором зменшення бідності, поліпшення здоров'я жінок та досягнення економічного зростання.
Дискусія навколо теми привілеїв є поширеною серед феміністок четвертої хвилі, які стверджують, що члени традиційно домінуючих соціальних груп повинні визнати свої соціальні привілеї та використовувати їх для розширення прав і можливостей членкинь та членів маргіналізованих груп.
Інтерсекційність та система влади сприяють соціальному розшаруванню традиційно маргіналізованих груп, таких як кольорові жінки та транс-жінки. Феміністки четвертої хвилі виступають за більшу представленість цих груп у політиці та бізнесі та стверджують, що суспільство було б справедливішим, якби політика та практика враховували потреби всіх людей.
Використання соціальних медіа Редагувати
Попередні хвилі фемінізму стикалися з такими перешкодами, як жорсткі соціально-політичні структури та відсутність доступних комунікаційних каналів. Феміністки четвертої хвилі використовують цифрові медіа як платформу для комунікації та поширення перспектив.
Кіра Кокрейн стверджувала, що фемінізм четвертої хвилі «визначається технологією» і характеризується, зокрема, використанням Facebook, Twitter, Instagram, YouTube, Tumblr та таких блогів, як Feministing, для кидання виклику мізогінії.
Активізація в соціальних медіа може проявлятися як пости в Twitter, які критикують трансфобію у ЗМІ, або в таких кампаніях, як MeToo , #YesAllWomen, #bringbackourgirls, #NotYourAsianSidekick та #SolidarityIsForWhiteWomen. Girlgaze, започаткована Amanda de Cadenet ― це багатостороння онлайн-платформа, яка безпосередньо пов’язує підприємства, компанії та бренди з жінками та небінарними творчими талантами, пропагуючи потребу у розмаїтті, включенні та представництві у творчій галузі. Тайм назвав групу активістів і активісток, відомих у русі #MeToo, яку охрестили «переривачками тиші», Людьми року 2017 року.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Grady, Constance (20 березня 2018). The waves of feminism, and why people keep fighting over them, explained. Vox (англ.). Процитовано 27 червня 2020.
- ↑ Munro, Ealasaid (September 2013). Feminism: A Fourth Wave?. Political Insight 4 (2): 22–25. doi:10.1111/2041-9066.12021. Republished as Munro, Ealasaid (5 вересня 2013). . The Political Studies Association. Архів оригіналу за 2 December 2018. Процитовано 1 грудня 2018. / Feminism: A fourth wave? | The Political Studies Association (PSA). Feminism: A fourth wave? | The Political Studies Association (PSA) (англ.). Процитовано 27 червня 2020.
- ↑ Cochrane, Kira (10 грудня 2013). . The Guardian. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.
- Abrahams, Jessica (14 серпня 2017). . Prospect. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- Martin, Courtney E.; Valenti, Vanessa (15 квітня 2013). . Barnard Centre for Research on Women. Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 8 листопада 2015.
- Chamberlain, Prudence (2017). Introduction. The Feminist Fourth Wave. Springer International Publishing. с. 1–19. ISBN 9783319536811. doi:10.1007/978-3-319-53682-8_1.
- ↑ Phillips, Ruth; Cree, Viviene E. (21 лютого 2014). What does the 'Fourth Wave' Mean for Teaching Feminism in Twenty-First Century Social Work?. Social Work Education 33 (7): 930–43. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «Phillips 930–943» визначена кілька разів з різним вмістом - . Código Nuevo (ісп.). 5 березня 2018. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- Vega Ugalde, Silvia (2013). . Iconos. Revista de ciencias sociales (англ.) (46): 103–109. ISSN 1390-1249. doi:10.17141/iconos.46.2013.58. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- ↑ Urzaiz, Begoña Gómez (21 грудня 2017). . S Moda EL PAÍS (es-ES). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «Urzaiz-2017» визначена кілька разів з різним вмістом - webdeveloper. . Dirección General de Igualdad y Mujer (es-ES). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ . Kamchatka (ісп.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «:20» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ Cuaderno, El (29 жовтня 2018). . El Cuaderno (es-ES). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «:28» визначена кілька разів з різним вмістом - . Las Gafas Violetas (ісп.). 7 березня 2019. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- García, Kike (11 липня 2013). . El Mundo Today (es-ES). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- Digital, Estrella. . Estrella Digital (es-ES). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Aragón, El Periódico de. . El Periódico de Aragón (ісп.). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «elperiodicodearagon» визначена кілька разів з різним вмістом - . Lanza Digital (es-ES). 9 березня 2019. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- ↑ Albalat, Miriam Ruiz Castro / J. G. (6 листопада 2018). . elperiodico (ісп.). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «Albalat-2018» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ . Cuartopoder (ісп.). 9 січня 2019. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «cuartopoder-2019» визначена кілька разів з різним вмістом - ConcienciaCultural. (ісп.). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- . Qué Leer (ісп.). 8 березня 2019. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- Matiushkov Badia, Tatiana; Martínez García, Luisa del Carmen (2018). . Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- Rivera Berruz, Stephanie (2018). . У Zalta, Edward N. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2018) (Metaphysics Research Lab, Stanford University). Архів оригіналу за 3 May 2019. Процитовано 3 травня 2019.
- Igualdad. . eldiario.es (ісп.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- ↑ . Infobae (es-ES). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «Arruzza-2019» визначена кілька разів з різним вмістом - Espluga, Eudald (12 січня 2018). . PlayGround (ісп.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- . Nowa Orgia Myśli (pl-PL). 12 лютого 2018. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- Hidalgo, Mamen (6 листопада 2018). . elperiodico (ісп.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- . abc (ісп.). 6 грудня 2018. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
- Clarín.com. . www.clarin.com (ісп.). Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 26 квітня 2019.
- Peay, Pythia (2005). . Utne Reader (128) (Topeka, Kansas: Ogden Publications): 59–60. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 7 жовтня 2017.
- Baumgardner, 2011, с. 250.
- Brodzky, Brandon (18 листопада 2014). Social Media User Statistics & Age Demographics for 2014. LinkedIn Pulse. Процитовано 16 березня 2016.
- Bennett, 2014.
- Chittal, Nisha (26 березня 2015). . MSNBC. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
- Hopkins, Susan (April 2018). UN celebrity 'It' girls as public relations-ised humanitarianism. International Communication Gazette 80 (3): 273–292. ISSN 1748-0485. doi:10.1177/1748048517727223.
- For Cosby, Ghomeshi, #MeToo and fourth wave, see Matheson, Kelsey (17 October 2017). "You Said #MeToo. Now What Are We Going To Do About It?" [ 17 листопада 2017 у Wayback Machine.], The Huffington Post.
- For Savile and fourth wave, see (Chamberlain, 2017)
- ↑ van der Gaag, Nikki (2014). Feminism and Men. London: Zed Books. ISBN 9781780329130. OCLC 886112252.
- Mcintosh, Peggy (July 1989). . Peace and Freedom Magazine. Архів оригіналу за 2 April 2019. Процитовано 20 березня 2019.
- Case, Kim A. (2012). Systems of privilege: intersections, awareness, and applications. Wiley-Blackwell. OCLC 799010636.
- Eliot, Lise (2010). Pink brain, blue brain: how small differences grow into troublesome gaps—and what we can do about it. Boston: Mariner Books. ISBN 9780547391557. OCLC 837684360.
- Ganesh, Sarlaksha; Ganesh, Mangadu Paramasivam (27 травня 2014). Effects of masculinity–femininity on quality of work life. Gender in Management 29 (4): 229–253. ISSN 1754-2413. doi:10.1108/gm-07-2013-0085.
- . Pew Research Center. Архів оригіналу за 2 April 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
- Maclaran, Pauline (2015). Feminism's fourth wave: a research agenda for marketing and consumer research. Journal of Marketing Management 31 (15–16): 1732–1738. doi:10.1080/0267257X.2015.1076497.
- ↑ Maclaran, Pauline (13 жовтня 2015). Feminism's fourth wave: a research agenda for marketing and consumer research. Journal of Marketing Management 31 (15–16): 1732–1738. ISSN 0267-257X. doi:10.1080/0267257X.2015.1076497.
- Bucher, Jacob; Manasse, Michelle; Milton, Jeffrey (2015). Soliciting strain: examining both sides of street prostitution through General Strain Theory. Journal of Crime and Justice 38 (4): 435–453. doi:10.1080/0735648X.2014.949823.
- Bucher, Jacob (2014). 'But He Can't Be Gay': The Relationship between Masculinity and Homophobia in Father–Son Relationships. Journal of Men's Studies 22 (3): 222–237. doi:10.3149/jms.2203.222.
- Vickery, Amanda Elizabeth (2018). After the March, What? Rethinking How We Teach the Feminist Movement. Social Studies Research & Practice 13 (3): 402–411. doi:10.1108/SSRP-05-2018-0020.
- Schuller, Kyla (2018). The Biopolitics of Feeling: Race, Sex, and Science in the Nineteenth Century. Duke University Press. ISBN 9780822372356. OCLC 1050035724.
- Baer, Hester (2 січня 2016). Redoing feminism: digital activism, body politics, and neoliberalism. Feminist Media Studies (англ.) 16 (1): 17–34. ISSN 1468-0777. doi:10.1080/14680777.2015.1093070.
- Evans, Elizabeth; Chamberlain, Prudence (July 2015). Critical Waves: Exploring Feminist Identity, Discourse and Praxis in Western Feminism. Social Movement Studies 14 (4): 396–409. doi:10.1080/14742837.2014.964199.
- Solomon, Deborah (13 листопада 2009). . The New York Times. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
- Zerbisias, Antonia (16 вересня 2015). . NOW Toronto. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 21 квітня 2016.
- Parry, Diana C. (2018). Fourth wave feminism. Feminisms in Leisure Studies. Routledge. с. 1–12. ISBN 9781315108476. doi:10.4324/9781315108476-1.
- For Cosby, Ghomeshi, #MeToo and fourth wave, see Matheson, Kelsey (17 October 2017). "You Said #MeToo. Now What Are We Going To Do About It?" [ 17 листопада 2017 у Wayback Machine.], The Huffington Post.
- Dixon, Kitsy (August 2014). . Journal of Arts and Humanities 3 (7): 34–40. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019 — через OneSearch.
- girlgaze.com. Girlgaze.
- Zacharek, Stephanie; Dockterman Eliana; and Sweetland Edwards, Haley (6 December 2017).
- Redden, Molly, and agencies (6 December 2017).
- For page three, see Thorpe, Vanessa (27 July 2013).