С14 (Січ, Сі4, Січ-C14) — українське праворадикальне громадське об'єднання, що декларує прихильність до українського націоналізму. Організація має на меті захист соціально-політичних та національних інтересів українців, провадить боротьбу проти проросійських сепаратистських структур та їх членів. За словами одного з лідерів об'єднання, Євгена Карася, близько 90 % членів організації — учасники новітньої російсько-української війни, ветерани військових формацій «Київ-2», «Гарпун», «ОУН», 54-го розвідувального батальйону, «ДУК ПС» та різних полків спеціального призначення.
Дата заснування | 2009 |
---|---|
Дата ліквідації | 16 березня 2020 (перейменовані в Основа майбутнього) |
Тип | громадське об'єднання |
Голова | Карась Євген Васильович |
Адреса | Київ |
С14 у Вікісховищі |
Окремі дослідники, правозахисники та ЗМІ висловлюють думку про наявність в організації ознак неонацизму [⇨]. Представники об'єднання відкидають ці звинувачення та спростували в суді закид від «Громадського»[⇨]. Організація неодноразово здійснювала напади на лівих активістів, представників ЛГБТ-спільноти та ромів.
Крім безпосередньо самої «С14» як організації політичних активістів, до мережі входять ще кілька проєктів: «Освітня асамблея», «Спілка ветеранів війни з Росією», «Національний центр правозахисту», громадська організація «СІЧ-С14». Члени організації беруть участь в патрулюванні міської території Києва у складі волонтерської організації «Муніципальна варта» та підрозділів комунального підприємства «Муніципальна охорона». C14 проводила низку акцій та ініціатив: «Волонтерський центр С14», «Український мобілізаційний центр», люстраційний комітет «Ніколи знову», «Бойкот російського бізнесу», «Кубок молодого футболу», в тому числі акції прямої дії проти українофобів, комуністів, соціалістів, тощо[⇨].
Історія Редагувати
Початок діяльності Редагувати
Організація почала діяльність 2009 року з участі в протестах проти забудови громадського простору. Першою акцією став протест і сутички проти забудови в Києві на вул. Ахматової, 43-А. На той час якоїсь назви в організації ще не було. Вперше заявили про себе як про окрему організацію на марші УПА 14 жовтня 2011 року.
«Кастетна справа» Редагувати
Через активну діяльність С14 на неї було скоєно низку замахів. У травні 2013-го, в Києві, спецгрупою МВС, в співпраці з «тітушками», скоєно близько двадцяти п'яти нападів на різних громадських активістів. У тому числі, сплутавши з Євгеном Карасем, зламали щелепу та пошкодили череп його брату — Володимиру Карасю. Так само помилковий напад стався на сусіда активіста Сергія Бондара у Василькові, поблизу Києва. Напади припинилися лише після того, як під час стеження і підготовки нападу на Андрія Медведька, активісти затримали і зняли на відео спецгрупу МВС[неавторитетне джерело].
С14 на Майдані 2013—2014 років Редагувати
С14 сформували сотню самооборони імені Святослава Хороброго, що в час революції базувалася в КМДА.
11 грудня 2013 року члени сотні утримували КМДА під час нападу «Беркуту».
Сотня брала участь у багаторазових партизанських вилазках проти тітушок та міліції. С14 прославилися своєю протидією тітушкам та затриманням декількох «ескадронів смерті» — спецгруп комбінованих з представників УБОП та управління оперативної служби («7-й відділ») МВС.
16 лютого 2014 року члени організації С14, очолювані Євгеном Карасем, біля КМДА здійснили напад на асистентів швейцарської журналістки та художниці Марі Басташевскі[en]. За словами постраждалого Іллі Власюка, після побиття йому також погрожували пістолетом.
18 лютого 2014 року сотня самооборони Січі, на прохання медиків, захопила Центральний будинок офіцерів. Брали участь у боях біля Маріїнського парку та на Кріпосному провулку[джерело?].
Під час подій 18-21 лютого 2014 року, коли розпочалася стрільба з вогнепальної зброї, С14 відійшли з Майдану й переховувалися в посольстві Канади (що за 100 метрів від Майдану). Згодом Євген Карась пояснював це тим, що він вважав тоді, що Майдан приречений.
Активісти С14 у війні на сході України Редагувати
З початком бойових дій на Сході С14 розіслало декілька розвідувально-аналітичних груп у гарячі міста Сходу та Півдня України з метою оцінки стану справ[джерело?].
За словами Евгена Карася, активісти С14 перебували у складі підрозділів:
- «ОУН»
- «Київ-2»
- «Гарпун»
- «Азов»[відсутнє в джерелі]
- ДУК
- 54-й розвідувальний батальйон
- «Миротворець»[відсутнє в джерелі]
Станом на 2015 рік, двоє активістів загинули у боях. Орест Квач загинув у боях під Луганськом в «Айдарі». Владислав Дюсов загинув поблизу Широкиного, служачи в «Азові».
Справа Бузини Редагувати
У червні 2015 року двох членів С14 — Андрія Медведька і Дениса Поліщука було заарештовано за підозрою у вбивстві Олеся Бузини. У грудні 2015 року суд змінив запобіжний захід щодо підозрюваних на домашній арешт. Станом на травень 2019 року розгляд справи судом не було завершено.
Конфлікт із «Автономним опором» у Львові Редагувати
Восени 2016 року С14 брали участь у конфліктній ситуації в спортивному комплексі, де тренувалися представники «Автономного Опору» у Львові.
Незаконна каплиця УПЦ МП біля Десятинної церкви Редагувати
25 січня 2018 року близько десятка представників радикальних організацій прийшли до Десятинної церкви УПЦ МП в Києві і почали зрізати «болгаркою» конструкції каплиці на її території. Про це написали представники С14 на своїй сторінці в Facebook[неавторитетне джерело]. В акції також брали участь представники організацій «Традиції і порядок» та «Сокіл». Тоді ж члени С14 заблокували офіс проросійської організації «Спілки православних журналістів» (СПЖ), де виявили склад сепаратистської літератури. Працівники СПЖ заявили, що після того, як дехто з активістів прорвався в офіс, зник жорсткий диск.
Ліквідація табору ромів Редагувати
16 квітня 2018 року представники «Муніципальної варти» Голосіївського району, серед яких були члени С14, пришли до ромського табору на Лисій горі у Києві з вимогою покинути його. 20 квітня 2018 року члени С14 прогнали з табору тих ромів, що там лишалися, після чого спалили його. За словами ромів, учасники С14 були з ножами та пістолетами, а в поліції на їхній дзвінок відповіли, що їм краще поїхати з Києва. Голова київської поліції Андрій Крищенко в інтерв'ю назвав дії С14 «суботником» та заявив, що вони лише спалили сміття.
Українська Гельсінська спілка, інші правозахисні організації та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини засудили дії С14 і звернулися до поліції з вимогою розслідувати інцидент та до Голосіївської РДА з вимогою перевірити участь її працівників у подіях. 25 квітня з'явилося відео, як роми під час погрому тікають від групи осіб, названої С14. Після цього поліція почала розслідувати інцидент.
18 липня 2018 року координатор С14 Сергій Мазур, якому вручили підозру й призначили домашній арешт, заявив, що погром здійснили не члени С14, а працівники поліції, які прийшли в табір раніше. 30 жовтня 2018 року суд зняв звинувачення проти Мазура на підставі порушення процедури вручення підозри. Прокуратура Києва подала апеляцію, але станом на квітень 2019 року судове засідання переносилося 6 разів.
Замах на координатора Січі Редагувати
10 жовтня 2018 року було вчинено замах на координатора бориспільського осередку організації Сергія Мазура: до квартири було вкинуто вибуховий пристрій, внаслідок вибуху котрого серйозно постраждав батько активіста.
Заочний арешт лідера Редагувати
Наприкінці січня 2019 року Басманний суд Москви заочно заарештував лідера організації Євгена Карася — йому інкримінують напад на російське посольство в 2016 році.
Напрями діяльності Редагувати
Громадська діяльність Редагувати
Боротьба з незаконними забудовами Редагувати
У 2009 році активісти організації брали участь у боротьбі з незаконними забудовами у Києві на вул. Ахматової, 43-А[неавторитетне джерело]. С14 склали найрадикальніше (в плані тактики) крило київської ініціативи «Збережи старий Київ». Їхня діяльність призвела до посилення суперечностей серед активістів ЗСК.
Серед протистоянь та боїв, у яких брали участь активісти організації: протистояння за Гостинний двір[неавторитетне джерело] (у рамках якого був проведений навіть архітектурний конкурс), за сквер на вул. Ревуцького[неавторитетне джерело], проти забудови на вул. Бальзака 54-А, біля станції метро «Театральна»[неавторитетне джерело] та метро «Святошино», Пейзажній алеї, Андріївському узвозі та інших.
Проводилися також акції проти вирубки лісів, зокрема проти вирубки Біличанського лісу[неавторитетне джерело].
Боротьба за здоровий спосіб життя Редагувати
Займається боротьбою з точками незаконного продажу алкоголю. Окрім показових штрафів для продавців, що збувають алкогольну продукцію неповнолітнім, активісти користуються і методами «прямої дії»[неавторитетне джерело].
С14 регулярно проводить марші здорової молоді з гаслами «Спорт! Здоров'я! Націоналізм!»[неавторитетне джерело] та спортивні змагання з футболу, волейболу, армреслінгу, бігу тощо[неавторитетне джерело][неавторитетне джерело].
Активісти організовують турніри з жиму штанги, як-от «Український прорив» та «Благодійна качалка», метою яких є збір коштів для української армії[неавторитетне джерело].
Особливого розвитку набув всеукраїнський проєкт «Кубок Молодого футболу»[неавторитетне джерело].
Кубок молодого футболу Редагувати
«Кубок молодого футболу» — всеукраїнський чемпіонат серед школярів, організований формацією С14 у 2013 році. У кожному турнірі брало участь 16 місцевих команд, по 7 гравців у кожній (не старше 18 років).[неавторитетне джерело]
Відбіркові тури відбувалися у Черкасах, Львові, Харкові, Севастополі, Ужгороді, Одесі, Чернігові та Києві[джерело?]. Кожен регіональний турнір присвячено історичному герою, що уславив рідний край.
Страйки Редагувати
С14 підтримала профспілкові страйки на захист трудових прав колективів Броварського алюмінієвого заводу[неавторитетне джерело], активісти брали участь у страйку на Полтавському ГЗК, захопили в 2012-му році офіс ДТЕК Ріната Ахметова[відсутнє в джерелі] для підтримки страйку шахтарів у Луганській області[неавторитетне джерело].
У 2017 році С14 підтримало працівників Куренівського ДЕПО[відсутнє в джерелі], телеканалу «ПравдаТУТ» та Національної опери[відсутнє в джерелі].
Громадські організації Редагувати
Важливий пріоритетний напрямок, який започаткували С14 — створення «Освітньої асамблеї». Вони впроваджують моду на передові технології, знання та самоосвіту як серед активістів, так і в широких масах громадян в цілому[джерело?]. 29 січня 2015 року було зареєстровано громадське об'єднання з назвою: "Громадська організація «СІЧ-С14».
Акції прямої дії Редагувати
- 11 червня 2017 року групою осіб із С14 було побито Дмитра Петрука — організатора нападу на керівника УІНП Володимира В'ятровича.
- 16 червня 2017 року членами С14, Правого Сектора, Цивільного Корпусу «Азов» було зірвано акцію «Соціалістичного конгресу молоді» проти перейменування проспекту Ватутіна у проспект Шухевича.
- 2 липня 2017 року, члени С14 здійснили напад на журналіста Руслана Коцабу за антиукраїнські висловлювання. Напад стався біля метро Позняки, коли журналіст прямував додому.
- 4 вересня 2017 року у центрі Києва на вулиці Грушевського, 4, учасниками С14 було розгромлено магазин люкс-меблів «Емпоріум», з якого напередодні змили графіті часів Майдану.
- 14 вересня 2017 року, група радикалів здійснила напад на весільний салон, який належить Вікторові Марченку, керівнику організації «Союз радянських офіцерів», учасники якої кликали «Русскую весну». Радикали розтрощили вітрини весільного салону та розписали його написами «сєпар».
- 25 жовтня 2017 року, члени С14 разом зі «Спілкою ветеранів війни з Росією» здійснили акцію проти водія маршрутного автобуса № 732, який відмовив матері військового у пільговому проїзді.
- 31 жовтня 2017 року невідомі активісти С14 провели акцію проти пам'ятника радянської космонавтки Валентини Терешкової, депутата Держдуми від «Единой России», яка в березні 2014 проголосувала за анексію Кримського півострову, а також входить до числа постатей, що підлягають декомунізації[джерело?].
- 19 січня 2018 року члени C14 завадили проведенню щорічної акції пам'яті правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, вбитих російськими неонацистами. Бездіяльність поліції щодо забезпечення свободи мирних зібрань у цьому випадку критикувалася українськими правозахисниками.
- 4 травня 2018 року активісти С14 брали участь у громадському затриманні бразильця Рафаеля Лусваргі, що раніше воював на боці ЛНР, та передали його СБУ. Після цього Шевченківський суд Києва зобов'язав СБУ відкрити кримінальне провадження проти одного з лідерів С14 Євгена Карася.
Правозахисна діяльність Редагувати
Рух за звільнення політв'язнів Редагувати
Активісти С14 долучалися до акцій за звільнення політичних в'язнів України.
Серед відомих акцій: участь у кампанії «Свободу Павліченкам», акції на підтримку «васильківських терористів», Віталія Запорожця та інших.
У 2016 році С14 провели успішну кампанію «Свободу патріотам»[неавторитетне джерело] зі звільнення підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини Андрія Медведька та Дениса Поліщука. Суд через відсутність доказів слідства відпустили хлопців на волю. У результаті кампанії було проведено понад сотню акцій по всьому світу та марші у 26 містах України. Хода у Києві налічувала близько трьох тисяч осіб.
С14 займається підтримкою й інших багатьох політв'язнів та бійців АТО. Завдяки діям С14 було звільнено грузинського добровольця Георгія Багішвілі, шведського добровольця Андреаса Карлсона[неавторитетне джерело], бійця полку «Миротворець» Дмитра Іващенка та багатьох інших.
«Національний центр правозахисту» Редагувати
Активістами С14 створено «Національний центр правозхисту», який займається розслідуваннями злочинів КДБ[відсутнє в джерелі].
Акції у зв'язку з Євромайданом Редагувати
Протидія Василю Паскалу Редагувати
Після затримання Медведька С14 удалося домогтися люстрації Василя Паскала[джерело?], який під час Майдану очолював зведену групу «УБОП-карний розшук-оперативна служба», які власне і організовували викрадення активістів.
У листопаді 2016 року з'явилась звістка про повернення Василя Паскала на одну з найвищих посад МВС. На знак протесту активісти С14 провели масштабну акцію на Майдані «Реформі настав повний паскал». Вочевидь через піднятий резонанс Паскала так і не відновили на посаді в лавах поліції.
«Ніколи знову» Редагувати
Ініціатива «Ніколи знову» базувалася в захопленому приміщенні Комуністичної партії України.[неавторитетне джерело] Учасники збирали та аналізували документацію КПУ у пошуках інформації про корупційні злочини, акції українофобії, співпрацю з Росією у підготовці до збройного конфлікту.[джерело?]
Акції у зв'язку з російською агресією Редагувати
Бойкот російського бізнесу Редагувати
С14 організувало рух «Бойкот російських АЗС» після початку бойових дій на сході України. Кампанія стартувала влітку 2014 року та тривала до вересня того ж року, оскільки зазнала репресій з боку правоохоронних органів. Активісти пропагували активний бойкот російського бізнесу в Україні. Російським АЗС були завдані значні збитки[джерело?], російська компанія «Лукойл» навіть провела ребрендинг і тепер називається «AMIC Energy». Акції цієї ініціативи відбувалися у багатьох містах України, зокрема Луцьку, Дніпрі, Харкові, Одесі, Львові, Борисполі та інших.
Пізніше С14 відновило рух та після кількох акцій у Києві ініціювало Всеукраїнську акцію бойкоту російських фінансових установ, підтриману багатьма містами, народними депутатами та громадськими організаціями.
У рамках кампанії бойкоту російського бізнесу активісти долучалися до блокади російських фур 2016 року.
С14 продовжує регулярно проводити акції по всім містам України. Активісти приділяють більше уваги об'єктам, які маловідомі населенню як російські. Це торговельні центри, магазини одягу, заклади харчування тощо.
Волонтерський центр С14 Редагувати
Активісти формації організували «Волонтерський центр С14»,[неавторитетне джерело] що кілька разів ставав об'єктом нападів кримінальних та рейдерських угрупувань[джерело?].
Спілка ветеранів війни з Росією Редагувати
С14 бере участь у діяльності об'єднання бійців АТО «Спілка ветеранів війни з Росією»[неавторитетне джерело]
Фронтова газета «Доброволець» Редагувати
Організація брала участь у видавництві фронтової газети «Доброволець»[неавторитетне джерело]
Співпраця з Товариством сприяння обороні України Редагувати
Активно почали кампанію, яка об'єднала низку рухів та організацій з метою повернути у використання для оборонних цілей сотні об'єктів Товариства сприяння обороні України[джерело?].
Участь у політиці Редагувати
Ще з часів протестів за міський простір у Києві в активістів С14 склалися товариські стосунки з Ігорем Луценком[джерело?]. Також іде співпраця з низкою інших депутатів — від «Свободи», Партія «Об'єднання „Самопоміч“», «Укропу», Володимиром Парасюком[джерело?].
С14 долучилася до «Національного маніфесту» про об'єднання зусиль, підписаного 16 березня 2017 року лідерами «Національного корпусу», «Свободи» та «Правого сектора».
На виборах 2014-го року в Київраду активіст C14 Андрій Медведько зайняв 3-тє місце місце як мажоритарник у Печерському районі[джерело?]. Маючи невеликий штаб і обсяг фінансування кампанії, Андрій обійшов багатьох серйозних конкурентів.
С14 та партія «Свобода» Редагувати
З метою політичного прикриття С14 тривалий час взаємодіяли з політичною партією «Свобода». На виборах 2014-го року в Київраду лідер формації С14 Євген Карась зайняв шосте місце у списку до Київради, але «Свобода» набрала голоси лише для 5-ти депутатів.
Завдяки співпраці з ВО «Свобода» активісти уникнули серйозних репресій влади Януковича[джерело?]. Декілька людей були затримані по різних справах (протест проти забудови парку в Києві, знесення пам'ятника Леніну в Полтавській області, закидання сніжками депутатів від КПУ під Верховною Радою).
З літа 2014-го року С14 розірвала стосунки з ВО «Свобода»[джерело?].
Співпраця з СБУ Редагувати
В листопаді 2017 року колишній активіст С14 Дмитро Різниченко звинуватив одного з лідерів організації Євгена Карася в роботі на СБУ. За словами Різниченка, 18 лютого 2014 року, коли Карась дав наказ іти з Майдану, щоб сховатися у посольстві Канади, йому подзвонили працівники СБУ. Євген Карась заперечує це і стверджує, що взаємодія з СБУ в них відбувається лише під час полювань на сепаратистів. В березні 2019 року про співпрацю СБУ та С14 заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та колишній співробітник СБУ Іван Ступак. За словами останнього, СБУ направляла С14 на виконання певних завдань, які сама СБУ з юридичних причин не могла здійснити.
Оцінки та критика Редагувати
Думку про те, що C14 є неонацистською організацією висловлювали різні дослідники пострадянських ультраправих рухів, політологи, а також аналітики, серед яких Андреас Умланд, Антон Шеховцов, Іван Качановський, Кріс Каспар де Плуг, Бранислав Радельїч та В'ячеслав Ліхачов. Ліхачов також вказував на те, що під час Майдану члени C14 оздобили захоплену будівлю КМДА прапорами і графіті, які він вважає неонацистськими і продовжують їх активно використовувати:
Активісти організації використовують кельтський хрест, міжнародний символ неонацистського руху. У написанні назви організації на банерах та ілюстраціях у соціальних мережах використовується графічний символ руни «Тайваз» («Тюр»), стрілочка, спрямована вгору — символ, який використовував «Гітлерюгенд», популярний серед неонацистських молодіжних груп.
Багато оглядачів вважають, що назва організації пішла від праворадикального кодового гасла «14 слів»: «Ми повинні захистити існування нашого народу і майбутнє білих дітей». Дослідники Bellingcat на підтвердження цього вказували, що С14 цитувала це гасло в соцмережах, а під час організації «Кубку молодого футболу» писала, що він «лише для білих дітей». Втім, організація це відкидає. Члени С14 стверджують, що цифра 14 у назві походить із того, що 14 жовтня 2011 року відбулося формування публічної колони на марші УПА на день Покрови. Тоді ж було обрано назву «С14», що читається як Січ, а 14 жовтня як день Святої Покрови, що має оберігати воїнів, дня українського козацтва, вояків УПА та захисника України, тим самим заперечуючи зв'язок між назвою «C14» та праворадикальним символом 14/88, що їм закидають опоненти. Водночас Євген Карась стверджував, що ідея для назви була запозичена в організації Максима Чайки, а тенденцію пов'язувати назву «С14» із 14/88 пояснив тим, що футбольні фанати «для себе теж мали щось бачити — „14 слів“, „збережемо майбутнє білих дітей“», а йому самому «цікаво було, щоб кожен бачив щось своє». На думку дослідника та лівого активіста Дениса Горбача, С14 «свідомо поєднує загальну „здорову патріотичну“ риторику з ледь вловимими натяками, які легко розшифровуються членами субкультури… але не звичайними громадянами».
Окрім того, організацію неодноразово називали неонацистською в пресі, зокрема у Вашингтон пост, The Economist, Al Jazeera, Радіо Свобода, The Guardian, Reuters, Гаарец (Ізраїль), The Nation[en], Global Politics (Швеція), Global Research News (Канада), La Croix (Франція), Громадське та інших.
Харківська правозахисна група, Український ПЕН, Європейський центр захисту прав ромів, чеська правозахисна організація «ROMEA[cs]», британська правозахисна «Hope not Hate[en]», Меморіальний музей Голокосту (США) та інші також називали C14 неонацистами.
30 жовтня 2017 року голова фракції Лейбористської партії у парламенті Великої Британії Джон Краєр[en] вніс на розгляд Палати громад резолюцію, що висловлювала глибоку стурбованість некритичною публікацією в BBC про С14. Стаття називалася такою, що суперечить редакційним цінностям BBC, а С14 — «крайньо-правою організацією з неонацистськими коренями». Резолюцію підписали ще дев'ять депутатів від Лейбористської, Зеленої та Шотландської національної партій.
17 жовтня 2018 року група депутатів Європарламенту внесла на розгляд текст резолюції про засудження зростання неофашистського насильства в Європі, де з-поміж іншого С14 була названа як «неонацистське угруповування», однак через тиждень при прийнятті остаточного тексту резолюції, формулювання «неонацистське» було замінено на «ультраправе».
В листопаді 2017 року колишній активіст С14 Дмитро Різниченко (тепер — націонал-ліберал) також назвав С14 неонацистською організацією.
Представники самої організації відкидають свій зв'язок із неонацистською ідеологією та причетність до тероризму.
Позов проти «Громадського» Редагувати
2 липня 2018 року С14 подала позов до Печерського суду Києва на Громадське телебачення з метою визнання публікації, в якій їх назвали неонацистами, «недостовірною, такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію». Причиною став твіт англомовної служби Громадського від 4 травня 2018-го року, де організацію характеризували як «неонацистську». У твіті описувалося як представники С14 силоміць привели бразильського бойовика Рафаеля Лусваргі до СБУ.
Печерський суд відмовив у розгляді справи, оскільки подібні питання мали розглядатися в господарському суді. Згодом Господарський суд Києва задовольнив позов і зобов'язав «Громадське» спростувати інформацію шляхом публікації рішення суду та стягнути на користь С14 3,5 тис. гривень судового збору. Апеляційний та Верховний суд залишили у силі рішення суду першої інстанції, визнавши що поширена «Громадським телебаченням» інформація С14 «без надання належних підтверджень і доказів зазначеного, є образливою та такою, що виходить за межі виправданої критики». «Громадське» заявило, що буде оскаржувати рішення у Європейському суді з прав людини.
Реакція Редагувати
Рішення Господарського суду м. Києва засудили і розкритикували як у самій Україні, так і за її межами. Зокрема правозахисна ГО «Платформа прав людини», проаналізувавши вердикт суду, дійшла до висновку, що воно порушує принципи у галузі свободи слова, які сформульовані Європейським судом з прав людини, а в ОБСЄ заявили про стурбованість рішенням через створений шкідливий прецедент, що нестиме загрозу незалежній журналістиці.
Реорганізація Редагувати
Восени 2019 року Євген Карась заявив про створення нового політичного руху «Суспільство майбутнього», що має об'єднати кілька націоналістичних організацій та груп, серед яких С14, «Фенікс», ветерани добровольчого батальйону ОУН у Львові. В березні 2020 року С14 заявила про перетворення на молодіжне крило руху «Суспільство майбутнього» і перейменування на «Основу майбутнього».
Примітки Редагувати
- ↑ Штогрін І. «С14». Націоналісти-радикали чи неонацисти? [ 20 березня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 19.03.2018
- Злочини та інциденти ненависті в Україні [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.]. — К: Центр «Наш світ», 2018. — С. 35
- Моніторинг конфронтації та насильства ультраправих в Україні: 15.10.18 — 15.05.19 [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.], 2019. — С. 7
- Праворадикальные группировки, ксенофобия и агрессия в Украине [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Доклад правозащитной платформой «Успішна варта». Киев, сентябрь 2018
- Відсутність гарантій фізичної безпеки як елемент дискримінації у доступі до політичних та виборчих процесів [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Доступ до виборчих та політичних процесів історично недостатньо представлених соціальних груп в Україні у 2019 році / Томіленко С. та ін. — Київ: АУП, 2019. — С. 48
- ↑ Цензор.НЕТ. . Цензор.НЕТ (uk-UA). Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- Мар'ян Кушнір (7 червня 2017). . Радіо Свобода. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- . ГОРДОН. 14 червня 2018. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 5 лютого 2020. «За словами лідера націоналістичної організації С14 Євгена Карася, його об'єднання не отримало грошей від держави, а "гроші державою виділяються на проведення відкритих заходів".
… конкурсна комісія при Міністерстві молоді та спорту України виділила 440 тис. грн на три заходи громадської організації "Освітня асамблея", серед засновників якої є Карась, і дитячий табір від ГО "Січ-С14" (один із засновників – брат лідера С14 Володимир)» - . https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
- Sich Ukraine (16 травня 2013). . YouTube. Архів оригіналу за 21 січня 2017. Процитовано 19 жовтня 2016.
- . Lb.ua. 8 лютого 2014. Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
- . kievvlast.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
- . Gazeta.ua. 25 березня 2019. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
- . 5 канал. 31.12.2015. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
- . Українська правда. 6 травня 2019. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
- . Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 9 листопада 2016.
- . www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 25 січня 2018.
- . Новинарня (uk-UA). 25 січня 2018. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
- . Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
- Zaxid.net. . ZAXID.NET. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
- . Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Рік минув після погрому ромів у Києві, але жертви досі не дочекалися справедливості. amnesty.org.ua. Процитовано 24 грудня 2019.[недоступне посилання]
- . nv.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 грудня 2019.
- . Хмарочос (укр.). 23 квітня 2018. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
- . Громадське радіо (укр.). 23 квітня 2018. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
- . 112.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 25 травня 2020. Процитовано 26 квітня 2018.
- (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
- . www.ombudsman.gov.ua. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
- . Amnesty International в Україні (амер.). 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
- . ccl.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 28 квітня 2018.
- З'явилося відео розгону ромського табору на Лисій горі
- (www.dw.com), Deutsche Welle. Поліція розслідує напад на ромів на Лисій горі в Києві | DW | 25.04.2018. DW.COM (укр.). Процитовано 26 квітня 2018.
- (укр.). Архів оригіналу за 20 червня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
- . hromadske.ua. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
- . Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 4 березня 2020.
- . Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 5 березня 2020.
- Vortex C14 (11 грудня 2011). . YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Дутчак О., Іщенко В. «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» [ 24 січня 2018 у Wayback Machine.] // Спільне. — 25 квітня 2011.
- Sich Ukraine (11 грудня 2011). . YouTube. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- jeka karas (3 березня 2013). . YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- jeka karas (6 травня 2014). . YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- jeka karas (7 березня 2013). . YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Vortex C14 (27 грудня 2010). . YouTube. Архів оригіналу за 27 липня 2019. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Korrespondent.net. (рос.). Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
- Streetmob14 (21 березня 2012). . YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- rightyouth (17 листопада 2011). . YouTube. Архів оригіналу за 14 вересня 2020. Процитовано 19 жовтня 2016.
- jeka karas (30 вересня 2012). . YouTube. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 19 жовтня 2016.
- ТВАРА, Дарина. . Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- . www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 11 вересня 2017.
- . www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 11 вересня 2017.
- Sich Ukraine (9 жовтня 2014). "Український прорив" у Києві. Підрахунок зібраних коштів. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Дмитро Різниченко (29.07.2013). Кубок Молодого Футболу. Київ. Процитовано 11 вересня 2017.
- . Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- jeka karas (31 січня 2013). . YouTube. Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Сергей Тышковец (12 січня 2013). . РИА Новости–Украина. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
- jeka karas (16 січня 2013). . YouTube. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Київські водії тролейбусів оголосили голодування і погрожують масштабним страйком [ 12 травня 2017 у Wayback Machine.] (ВІДЕО) // Наша Версия, 07.02.2017
- ТСН (6 лютого 2017). . Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 13 вересня 2017.
- Дар'я Агапова, Анатолій Гаєвський (2 березня 2017). . Gazeta.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
- . Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 3 березня 2020.
- Zaxid.net. . ZAXID.NET. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
- . Радіо Свобода. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- (укр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- . dnipro.depo.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
- . dnipro.depo.ua. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
- . Народна Правда (uk-UA). 27 жовтня 2017. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
- Члени С14 намагалися зірвати акцію пам'яті правозахисників Маркелова і Бабурової. 21 січня 2018. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 19 січня 2018.
- Ukrainian police disturbingly passive during far-right attack on Kyiv gathering in memory of Markelov & Baburova. 20 січня 2018. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
- Звернення Центру громадянських свобод щодо акції вшанування пам’яті А. Бабурової та С. Маркелова 19 січня 2018 (Київ). 23 січня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
- Як учасників акції пам’яті незаконно затримала поліція, а потім "впольовували" ультраправі — свідчення. 23 січня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018..
- . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
- . Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
- . ТСН. 26 лютого 2014. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
- . Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- . Радіо Свобода. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- . ncp-ua.com (рос.). Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- C14 news. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
- . Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 24 квітня 2018.
- Цензор.НЕТ. . Цензор.НЕТ (ru-RU). Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- Ініціатива "Ніколи знову". Facebook. Процитовано 19 жовтня 2016.
- (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 11 вересня 2017.
- Sich Ukraine (7 серпня 2014). . YouTube. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- Громадське телебачення (6 лютого 2016). . YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
- . Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
- Цензор.НЕТ. . Цензор.НЕТ (uk-UA). Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
- Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
- Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
- Газета "Доброволець". www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
- . Радіо Свобода. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
- . tyzhden.ua. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 8 грудня 2017.
- . Капитал (рос.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
- . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
- . Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 23 березня 2019.
- Силовики для кандидатів: як ГПУ, СБУ і МВС підіграють Порошенку й Тимошенко — СХЕМИ №209 на YouTube
- (укр.). Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
- . Архів оригіналу за 25 жовтня 2017. Процитовано 24 жовтня 2017.
- . Foreign Policy Blogs. 27 березня 2019. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
- Anton Shekhovtsov. Provoking the Euromaidan [ 24 травня 2018 у Wayback Machine.] // OpenDemocracy. — 3.12.2013
- Anton Shekhovtsov. From electoral success to revolutionary failure [ 23 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Eurozine. — 5.03.2014
- The Maidan Massacre in Ukraine: Revelations from Trials and Investigations [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.] by Ivan Katchanovski, University of Ottawa, Canada, 2020. — P.42
- The far right, the Euromaidan, and the Maidan massacre in Ukraine [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.] / Ivan Katchanovski // Journal of Labor and Society 23 (1), 2020. P. 5-29
- Ukraine in the Crossfire [ 22 січня 2021 у Wayback Machine.] by Chris (Kaspar) de Ploeg, Atlanta, GA: Clarity Press, Inc., 2017. — P. 38, 62
- The Unwanted Europeanness? Understanding Division and Inclusion in Contemporary Europe [ 27 січня 2021 у Wayback Machine.] by Branislav Radeljić, De Gruyter, 2021. — P. 132
- Вячеслав Лихачев. «Правый сектор» и другие: национал-радикалы и украинский политический кризис конца 2013 — начала 2014 года [ 7 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. — 2014, Т. 11. № 2(22). — С. 93.
- Мовчан С. Нестандарт BBC, або сором'язливі терористи [ 5 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Політична критика. — 19.07.2017
- Yes, It's (Still) OK To Call Ukraine's C14 «Neo-Nazi» [ 9 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Bellingcat, 9.08.2019
- ↑ Шрамович, В'ячеслав (4 липня 2017). . BBC Україна (uk-UA). Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 4 лютого 2018.
- . Громадське радіо (укр.). 26 жовтня 2017. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 6 березня 2022.
- . BBC Україна. 17 листопада 2017. Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
- . Громадське радіо. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
- Горбач, Денис. . Спільне. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
- . Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
- Ukraine's protestors. Maidan on my mind. A guide to the Ukrainian protestors [ 18 січня 2021 у Wayback Machine.] // The Economist
- . Архів оригіналу за 2 лютого 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- Ukrainian Nationalists Seize Brazilian Man Who Fought For Russia-Backed Separatists [ 7 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Radio Free Europe/Radio Liberty, 04.05.2018
- Commentary: Ukraine's neo-Nazi problem [ 2 березня 2022 у Wayback Machine.] // Reuters, 20.05.2018
- . Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 11 грудня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 17 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- . hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 1 травня 2021.
- . Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- . Human Rights in Ukraine (амер.). Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
- . Human Rights in Ukraine (амер.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
- . UK Parliament (англ.). Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
- . Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
- . Громадське радіо (укр.). 6 лютого 2018. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 30 червня 2018.
- Телеканал 1+1 (14 травня 2018). . Архів оригіналу за 19 травня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
- (укр.). Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
- ↑ Інформація, в якій ГО «Громадське Телебачення» називає ГО «Січ-С14» «неонацистською групою», є образливою і виходить за межі виправданої критики – Верховний Суд. court.gov.ua (укр.). Процитовано 17 січня 2021.
- (укр.). Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 5 липня 2018.
- Суд відмовив С14 у відкритті справи проти «Громадського ТБ» та зауважив, що спір має розглядатися у господарському суді. detector.media (укр.). Процитовано 20 липня 2018.
- Суд задовольнив позов праворадикальної С14 проти Громадського [ 9 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Громадське, 6 серпня 2019
- . Прес-центр Верховного суду України. 22 січня 2020. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 9 березня 2020. «… поширена ГО «Громадське Телебачення» інформація про те, що ГО «Січ-С14» – «неонацистська група», без надання належних підтверджень і доказів зазначеного, є образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики, з урахуванням висвітлення у пості події щодо затримання членами ГО «Січ-С14» терориста і передачу його правоохоронним органам держави, якого згодом було засуджено за відповідний злочин (участь у незаконних збройних формуваннях в Україні та терористичній організації).»
- . hromadske.ua. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
- Аналіз справи за позовом С14 до Громадського [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Платформа прав людини
- Ukrainian court ruling goes against freedom of expression, states OSCE Media Freedom Representative [ 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Office of the OSCE Representative on Freedom of the Media
- . Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
- . www.dsnews.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 6 березня 2020.
Матеріали Редагувати
- В'ячеслав Шрамович (4 липня 2017). . BBC Україна. Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 7 лютого 2017.
- Ірина Штогрін, «С14». Націоналісти-радикали чи неонацисти? [ 20 березня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 19 березня 2018
- В.Бурлакова, В.Кіртока, Лідер С14 Євген Карась: «Багато хто з активістів боявся їхати до Крисіна додому. Ще до Майдану він убив свого особистого охоронця. Це справжній чорт» [ 2 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Цензор.нет, 28 березня 2018
Посилання Редагувати
- reznichenko-d (4/3/13 04:43 pm). . livejournal.com. Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 6 лютого 2016.
- . blogspot.com. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 6 лютого 2016.
- Націоналісти прийшли до МВС і замінили список розшукуваних з організації С14 на свій. Тексти.org.ua. 26/11/2015. Процитовано 6 лютого 2018.
- . Новое Время. 30 травня 2016, 00:25. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 6 лютого 2016.
- . Обозреватель. 06 марта 2016, 11:54. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 6 лютого 2016.
- . социальный блог «Компромат Украины и России». 11.12.2015. Архів оригіналу за 20 жовтня 2016. Процитовано 6 лютого 2018.
- . Українська правда. 26.11.2015 10:54. Архів оригіналу за 21 червня 2016. Процитовано 7 лютого 2018.
- Ігор Луценко (01 лютого 2016, 20:33). . Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 7 лютого 2018.
- Ольга Костіна (2015-10-25 15:54). . Генплан таможни. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- . Обозреватель. 21 лютого 2016, 22:42. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- . TCH.ua. 26 листопада 2015, 00:44. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- . 5 канал. 17.03.2015 17:09. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- . 112.ua. 22:10, 15 февраля 2016. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- Ксенія Пантелєєва (15 квітня 2016). . Gazeta.ua. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- . УНІАН. 23:56, 06 лютого 2016. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.
- . Варіанти. 9 БЕРЕЗНЯ 2016, 13:55. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018.