Спесарти́н — мінерал, манґановий різновид мінерального виду «альмандин-спесартин» острівної будови з групи гранату. Іноді помилково називається спесартит. Серед інших синонімів такі назви: боденбендери́т, грана́т манґа́ново-алюмі́нієвий, парчин, парчині́т.
| Спесартин | |
|---|---|
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d] |
| Абревіатура | Sps |
| Хімічна формула | Mn²⁺₃Al₂(SiO₄)₃ |
| Nickel-Strunz 10 | 9.AD.25 |
| Dana 8 | 51.4.3a.3 |
| Ідентифікація | |
| Колір | жовтий, помаранчевий і червоний |
| Сингонія | кубічна сингонія |
| Просторова група | кристалографічна група 230d |
| Злам | раковистий злам |
| Колір риси | білий |
| Густина | 4,19 г/см³ |
| Показник заломлення | 1,8 |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Шпессарт |
| Спесартин у Вікісховищі |
Етимологія та історія Редагувати
Спесартин був названий за місцем знахідки — гірський масив Шпессарт — у 1832 році французьким геологом і мінералогом Франсуа Сюльпісом Бьоданом.
Німецький кристалограф та мінералог Георг Менцер уточнив кристалічну структуру спесартину у 1929 році.
Загальний опис Редагувати
Хімічна формула: Mn3Al2[SiO4]3.
Містить (%): MnO — 43,0; Al2O3 — 20,6; SiO2 — 36,4.
Існує безперервний ізоморфний ряд між спесартином і альмандином. Власне спесартин містить 50-94 % спесартинової складової (вміст МnО до 43-44 %), домішки MgO, Y2O3, V.
Сингонія кубічна. Форма кристалів — ромбододекаедри, рідше тетрагонтриоктаедри. Утворює також округлі кородовані зерна або суцільну масу. Спайність відсутня. Густина 3,8-4,2. Твердість 6,5-7,5.
Забарвлення жовтувато-червоне, ювелірних різновидів — полум'яно-червоне, оранжеве або рожево-жовте. Блиск скляний. Крихкий.
Зустрічається в кристалічних сланцях, гранітних пегматитах, кварцитах, інколи — серед магматичних утворень, у скарнах, метаґраувакках. Поширений в гранітних пегматитах, гранітах і ріолітах. Утворюється в деяких скарнах та метасоматичнмх багатих марганцем породах, що прилягають до магматичних інтрузій або метасоматизованих ділянок.
Супутні мінерали: мусковіт, біотит, кварц, дистен, силіманіт, графіт, рутил, магнетит, турмалін, родоніт, піроксмангіт, тефроїт, галаксит, топаз, апатит, берил, альбіт, біксбіт, псевдобрукіт.
Важливий компонент манґанових руд, ювелірний камінь.
Розповсюдження Редагувати
Знахідки: Броддбо (Швеція), Урал (РФ), штат Коннектикут (США), провінція Квебек (Канада), Анцирабе (острів Мадагаскар), Шрі-Ланка.
Різновиди Редагувати
Розрізняють:
- спесартин берилієвий (різновид спесартин у, що містить ВеО до 0,39 %),
- спесартин ітріїстий (різновид спесартину, що містить до 2,1 % Y2O3),
- спесартин кальціїстий (різновид спесартину, що містить до 12 % СаО),
- спесартин кальціїсто-залізистий (різновид спесартину, що містить до 8,5 % СаО та до 14,5 % FeO),
- фероспесартин (гранат проміжного складу між альмандином і спесартином).
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
- Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- rruff — Міжнародна мінералогічна асоціація, Університет Аризони.
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- mineralienatlas.de
- International Mineralogical Association (1971). . Mineralogical Magazine 38 (293): 102–105. doi:10.1180/minmag.1971.038.293.14. Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
Література Редагувати
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Спесартин // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Спесартин // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Dana, E.S. (1892) Dana's system of mineralogy, (6th edition), 437—447.