Су́су, сосо (самоназва) — народ, що проживає на прибережних територіях Гвінеї, Сьєрра-Леоне та Гвінеї-Бісау.
| Сусу, сосо | |
|---|---|
| | |
| Кількість | бл. 1,16 млн. осіб |
| Ареал | — 950 тис. чол. |
| Близькі до: | Нігеро-кордофанська родина група манде |
| Мова | Сусу |
Історія Редагувати
У XIII столітті сусу входили до складу держави мандінго (нині Малі), звідки у подальшому через релігійні війни до XVIII століття були витіснені південніше. Більша частина сусу осіли на приморських територіях сучасної Гвінеї, де створили кілька протодержав, таких як Соліма, Лабая тощо. На народ сусу сильно вплинули більш дрібні етнічні групи, які вже проживали на тих територіях: бага, ландума, налу тощо.
Мова Редагувати
Сусу розмовляють мовою сусу (сосо) групи манде нігеро-кордофанської родини. Поширені також французька та кріо.
Культура Редагувати
Житло і родина Редагувати
Будинки сусу круглої форми, із глиняного розчину з конусоподібним солом'яним дахом, збудовані вздовж однієї вулиці. Всередині одна велика центральна кімната й прилеглі до неї приміщення. У поселенні проживають зазвичай близько 300 осіб.
Родина живе однією великою громадою. Чоловіки мають кількох дружин, шлюб є вірілокальним, патрилінійний лік родинності.
На чолі стоять вожді, влада передається у спадщину
Основні заняття Редагувати
Основним заняттям сусу є ручне тропічне землеробство. Вирощують рис, арахіс, батат, фоніо, маніок, маслинні й кокосові пальми, ямс, просо, банани, ананаси.
Ремеслом сусу не займаються, у їхніх громадах ремісники — представники інших етнічних груп. Поширено скотарство. Сусу тримають курей і дрібну худобу. Велику рогату худобу можуть собі дозволити тільки найзаможніші.
Традиційна страва — варений рис із приправою з риби чи пальмової олії, каша з фоніо. Усі страви приправляють різними спеціями. Сусу п'ють в основному воду, релігія забороняє вживання спиртних напоїв.
Одяг і фольклор Редагувати
Жінки сусу носять кофти та спідниці із захо́дом, чоловіки — сорочку до землі з широкими рукавами.
У народу сусу багатий фольклор: казки, епічні та історичні хроніки, перекази й пісні. Жінки-сусу розповідають їх під час сільських свят.
Примітки Редагувати
- ↑ Видрін В.Ф. Сусу // Народи та релігії світу / Голов. ред. В. О. Тишков. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1999. – С. 502.[недоступне посилання]
- ↑ Атлас народів світу / під. ред. С. І. Брук, В. С. Апенченко та ін. — М., 1964 — стор. 82.
- Народи світу. Історично-етнографічний довідник / Голов. ред. Ю. В. Бромлей — М., 1988 — Стор. 243.
- Велика енциклопедія народів: для школярів і студентів / Л. М. Мінц. — М. : ОЛМА Медиа Групп, 2007. — Стор. 491–492.
- Видрін В. Ф. Сусу // Народи та релігії світу / Голов. ред. В. О. Тишков. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1999. — С.502.[недоступне посилання з травня 2019]
- Історично-етнографічний довідник / Голов. ред. Ю. В. Бромлей — М., 1988 — Стор. 243.
- Народи та релігії світу / Голов. ред. В. О. Тишков. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 1999 — Стор. 502
| Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |