Василь Іванович Туманський (11 березня 1800, Чорториги — 4 квітня 1860) — російськомовний поет, державний діяч Російської імперії. Онук Василя Григоровича Туманського. Приятель письменника Ореста Сомова та поета Олександра Пушкіна.
| Туманський Василь Іванович | |
|---|---|
| Народився | 11 (23) березня 1800 Глухівський район |
| Помер | 4 (16) квітня 1860 (60 років) Полтавська губернія, Російська імперія ·рак підшлункової залози |
| Поховання | Панасівка |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | поет |
| Alma mater | Петрішулеd |
| Мова творів | російська |
| |
Біографія Редагувати
Народився 28 лютого [11 березня] 1800 року в селі Чорторигах Чернігівській губернії Російської імперії (нині Шевченкове Шосткинського району Сумської області, Україна) в сім'ї відставного генерала Івана Туманського, що належав до роду Туманських малоросійської шляхти. Троюрідний брат поета Федора Туманського. Виховувався спочатку вдома, а потім у Харківській гімназії. У шістнадцять років був направлений до Московщини, у Петропавлівське училище в Петербурзі.
Перший свій вірш, «Поле Бородинської битви», надрукував у 17 років. Під час перебування в столиці вів знайомство з Іваном Криловим, Олександром Ізмайловим, Кіндратом Рилєєвим, братами Бестужевими та іншими відомими письменниками того часу. Закінчивши курс 1818 року, поїхав до Парижа і високу освіту здобув у паризькому Collège de France, де слухав лекції Араго, Кузена та інних. На зворотному шляху прихопив з собою Вільгельма Кюхельбекера, що залишився у Франції без засобів до існування.
1822 року обраний в члени «Вільного товариства любителів російської словесності». 1823 року визначився в канцелярії новоросійського генерал-губернатора Михайла Воронцова. «Він обертався у вищих колах одеського товариства, веселився, танцював, упадав за дамами», захоплювався засланим Олександром Пушкіним як «соловейком» та «Ісусом Христом нашої поезії». Пушкін, хоча і ставився до творчості Туманського скоріше негативно, згадав його у «Подорожі Онєгіна». При його посередництві Пушкін стає автором «Полярної зорі». Зберігся спільний з Пушкіним лист до Кюхельбекера (грудень 1823 року). За характеристикою Володимира Набокова, сам Туманський — наслідувальний, «безбарвний елегійний поет».
1828 року служив при Главі Диванів Молдавії та Валахії графі Федору Палену по дипломатичній лінії. Наступного року брав участь у роботі зі складання умов Адріанопольської мирного договору. У 1831 році призначений секретарем при Комітеті для складання регламенту з управління князівствами Молдавії та Валахії під керівництвом Павла Кисельова, в 1833—1834 роках здійснив подорож Італією. З червня 1835 року служив 2-м секретарем посольства в Константинополі. У січні 1839 року на запрошення Модеста Корфа став помічником статс-секретаря Департаменту державної економії Державної ради.
Весь свій вільний час віддавав творчості. Вірші Туманського, що друкувалися в «Сині Вітчизни», «Благонамеренном», «Полярній зорі» стають популярними серед широкої публіки. Найбільш плідними у творчості Туманського були 1820-х — 1830-ті роки, але надалі він пише мало.
1846 року вийшов у відставку в чині дійсного статського радника. Поселився в Україні в родовому маєтку Панасівці, час від часу наїжджаючи в Петербург та Москву. Живучи у своєму маєтку, служив почесним попечителем Полтавській гімназії, багато зробив для її розвитку. Такожбрав активну участь у роботі комітету «Про поліпшення побуту поміщицьких селян».
Помер 23 березня [4 квітня] 1860 року. Похований у Панасівці (біля школи). У 1951 році на могилі встановлений надгробок — плита і цегляний тинькований обеліск.
Твори Редагувати
- «Девушка влюбленному поэту» — п'єса, 1825;
- «История Государственного Совета» — (залишилася невиданою);
- Безліч віршів виданих протягом 1817—1830 років в «Сыне Отечества», «Благонамеренном», «Соревнователе просвещения», «Новостях литературы», «Северных цветах», «Славянине», «Современнике», «Отечественных записках», «Северной лире»;
- Збірка «Стихотворения» (Чернігів, 1840);
- «Письма В. И. Туманского и неизданные его стихотворения» (Чернігів, 1891).
Примітки Редагувати
- ↑ П. М. Калугин. Могила Тумановского В. И. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 149. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
- В. В. Вересаев. Спутники Пушкина. М., Сов. спорт, 1993. Том 1. С. 385.
- Lib.ru/Классика: Пушкин Александр Сергеевич. Переписка с А. А. Бестужевым
- «Одессу звучными стихами наш друг Туманский описал…»
- Пушкин шутил по поводу Василия и его кузена Антона Туманских: «Василий кроме стихов ничего не крадет, а Антон крадет всё, кроме стихов». См.: Черейский Л. А. Пушкин и его окружение. Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1989. С. 446.
- В. Набоков. Комментарий к роману «Евгений Онегин». СПб, 1998. Стр. 237.
- . Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 20 березня 2018.
Джерела Редагувати
- Туманський Василь Іванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)