Ти́тло, або титла (з грец. τίτλος ← лат. titulus — «напис») — в середньовічній латинській, грецькій і слов'янській писемностях надрядковий діакритичний знак у виді хвилястої або зиґзаґоподібної лінії, що вказує на скорочення написаних під ним слів або числове значення букв.
Історія Редагувати
Виникло в латинській писемності як один з елементів винайденої Тіроном (I століття до н. е.) системи скорочень; з латиниці прийшло у грецьке письмо, звідти — в старослов'янське та інші варіанти кириличної і глаголичної писемності.
В давній кирилиці титло ставилось особливо над назвами божественних осіб, спершу зважаючи на письмове табу (наприклад: Бг҃ъ = Богъ), а потім просто для скорочення і обов'язково над буквами з числовим значенням (наприклад: а҃= 1). За візантійським зразком титло могло також покривати надрядкові букви.
Знайшло застосування в криптографії і стенографії. Графічні варіанти титла служать палеографічною прикметою, яка дозволяє уточнити датування рукопису.
Існував вислів «за титлу зачепивсь» — тобто «почав розбирати написане» (наприклад, у «Марусі» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: «Так отже за титлу було зачепився та й розібрав потроху…»).
Галерея Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Титло |
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання Редагувати
- Титло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1900. — 1000 екз.
- Контракція в рукописах // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 270. — ISBN 978-966-439-921-7.
| Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |