Сліпак подільський (Spalax zemni) — вид роду сліпак (Spalax) родини сліпакові (Spalacidae). Ендемік Правобережної України. Відносно дрібний рослиноїдний солітарний землерий.
| Сліпак подільський | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Сліпакові (Spalacidae) |
| Рід: | Сліпак (Spalax) |
| Вид: | Сліпак подільський (S. zemni) |
| Біноміальна назва | |
| Spalax zemni Erxleben, 1777 | |
| Синоніми | |
| Spalax podolicus Trouessart, 1897 |
Етимологія Редагувати
Видовий епітет виводять з російського “земной”. Проте, оскільки типовою місцевістю опису виду є Тернопільщина, яка у 1777 році була під владою Речі Посполитої, це твердження виглядає некоректним. Зокрема Палас при описі виду Spalax microphthalmus у 1811 році вказував: російська назва слепец (нім. Slepez), українська — зінське щеня (нім. Sinskoe Stschenae), польська — нім. Zemni.
Опис Редагувати
Довжина тіла до 24 см, хвіст майже не помітний — до 3 см. Маса тіла до 290 г. Пристосований до підземного способу життя: тулуб валькуватий із короткими міцними кінцівками, голова клиноподібна, сплощена, з жорсткими шкіряними кантами по боках, вушна раковина відсутня, очі сховані під шкірою. Завжди помітні різці, ізольовані від ротової порожнини внутрішніми виростами губ. Хутро густе й м'яке, забарвлення — від світло-палевого до бурого.
Від близького виду — сліпака східного (Spalax microphthalmus) — відрізняється меншими розмірами, світлішим загальним забарвленням, а також будовою черепу: 1) довжина носових кісток значно менша спільної довжини лобних і тім'яних кісток; 2) задні кінці носових кісток притуплені й не утворюють вилчастого роздвоєння; 3) лінії лобно-носового і лобно-передщелепного швів утворюють дугу з вершиною, направленою вперед.
Поширення Редагувати
В Україні — Правобережні Степ, Лісостеп і південна частина широколистянолісової зони, де зустрічається досить спорадично.
У Запорізькій області східною межею ареалу виду є р. Дніпро. У північній частині Запорізького Правобережжя є звичайним видом ссавців долин всіх річок і великих балок з прилеглими плакорними ділянками; на південь від р. Нижня Хортиця зустрічається рідко. Входить до складу фауни Національного заповідника «Хортиця» (острівна популяція).
Спосіб життя Редагувати
Основним середовищем проживання цього виду є незайманий степ з прилеглими суходільнолучними ділянками. Також може жити біля доріг, у лісосмугах, сільськогосподарських угіддях, а нещодавно був знайдений на колишніх військових полігонах. Не уникає піщаних ґрунтів.
Високоспеціалізований землерий, ходи прокладає за допомогою добре розвинутих різців. Живе поодинці в норах складної будови: горизонтальні ходи розташовані на глибині 13–21 см, вертикальні (до 2,75 м) — ведуть до житлових і гніздових камер, комор для запасання корму і віднірків різного призначення.
Активний протягом року і в зимову сплячку не впадає. Майже все життя проводить під землею. На поверхні з'являється дуже рідко і тільки в нічний час, у сутінках і рано вранці.
Харчування мало вивчене, але за даними з південної та південно-східної частин ареалу харчується підземними частинами люцерни, цикорію, берізки, мальви і саджанців дерев (дуб, шовковиця, акація та ін.).
Самиця раз на рік у лютому чи на початку березня народжує 1—5 малят.
Заходи охорони Редагувати
Вид як вразливий занесено до Червоного списку МСОП і Європейського Червоного списку, а також Червоної книги України (категорія: недостатньо відомий вид).
Чисельність виду зменшується через зменшення територій, придатних для існування, знищення як шкідника сільського господарства, а також високу мозаїчність поселень, що неодмінно призводить до інбридингу.
У Запорізькій області охороняється в Національному заповіднику «Хортиця» та ряді природно-заповідних об'єктів Запорізького Правобережжя, зокрема в ландшафтних заказниках «Верхів'я балки Кайдацька», «Балка Малишевська», «Томаківський» та ін.
Вид, можливо, охороняється також у національному природному парку «Подільські Товтри».
Значення Редагувати
У природних екосистемах відіграє важливу роль в ґрунтотвірних процесах, зокрема у перемішуванні, зволоженні, аерації та гуміфікації ґрунту. Нори сліпака використовуються багатьма видами тварин в якості сховищ, у тому числі зимувальних.
При значній чисельності може наносити відчутну шкоду, перешкоджаючи механізованій обробці ґрунту, збору врожаю і сіножаті в сільськогосподарських угіддях, а також харчуючись коренеплодами картоплі і буряків на городах.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Sheehan, M.J. Word Parts Dictionary: Standard and Reverse Listings of Prefixes, Suffixes, Roots and Combining Forms, 2d ed. — McFarland & Company, 2000. — С. 140. — ISBN 078643564X.
- Wilson D.E., Reeder D.M. (ed.) Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). — Johns Hopkins University Press. — 2005.
- Загороднюк И.В. Обзор рецентных таксонов Muroidea (Mammalia), описанных с территории Украины (1777–1990) // Вестник зоологии. — 1992. — № 2. — С. 39–48.
- Коробченко М., Загороднюк І. Таксономія та рівні диференціації сліпаків фауни України і суміжних країн // Наук. вісник Ужгородського ун-ту. — Серія: Біологія. — Вип. 26. — 2009. — С. 13—26
- Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. (с. 182)
- ↑ Петроченко В. І. Теріофауна Національного заповідника «Хортиця» // Природа острова Хортиця : колективна монографія / [за ред. С. Г. Охрименко]. — Запоріжжя : Дніпровський металург, 2016. — Вип. 2. — С. 191—198
- Фауна України. Охоронні категорії : довідник. / За ред. О. В. Годлевської, Г. В. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (С. 27)
- Червона книга Дніпропетровської області / Під ред. О. Є. Пахомова]. — Дніпропетровськ : ТОВ «Новий друк», 2011. — 488 с. (С. 428)
- Булахов В. Л., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Ссавці. — Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. — 356 с. (С. 141)