Сива́ш (крим. Sıvaş, тур. Sivaş) або Гниле́ Мо́ре (крим. Çürük Deñiz) — система мілководних заток на заході Азовського моря, від якого відокремлюється Арабатською косою і сполучається з ним Генічеською протокою.
| | |
| Сиваш із космосу | |
| 46°05′ пн. ш. 34°20′ сх. д. / 46.083° пн. ш. 34.333° сх. д.Координати: 46°05′ пн. ш. 34°20′ сх. д. / 46.083° пн. ш. 34.333° сх. д. | |
| Частина від | Азовське море |
|---|---|
| Море | Азовське море |
| Прибережні країни | Україна |
| Регіон | Автономна Республіка Крим, Херсонська область |
| Довжина | 200 км |
| Ширина | 35 км |
| Площа | 2560 км² |
| Максимальна глибина | 3 м |
| Середня глибина | 0,5–1 м |
| Вливаються | |
| Солоність | 22-87 ‰ |
| ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 688923 |
| У проєкті OpenStreetMap | r5925937 ·R |
| Сиваш Сиваш (Україна) Сиваш Сиваш (Автономна Республіка Крим) | |
| Сиваш у Вікісховищі |
Назва ред.
Назва озера Сиваш походить від тюркського слова *sıvaş — «прилипати, липнути», *sivaşiluk — «прилипливість», що пов'язане з багнистими берегами затоки, вкритими товстим шаром мулу. За Мурзаєвими, термін «сиваш» означає западину, затоку, лагуну. Іноді слово сиваш перекладають як «грязь». Найдавніший відомий опис озера знаходиться у творах початку I століття до н. е. античного географа й історика Страбона. Згадується воно й у працях давньоримського природознавця I століття Плінія Старшого під назвою Бук. Українська назва Гниле море походить від неприємного запаху сірководню, що виділяється з його поверхні внаслідок гниття органічних решток на його дні в безкисневому середовищі.
Загальні відомості ред.
По Сивашу від Перекопського перешийка до Арабатської стрілки проходить адміністративна межа між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю України. Складається з 11 солоних та гірко-солоних заток.
Сиваш — система дрібних мілководних (максимальна глибина до 3,5 м) заток на західному березі Азовського моря, між Херсонською областю та Кримом. Відокремлений від основної частини Азовського моря піщаною косою Арабатська стрілка. Довжина — близько 200 км. Ширина — 2—35 км. Пересічна площа — нестала, 2400 км², з яких бл. 100 км² припадає на острови і 560 км² на ділянки, які лише періодично вкриті водою. Солоність води Сивашу сягає 260 ‰. Солі — хлористі сполуки натрію, магнію. Сульфат магнію — важлива хімічна сировина.
Живиться водами Азовського моря, у Сиваш впадають річки Салгир, Чуруксу тощо, які влітку найчастіше пересихають. Взимку Сиваш замерзає, температура води у теплий період коливається від +20 до +32 °C.
Береги Сивашу переважно низькі, пологі, багнисті, влітку покриваються шаром солей. З'єднується з Азовським морем Генічеською протокою і Арабатською протокою. Від Чорного моря відокремлений вузьким Перекопським перешийком. Чонгарський півострів розділяє затоку на східну і західну частини. Дно Сивашу вкрите потужним шаром мулу завтовшки місцями до 10—15 м. Солоність від 22 ‰ (на півночі) до 87 ‰ (на півдні).
У розсолах Сивашу є хлористі сполуки натрію, калію та магнію, бромистий магній, сульфат магнію та інші солі. Загальні запаси солей Сивашу — близько 200 млн т.
Характерною ознакою даного озера є його маленька глибина. У середньому вона становить близько одного метра. Максимальний показник — не перевищує трьох метрів.
Історія ред.
Економіка ред.
На базі мінеральних багатств Сивашу споруджено заводи: Перекопський бромний, Кримський двоокису титану з виробництвом фосфорних добрив та Кримський содовий завод.
Топонім ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- Радлов В. В., 1893-1911, с. 673.
- ↑ Янко М. Т., 1998, с. 318.
- Мурзаев Э. М., 1984, с. 202.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
Джерела ред.
- Янко М. Т. Топонімічний словник України : Словник-довідник / Гол. ред. О. К. Гурська. — К. : Знання, 1998. — 432 с. — ISBN 5-7707-9443-7.
- Э. М. Мурзаев. Словарь народных географических терминов. — М., 1984. (рос.)
- (рос.) В. В. Радлов. Опыт словаря тюркских наречий. — СПб., 1893—1911. (рос.)
Література ред.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Географічна енциклопедія України (у 3-х томах). — Київ, 1993.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сиваш |
- Азово-Сиваський національний природний парк на сайті «Україна Інкогніта»
- Сиваш на wikimapia.org
- (рос.)
- Сиваш — національний заповідник (рос.)
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |