Сова-голконіг австралійська

? Сова-голконіг австралійська
Охоронний статус
Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Совоподібні (Strigiformes) Родина: Совові (Strigidae) Рід: Сова-голконіг (Ninox) Вид: Сова-голконіг австралійська
Біноміальна назва
Ninox boobook (Latham, 1801)
Ареал підвидів австралійської сови-голконога (включно з тими, які визнані окремими видами)     N.b.boobook      N.b.ocellata      N.b.halmaturina      N.b.lurida      N. fusca      N.b.pusilla      N. plesseni      N. rotiensis      N.b.moae      N.b.cinnamomina
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Strix boobook Latham, 1801 Athene marmorata Gould, 1846 Athene ocellata Bonaparte, 1850 Ieraglaux (Spiloglaux) bubuk Kaup, 1852 Strix novaehollandiae Strickland, 1855 Ninox boobook mixta Mathews, 1912 Ninox boobook melvillensis Mathews, 1912 Ninox boobook macgillivrayi Mathews, 1912 Spiloglaux boobook tregellasi Mathews, 1913 Spiloglaux novaeseelandiae everardi Mathews, 1913 Ninox yorki Cayley, 1929 Ninox ooldeaensis Cayley, 1929 Ninox novaeseelandiae aridaMayr, 1943 Spiloglaux boobook parocellataMathews, 1946
Посилання
Вікісховище: Ninox boobook Віківиди: Ninox boobook ITIS: 555479 МСОП: 62023787 NCBI: 507961

Сова́-голконі́г австралійська (Ninox boobook) — вид совоподібних птахів родини совових (Strigidae). Мешкає в Австралазії.

Опис

Австралійська сова-голконіг (підвид N. b. lurida, Національний парк Маунт-Хупіпамі^[en], Квінсленд)

Австралійська сова-голконіг (підвид N. b. ocellata, Центральна Австралія, поблизу Аліс-Спрингс)

Австралійська сова-голконіг (підвид N. b. boobook, Ланґваррін поблизу Мельбурна, штат Вікторія)

Австралійські сови-голконоги є найменшими совами материкової частини Австралії. Їх довжина становить 27—36 см, а вага 146—360 г, причому самиці, як правило, є дещо більшими за самців і важчими за них в середньому на 65 г. Ці птахи мають короткі, округлі крила і короткий хвіст, їх силует у польоті виглядає компактним. Австралійські сови-голконоги відповідають правилу Бергмана, згідно з яким птахи з більш прохолодних і південних частин ареалу, як правило, мають більші розміри. Таким чином, птахи з регіону Канберри важать приблизно 300 г, а птахи з півострова Кейп-Йорк і з околиць Брума — 200 г. Представники номінативного підвиду є найбільшими.

У австралійських сов-голконогів голова і верхня частина тіла переважно темно-коричневі, на верхніх покривних перах крил у них є білі плямки, на плечах нечітка білувата смуга. «Пір'яні вуха», характерні для інших сов, на їх голові відсутні, а лицевий диск більш світлий. Над очима білі «брови», скроні і щоки темно-коричневі. Коричневі пера у верхній частині лоба, над «бровами» і з боків шиї мають охристий відтінок. Пера на обличчі перед очима, на підборідді і горлі білі з чорними стрижнями. Решта нижньої частини тіла світло-охриста або кремова, поцяткована широкими рудувато-коричневими смугами. Першорядні і другорядні махові пера темно-коричневі, поцятковані більш світлими рудувато-коричневими смугами. Верхня частина хвоста темно-коричнева, поцяткована більш світлими коричневими смугами, нижня частина хвоста більш світла, сірувато-коричнева. Очі світло-зеленувато-жовті, дзьоб чорний, біля основи сірувато-сірий, восковиця сизувато-сіра, лапи оперені, сірувато-коричневі або рожевувато-коричневі, кігті рогові з темними кінчиками.

Самиці, як правило, більш смугасті, ніж самці, хоча між окремими особинами існують індивідуальні відмінності. Існує значна варіативність у відтінках оперення, яка не пов'язана з підвидами і залежить від кількості опадів і вологості: у більш сухих, пустельних районах птахи мають світліше забарвлення, а у вологих лісових районах — більш темне.

У молодих австралійських сов-голконогів нижня частина тіла і горло білуваті, «брови» більш виражені, а білі плями на верхній частині тіла більші. Кінчики їхніх пер, які є залишками пуху пташенят, м'які і пухнасті, згодом вони стираються, найдовше залишаючись на голові. Птахи на другому-третьому році життя є більш схожими на дорослих птахів, хоча їх забарвлення є більш блідим, особливо на тімені, і більш смугастим. Птахи набувають дорослого забарвлення у віці чотирьох років. Максимальна тривалість життя австралійської сови-голконога становить 15 років і 11 місяців. Вона була зафіксована у птаха, спійманого на горі Блек^[en] на Австралійській столичній території.

Вокалізація

Австралійські сови-голконоги видають характерне подвійне угукання «boo-book», яке можна почути на відстані до 1 км. Другий звук в ньому є зазвичай нижчий по висоті, ніж перший. Крик можна почути від настання сутінок до світанку, найбільш активно птахи кричать через 2 години після заходу сонця і безпосередньо перед сходом сонця. Крик повторюється 20 разів за хвилину, а під час сезону розмноження може тривати до чотирьох годин.

Крім звичайного угукання, можна також почути улюлюкання самців, яке є більш високим і короким, ніж звичайний крик. Самці використовують його як контактний сигнал, для приваблення самиць, а також при годуванні свого партнера чи навіть при спарюванні. Як сигнал тривоги або попередження сови, переважно самиці, видають односкладовий поодинокий крик. Також австралійські сови-голконоги під час залицяння, спарювання або у відповідь на улюлюкання інших сов видають кілька звуків, схожих на каркання або хрюкання. Птахи можуть легко переключатися з каркання на ухання. Ввечері і перед прийманням їжі самці видають звуки, схожі на кумкання жаб. Як контактний поклик і самиці, і самці використовують звуки, схожі на мурчання або ревіння. Ці ж звуки використовують пташенята і самиці, коли просять їсти, однак вони звучать більш тихо. Під час залицяння або гніздування самиці видають низькі трелі. При нападі на зловмисників птахи видають пронизливі верески і звуки, схожі на гарчання.

Таксономія

Малюнок австралійської сови-голконога (Томас Вотлінг, 1790 рік)

Австралійська сова-голконіг була описана британським орнітологом Джоном Летемом у 1801 році під назвою Strix boobook. При описі цього виду він опирався на малюнок, зроблений Томасом Вотлінгом^[en] у 1790 році в районі Сіднея. У 1846 році Джон Гульд описав вид Athene marmorata за зразком з Південної Австралії (наразі цей таксон вважається синонімом N. boobook). У 1852 році німецький натураліст Йоган Якоб Кауп відніс ці два таксони у підрід Spiloglaux нового роду Ierglaux, визначивши видову назву як Ieraglaux (Spiloglaux) bubuk. Джон Гульд у своїй праці «Handbook to the Birds of Australia» 1865 року виділив три види, всі з яких він відніс до роду Spiloglaux: S. marmoratus з Південної Австралії, S. boobook, широко поширений у материковій частині Австралії і в Тасманії і S. maculatus з південно-східної Австралії і Тасманії. Між тим, у 1837 Браян Гоутон Годжсон встановив новий вид Ninox, а у 1849 році Едвард Бліт помістив австралійську сову-голконога у цей рід.

Нідерландський орнітолог Герлоф Меес^[en] і німецький біолог-еволюціоніст Ернст Майр вважали таксономію комплексу австралійської сови-голконога надзвичайно заплутаною. Майр у 1943 році зазначив, що це «одна з найбільш складних задач, з якою я коли-небудь стикався». У своєму огляді австралійських сов 1964 року Меес розглядав австралійських сов-голконогів і новозеландських морепорків, а також кілька інших таксонів з Індонезії і Папуа Нової Гвінеї як один вид — Ninox novaeseelandiae з 16 підвидами. У книзі 1968 року «Nightwatchmen of the Bush and Plain» австралійський натураліст Девід Флай^[en] зазначив, що сови з Тасманії більше нагадували сов з Нової Зеландії, ніж з материкової Австралії, хоча він, як і Меес, вважав їх усіх одним видом. Австралійська сова-голконіг була відділена від тасманійської сови-голконога і морепорка у 1999 році, в 5 томі Handbook of the Birds of the World, хоча деякі автори, зокрема австралійські орнітологи Леслі Христідіс і Волтер Боулс продовжували розглядати ці три таксони як один вид.

Вивчаючи морфологію і генетику австралійської сови-голконога, німецький біолог Міхаель Вінк^[de] і його колеги у 2008 році прийшли до висновку, що цей вид відрізняється від морепока і тасманійської сови-голконога (яку вони запропонували визнати окремим видом), і що натомість австралійські сови-голконоги є сестринським видом по відношенню до плямистих сов-голконогів. Спорідненість тасманійських сов-голконогів і морепорків була підтверджена також дослідженням 2017 року. Також це дослідження показало, що сови, що мешкали на більших, гористих островах Індонезії більше відрізнялися від австралійських сов-голконогів, тоді як популяції на більш дрібних островах були більш на них схожими. Дослідники прийшли до висновку, що невеликі острови були колонізовані повторно, після того, як попередні популяції на них вимерли.

Підвиди

Австралійська сова-голконіг (підвид N. b. boobook, Національний парк Маунт-Джерусалем^[en], Новий Південний Уельс)

Австралійська сова-голконіг (підвид N. b. boobook, Сідней-Олімпік-Парк^[en])

Виділяють сім підвидів:

• N. b. moae Mayr, 1943 — острови Романґ^[en], Моа^[en], Леті^[en] і Сермата^[de] на сході Малих Зондських островів;
• N. b. cinnamomina Hartert, EJO, 1906 — острів Бабар^[en] на сході Малих Зондських островів;
• N. b. pusilla Mayr & Rand, 1935 — регіон Транс-Флай^[en] на півдні Нової Гвінеї (вздовж річок Оріомо^[en] і Вассі-Кусса^[en], на захід від річки Флай);
• N. b. ocellata (Bonaparte, 1850) — острів Саву^[en], захід і центр Австралії;
• N. b. halmaturina Mathews, 1912 — острів Кенгуру;
• N. b. lurida De Vis, 1887 — південний схід півострова Кейп-Йорк на північному сході штату Квінсленд;
• N. b. boobook (Latham, 1801) — Східна і Південна Австралія (від півдня центрального Квінсленда до Південної Вікторії і південного сходу Південної Австралії).

Роутські, тиморські і алорські сови-голконоги раніше вважалися підвидами австралійської сови-голконога, однак були визнані окремими видами за результатами дослідження 2017 року. Підвид N. b. remigialis раніше відносили до австралійської сови-голконога, однак у 2022 році він був переведений до плямистої сови-голконога.

Поширення і екологія

Австралійські сови-голконоги мешкають на материковій частині Австралії, а також на деяких островах Індонезії і на Новій Гвінеї. Вони живуть у різноманітних природних середовищах, від евкаліптових лісів і рідколісь до чагарникових заростей і напівпустель, на висоті до 2300 м над рівнем моря. У посушливих районах у внутрішній частині Австралії вони зустрічаються рідко, переважно в долинах річок, таких як Дарлінг і Пару^[en], та в басейні озер Ейр^[en]. Також австралійські сови-голконоги зустрічаються на численних прибережних островах, таких як острів Морнінгтон. Їх можна побачити в парках і садах, поблизу людських поселень.

Поведінка

Австралійські сови-голконоги ведуть переважно нічний спосіб життя, хоча вони також можуть бути активними на світанку і в присмерках. Вдень вони ховаються в густих кронах дерев, іноді в печері або серед скель. Ці сови є обережними птахами, яких частіше можна почути, ніж побачити.

Живлення

Австралійські сови-голконоги полюють на гризунів, комах, особливо на метеликів і нічних жуків, а також на птахів разміром з горобця. Порявняно з іншими австралійськими совами, велику частку в їх раціоні складають безхребетні. Польові дослідження в околицях Канберри показали, що хребетні становлять велику частку в раціоні восени і особливо взиммку. Хоча безхребетних птахи з'їдали більше, ніж хребетних (особливо восени), вони становили тільки 2,8 % поглинутої біомаси. Переважаючою здобиччю австралійських сов-голконогів були ссавці, особливо хатні миші, а також чорні і чагарникові пацюки та кажани Chalinolobus gouldii. Також сови полювали на птахів, зокрема на звичайних шпаків, хатніх горобців, червонобрових амадин-рубінчиків, індійських майн, співочих папужок і білобрових стадняків, та на безхребетних, зокрема на коників, цвіркунів, жуків, тарганів, метеликів, павуків-вовків і павуків-хижаків. Дослідження, проведене в штаті Вікторія, показало, що птахи також іноді полювали на більшу за розмірами здобич, зокрема на погоничів-крихіток, кільцехвостих поссумів і диких кролів.

Австралійські сови-голконоги використовують гілку, стовп або паркан як сідало, з якого вони оглядають навколишню територію. Коли сови бачать здобич, то пікірують до неї, після чого повертаються разом з нею на сідало, де поїдають її.

Розмноження

Сезон розмноження у австралійських сов-голконогів в Австралії триває переважно з липня по лютий. Пік гніздування припадає на жовтень, в північних районах дещо раніше. В Квінсленді яйця відкладаються з серпня по жовтень, в Новому Південному Уельсі і на півдні Західної Австралії з вересня по листопад, в північній і центральній частинах Західної Австралії з лютого по вересень, у Вікторії в жовтні-листопаді, в Південній Австралії з вересня по грудень.

Австралійські сови-голконоги гніздяться в дуплах дерев, на висоті від 1 до 20 м над землею, зазвичай в дуплі евкаліпта, хоча були зафіксовані випадки гніздування в дуплах інших дерев, зокрема прибережних бангсій Banksia integrifolia. Деякі дупла повторно використовуються впродовж 20 років. Сови також можуть захоплювати дупла інших птахів, зокрема рожевих какаду, а також використовують покинуті гнізда стадняків і круків. Самці беруть участь у підготовці гнізда, зокрема встелюють дно дупла листям. У кладці 2—3 овальних білих яйця розміром 41,6×35,5 мм, які відкладаються з інтервалом у 2—3 дні, хоча трапляються також кладки від 1 до 5 яєць. Насиджують лише самиці, а самці в цей час годують їх. В присмерках самиці покидають гніздо приблизно на пів години, іноді для купання. інкубаційний період триває 30—31 день. Пташенята часто вилуплюються одночасно, однак іноді між вилупленням першого і останнього яйця може пройти кілька днів.

При народженні пташенята покриті білим пухом, сліпі і безпорадні. Очі у них починають відкриватися на 6 день і повністю відкриваються на 15 день. Пера починають рости з 7 до 10 день, а у віці 2 тижнів вони повністю покривають пташеня. Самиця постійно зігріває пташенят протягом першого їх тижня життя, після чого до третього тижня продовжує робити це вдень. Самець приносить їй їжу в гніздо, а самиця розриває її на шматочки, перш ніж годувати пташенят. Вони покидають гніздо через 5—6 тижнів після вилуплення. У цей час вони вже повністю покриті пір'ям, хоча на голові і нижній частині тіла у них залишається пух, а хвіст у них короткий. Він стає такий же довгий, як у дорослих птахів, через 65—70 днів після вилуплення. Молоді птахи залишаються на батьківській території впродовж ще 2—4 місяців, перш ніж покинути її. Вони втрачають рештки пуху у віці 5 місяців.

Кузу, а також інтродуковані кішки і щури можуть розорити гніздо в пошуках пташенят і яєць. Також пташенят можуть вполювати бурі і тасманійські яструби, австралійські сипухи і гігантські сови-голконоги.

Збереження

Через широкий ареал і велику стабільну популяцію, МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. Як і більшість видів сов, австралійські сови-голконоги внесені до Додатку II Конвенції CITES. Совам може загрожувати використання пестицидів, яке може призвести до отруєння птахів.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Ninox boobook: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 28 листопада 2022
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Owls. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 28 листопада 2022. 
4. Olsen, Jerry (2011). What is a Southern Boobook?. Australian High Country Owls. Collingwood, Victoria: CSIRO. с. 15–17. ISBN 978-0-643-10411-2. 
5. König, Claus; Weick, Friedhelm; Becking, Jan-Hendrik (2009). Owls of the World. Helm Identification Guides. A&C Black. с. 457–59. ISBN 978-1-4081-0884-0. оригіналу за 30 червня 2021. Процитовано 25 вересня 2016. 
6. Higgins, 1999, с. 868.
7. Higgins, 1999, с. 853.
8. Mayr, Ernst (1943). Notes on Australian birds (II). Emu 43 (1): 3–17. doi:10.1071/MU943003. оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017. 
9. Australian Bird & Bat Banding Scheme (ABBBS) (2017). ABBBS Database Search: Ninox novaeseelandiae (Southern Boobook). Bird and bat banding database. Australian Government Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 5 грудня 2017. 
10. Higgins, 1999, с. 854.
11. Higgins, 1999, с. 863.
12. Higgins, 1999, с. 864.
13. Latham, John (1801). . London: G. Leigh, J. & S. Sotheby. с. 64. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 27 листопада 2017. 
14. Latham, John (1801). (лат.). London: G. Leigh, J. & S. Sotheby. с. xv. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
15. Australian Biological Resources Study (14 травня 2013). Subspecies Ninox (Ninox) novaeseelandiae boobook (Latham, 1801). Australian Faunal Directory. Canberra, Australian Capital Territory: Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts, Australian Government. Процитовано 13 серпня 2014. 
16. Gould, John (1846). Descriptions of eleven new species of Australian birds. Proceedings of the Zoological Society of London 14: 18–21. doi:10.1111/j.1469-7998.1846.tb00135.x. оригіналу за 21 січня 2019. Процитовано 1 грудня 2017. 
17. Kaup, Johann Jakob (1852). Monograph of the Owls – Strigidae, Pt 2. Contributions to Ornithology for 1852 5: 103–22 [108]. оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
18. Gould, John (1865). Handbook to the Birds of Australia 1. London: self. с. 73–76. оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
19. Hodgson, Brian Houghton (1837). Indication of a new genus belonging to the Strigine family, with description of the new species and type. Madras Journal of Literature and Science 5: 23. оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
20. Blyth, Edward (1849). Catalogue of the Birds in the Museum Asiatic Society. Calcutta: J. Thomas. с. 38. оригіналу за 21 січня 2019. Процитовано 28 листопада 2017. 
21. Mees, Gerlof Fokko (1964). A revision of the Australian owls (Strigidae and Tytonidae). Zoologische Verhandelingen 65: 3–62. оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 серпня 2014. 
22. Christidis, Les; Boles, Walter (2008). Systematics and Taxonomy of Australian Birds. Collingwood, Victoria: CSIRO Publishing. с. 165. ISBN 978-0-643-06511-6. оригіналу за 12 жовтня 2021. Процитовано 25 вересня 2016. 
23. Michael Wink; Petra Heidrich; Hedi Sauer-Gürth; Abdel-Aziz Elsayed; Javier Gonzalez (2008). Molecular phylogeny and systematics of owls (Strigiformes). У König, Klaus; Weick, Friedhelm; Wink, Michael. Owls of the World (вид. 2nd). London: A & C Black, Christopher Helm. с. 42–63. ISBN 978-1-4081-0884-0. 
24. Gwee, Chyi Yin; Christidis, Leslie; Eaton, James A.; Norman, Janette A.; Trainor, Colin R.; Verbelen, Phillippe; Rheindt, Frank E. (2017). Bioacoustic and multi-locus DNA data of Ninox owls support high incidence of extinction and recolonisation on small, low-lying islands across Wallacea. Molecular Phylogenetics and Evolution 109: 246–58. PMID 28017857. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.024. 
25. Hartert, Ernst (1906). On the birds of the island of Babber. Novitates Zoologicae 13: 288–302 [293]. doi:10.5962/bhl.part.22799. оригіналу за 16 вересня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
26. Trainor, Colin R.; Verbelen, Philippe (2013). New distributional records from forgotten Banda Sea islands: the birds of Babar, Romang, Sermata, Leti and Kisar, Maluku, Indonesia. Bulletin of the British Ornithologists' Club 133 (4): 272–317 [284–85]. оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 27 січня 2019. 
27. Mayr, Ernst; Rand, Austin L. (1935). Twenty-four apparently undescribed birds from New Guinea and the D'Entrecasteaux Archipelago. American Museum Novitates (814): 3. оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 21 грудня 2021. 
28. Bonaparte, Charles Lucien (1850). Conspectus Generum Avium I. Lugduni, Batavorum: E.J. Brill. с. 42. оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
29. Mathews, Gregory M. (1912). A Reference-List to the Birds of Australia. Novitates Zoologicae 18 (3): 171–455 [254]. doi:10.5962/bhl.part.1694. оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
30. De Vis, Charles Walter (1887). On new or rare vertebrates from the Herbert River, N Queensland. Proceedings of the Linnean Society of New South Wales 11: 1129–37 [1135]. оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 29 листопада 2017. 
31. Johnstone, R. E.; van Balen, S. (2013). The birds of the Kai and Tayandu islands, Maluku region, Indonesia. Western Australian Naturalists Club 29 (1): 11–56. оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 27 січня 2019. 
32. Higgins, 1999, с. 855.
33. Higgins, 1999, с. 861.
34. Trost, Susan; Olsen, Jerry; Rose, A.B.; Debus, S.J.S. (2008). Winter diet of southern boobooks Ninox novaeseelandiae in Canberra 1997–2005. Corella 32 (3/4): 66–70. оригіналу за 13 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017. 
35. McNabb, Edward G. (2002). У Ian Newton; Rodney Kavanagh; Jerry Olsen та ін. Ecology and Conservation of Owls. Collingwood, Victoria: CSIRO. с. 192–98. ISBN 978-0-643-09887-9. оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 25 жовтня 2020.  рекомендується |displayeditors= (довідка)
36. Higgins, 1999, с. 865.
37. Higgins, 1999, с. 866.
38. Higgins, 1999, с. 867.
39. . CITES. 22 травня 2009. Архів оригіналу за 17 березня 2010. Процитовано 18 березня 2010. 
40. Lohr, Michael T. (1 грудня 2018). Anticoagulant rodenticide exposure in an Australian predatory bird increases with proximity to developed habitat. Science of the Total Environment (англ.) 643: 134–44. Bibcode:2018ScTEn.643..134L. ISSN 0048-9697. PMID 29936157. doi:10.1016/j.scitotenv.2018.06.207. 
41. Leaver, Kate (22 червня 2017). Stirling residents unknowingly poisoning dwindling Boobook Owl population, says Dianella researcher. Stirling Times. оригіналу за 1 December 2017. Процитовано 30 листопада 2017. 

Джерела

• Claus König, Friedhelm Weick: Owls of the World. Christopher Helm, London 2008, ISBN 978-0-7136-6548-2
• Higgins, P.J. (1999). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 4: Parrots to Dollarbird. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553071-1.