| о. Микола Леонтійович Устиянович | |
|---|---|
| о. Микола Устиянович | |
| Народився | 7 грудня 1811 Миколаїв, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер | 3 листопада 1885 (73 роки) Сучава, Герцогство Буковина, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Громадянство | Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Діяльність | поет, літератор, громадський діяч, політик |
| Alma mater | ЛНУ імені Івана Франка |
| Мова творів | українська |
| | |
| Устиянович Микола Леонтійович у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах |
о. Мико́ла Леонтійович Устияно́вич (Устіяно́вич; 25 листопада (7 грудня) 1811, Миколаїв — 22 жовтня (3 листопада) 1885, Сучава) — український письменник і громадський діяч, греко-католицький священник.
Життєпис Редагувати
Походив із родини посадника міста Миколаїв на Львівщині. Початкову освіту здобув у Миколаєві, далі закінчив нормальну школу у Львові (1820–1824) та Львівську гімназію (1824–1830), також 2 курси філософського факультету університету (1830–1832) та (1838). У 1835 р., будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. Водночас з проповіддю М. Шашкевича на свято Покрови 14 жовтня 1836 в соборі Св. Юра виголосив свою в церкві св. Параскеви). Через те, що ректор Телеховський не дозволив би цього, подав йому текст, укладений польською мовою.
Друкуватися почав 1836 року. Став ініціатором і співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця».
Був парохом у селищі Славсько (Стрийщина), м. Сучаві, чернівецьким деканом.
1848 року — один з ініціаторів «Собору руських учених» (центральною подією «Собору» (19 жовтня 1848 р.) була програмна промова Миколи Устияновича). Виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини.
1861–1866 — посол до Галицького крайового сейму.
1868 р. один із співзасновників та очільників «Просвіти».
Деякий час редагував урядовий часопис «Галичо-Рускій ВЂстникъ». З 1870 р. жив у м. Сучаві (Буковина), де помер у 1885 році.
«Не послідню силу, — писав у некролозі Іван Франко, — покрила буковинська земля… умер один із перших будителів нашого народного духу, друг Маркіяна, „Соловейко“, як звали його молодші товариші, умер, залетівши на старості літ на чуже поле, забажавши співати „по нотам“».
Літературна діяльність Редагувати
1836 р. написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»), що й зблизило його з Маркіяном Шашкевичем; далі до 1846 р. майже нічого не писав, вражений кампанією проти народної мови.
Під впливом подій 1848 р. активізувався у літературній творчості, — писав поезії й прозові твори. У ліричних віршах Устияновича відчутні національні та соціальні мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фольклору.
Вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали народними піснями.
Тільки 1848 рік, рік бурхливих політичних подій в Австрійській імперії, розбудив М. Устияновича: він став одним з ініціаторів скликання і душею «Собору Руських Учених» у Львові.
Відірваний від громадсько-культурного життя, останні 20 років життя поступово згасав як письменник. У його творчому житті на зміну поетичній, часто пісенній мові, яку Устиянович високо підніс у своїх найкращих творах, прийшло штучне язичіє.
Етнографічні матеріали становлять основу прозових писань Миколи Устияновича: «Старий Єфрем», «Месть верховинця»; «Страсний Четвер».
Видання Редагувати
- Поезії. — Львів, 1860.
- Старий Єфрем для руського народу. Оповідання. — Львів, 1874.
- Устиянович Н. Твори Николи Устияновича і Антона Могильницкого. — Львів : Наук. т-во ім. Шевченка, 1913. — Вид. 2-ге. — 512 с. (Руська письменність; III, 2) — досі найповніше видання/
- Письменники Західної України 30 — 50-их pp. XIX ст. — К., 1965 (вибір найкращих творів).
Вшанування пам'яті Редагувати
- Художньо-меморіальний музей Устияновичів у селі Вовків.
- Вулиця у Львові (раніше мала назву Уєйського).
- Вулиця у місті Миколаєві Львівської області.
- Вулиця Устияновича в селі Нижня Рожанка Славської ОТГ (центральна вулиця вздовж села)
- Пам'ятник біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Славському
- Вулиця Устияновича, яка бере початок від церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Славському
Примітки Редагувати
- Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 155—156. ISBN 5-7773-0359-5.
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Стеблій Ф. Устиянович Микола // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 255. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Устіянович Микола // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1969. — 1000 екз.
- Микола Устиянович. Життя і творчість: [монографія] / Л. Гулевич. — Дрогобич : ДДПУ ім. І. Франка, 2011. — 236 с. — ISBN 966-384-201-1.
Посилання Редагувати
- Устиянович Микола Леонтійович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 455-456.