Табу́ (від полінезійського слова tapu або tabu, що означало — заборона) — негативні приписи (категоричні заборони) на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Виникли і сформувалися на соціальній, магічній і релігійній основі в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду, племені та ін.).
Сукупність табу, що накладаються жерцями і вождями, охоплювала різні сторони життя і поширювалася на:
- слова (заборона вимовляти імена людей, небіжчиків, духів, богів, назви тварин і ін.);
- людей (жінок, воїнів, правителів тощо);
- тіло людини і частини тіла;
- спілкування, сексуальні і шлюбні відносини, різноманітні форми і види поведінки, дії повсякденного життя (відкриття обличчя, вихід з житла та ін.);
- їжу і питво;
- тварин, рослини, різні предмети і символи предметів (землю, зброю, амулети тощо), відвідування тих чи інших місць та багато ін.
Відповідно до існуючих забобонів і традицій, порушення заборони мало наслідком кару надприродних сил (у вигляді причини, хвороби або смерті) і різноманітних соціальних санкцій з боку співтовариств та їх лідерів. У первісні і наступні часи табу виступали як засіб соціального контролю і соціального керування. У процесі історичного розвитку частина табу трансформувалися та ввійшли у вигляді різних уявлень (наприклад, про гріх), цінностей і норм (наприклад, заборона зображувати людину в ісламській культурі та ін.) у мораль, релігію, право і повсякденне життя людей.
Вважається, що табуювання як звичай, уперше було відзначено в 1771 Дж. Куком в аборигенів островів Тонґа (Полінезія) під час навколосвітнього плавання.
У ряді концепцій, що пояснюють істотні моменти походження, змісту і функціонування табу найбільший вплив мають: 1) магічна (розглядає заборони як негативну форму практичної магії, що відрізняється від чаклунства як позитивної форми магії — Фрезер та ін.); 2) релігіознавча (пояснююча табу як «священні закони» і заборони, зв'язані з віруваннями в надприродних істот — Тайлор та ін.); 3) психологічна (надає психоаналітичне трактування табу як вираження амбівалентних станів і стосунків, і підкреслює роль табу як форму первісної моралі й одного з «пускових механізмів цивілізації» — Фройд та ін.); 4) антропологічна (що тлумачить табу як форму соціального контролю — Малиновський та ін.) і їхні різні версії і комбінації.
Джерела Редагувати
- Табу Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
- О. Бучма. Табу // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 627. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання Редагувати
- Табу // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Табу // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Табу // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1871-1872. — 1000 екз.
- Табу // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 455.
| Це незавершена стаття про мову. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |