Микола Володимирович Струтинський (1 квітня 1920, Тучин, Рівненська область — 11 липня 2003) — письменник, більшовицький журналіст, відомий радянський розвідник. Лауреат літературної премії імені М. Кузнецова.
| Струтинський Микола Володимирович | |
|---|---|
| фото з книги "На берегах Горыни и Случи" | |
| Ім'я при народженні | Струтинський Микола Володимирович |
| Народився | 1 квітня 1920 м. Тучин, Рівненська область |
| Помер | 11 липня 2003 (83 роки) Україна |
| Поховання | Янівський цвинтар |
| Країна | УНР Польська Республіка СРСР Україна |
| Діяльність | журналіст |
| Відомий завдяки | письменник |
| Знання мов | українська, польська і російська |
| Заклад | Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Посада | директор музеюd |
| Військове звання | полковник і генерал-майор |
| Партія | КПРС і СПУ |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Народився в місті Тучин, Рівненської області. Очолював диверсійну групу сталіністів, яка була сформована сім'єю Струтинських, братами Ростиславом, Георгієм та їхнім батьком Володимиром, на початку війни у 1941 р.
До війни Микола Струтинский був наймитом. Мати Миколи Струтинського, Марфа Іллівна, благословила в партизани шістьох синів, сама билася з німцями і загинула 6 березня 1943 року під час виконання завдання партизанського командування з виявлення точного місцезнаходження райхскомісара України Еріха Коха.
Її чоловік і сини на той час уже створили партизанську групу, яка вивчила Невірківський і Липенський ліси, зібрала зброю і боєприпаси, потім поповнилася родиною Янчуків та іншими земляками. Група перерізала телефонний зв'язок, знищувала німецьких солдатів і поліцаїв.
17 вересня 1942 року люди Струтинського випадково зустрілися в лісі з загоном, на чолі з Дмитром Медведєвим, який пізніше описав цю зустріч у своїй книзі «Це було під Ровно». Загін Струтинского на той час налічував 51 бійця і приєднався до загону Медведєва.
Микола Струтинський здійснював зв'язок між загоном Дмитра Медведєва і сталінським підпіллям Миколи Остафова, його брат Георгій Струтинський був особистим охоронцем Ніколая Кузнецова.
У жовтні 1944 року в Кремлі Калінін вручив Миколі Струтинському орден Леніна, а братові Георгію — орден Червоного Прапора за успішні диверсійні акції.
Після війни Струтинський проходив службу в органах КДБ Львівської області. Написав повісті «Дорогою безсмертя», «На берегах Горині і Случі», «На межі безсмертя». Багато часу полковник КДБ присвятив пошуку місця поховання Кузнецова і відновленню історичної справедливості відносно його імені, натрапляючи на протидію колег і партійного керівництва.
З 1981 по 1993 рік — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Останні роки свого життя Микола Струтинський прожив у Черкасах, де продовжував писати книги, брав участь в політичному житті як член Соціалістичної партії України.
У травні 2003 року Придніпровська райрада Черкас рекомендувала кандидатуру М.Струтинського на присвоєння звання «Герой України».
Поховали Миколу Струтинського на Янівському цвинтарі у Львові.
Книги ред.
- , Львів, «Каменяр», 1966, — 175 с.
- «Подвиг»,
- «Дорогой бессмертия»,
- «На грани смерти», Також автор численних публікацій у газетах та журналах.
Див. також ред.
Примітки ред.
- Українська Вікіпедія — 2004.
- nikolai/strutinskii nikolai na beregah goryni i sluchi/ Микола Струтинський. На берегах Горині і Злучі. На берегах Горині і Злучі. Анотація[недоступне посилання з липня 2019]
- . Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 12 червня 2011.
- ↑ Lubensky A. Nikolay Strutinsky spent a lot of years trying to protect his friend's name
Посилання ред.
- // «Народна правда» (Черкаси) № 22-23 (504—505) [11.08.2010]
- (рос.)
- М. В. Струтинський, сподвижник легендарного розвідника М. І. Кузнецова: «В нашей стране организовано тотальное искажение исторических событий» [ 15 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- М. Пилипей. Справжнє обличчя Струтинського // П'ятниця, 7 березня 2003 року № 10 (610) [ 9 серпня 2019 у Wayback Machine.]